- •1. Інноваційність як ознака сучасності
- •2. Сутність педагогічної інноватики
- •3.Структура педагогічної інноватики
- •4. Класифікація педагогічних нововведень
- •1. Залежно від сфери застосування:
- •2. Залежно від масштабу перетворень:
- •3. Залежно від інноваційного потенціалу:
- •4. Залежно від позиції щодо свого попередника:
- •5. Системні інноваційні педагогічні технології
- •6. Модульні та локальні інноваційні педагогічні технології
- •7. Сутність інноваційної педагогічної діяльності
5. Системні інноваційні педагогічні технології
1. «Будинок вільної дитини» М. Монтессорі
Система М. Монтессорі охоплює концепцію і технологію виховання й навчання дітей віком від 2,5 до 12 років. Найвищий інтерес викликають її положення, що стосуються навчання, виховання дітей дошкільного та молодшого шкільного віку.
Провідна ідея вчення М. Монтессорі полягає в необхідності створення педагогом предметно-просторового середовища, в якому дитина могла б найповніше розкрити свій внутрішній потенціал у процесі вільної самостійної діяльності. Це середовище має забезпечити розвиток кожної дитини за її індивідуальним темпом.
2. «Йєна-план-школа» П. Петерсена
Концептуально педагогічна технологія П. Петерсена була протиставленням традиційній школі з її класно-урочною системою, жорсткою регламентацією режиму дня, дисципліною, субординацією у взаєминах між учнями та вчителями. Вона спиралася на виховну общину, сформовану на засадах поваги до особистості дитини, поєднання свободи і самостійності, тісного зв'язку батьків, дітей і педагогів.
Основою виховної програми школи, яка реалізує ідею «спільності і братерства», він вважав гуманістичні взаємини. З огляду на ці орієнтири було визначено такі головні засоби духовно-морального виховання особистості:
— абсолютна відкритість взаємин, що визначає життєвий стиль, культуру, форми життєдіяльності групи і общини загалом;
— взаємодопомога дітей у загартуванні характеру, розвитку і взаємовихованні в дусі спільності і братерства;
— право кожної дитини на власну точку зору, свободу висловлювання; визнання рівних прав за всіма: «твоє право може обмежити лише врахування права іншого»;
— формування добрих почуттів, дружелюбства та щирості, чому має сприяти теплота людського спілкування, коли мама може бути поруч у шкільній житловій кімнаті, а батько — поруч із сином у майстерні. Завдяки цьому школа отримує простий, але важливий засіб у завоюванні сердець дітей і батьків;
— обговорення всіх випадків у групі або всією шкільною общиною, коли вчитель безпосередньо не виходить на порушника шкільних правил, а лише вчить інших тактовного і справедливого ставлення до свого товариша.
3. Антропософські школи Р. Штейнера
Принципово важливим положенням антропософської педагогіки є ідея поступального і цілісного розвитку дитини, її нерозривного зв'язку із соціальним оточенням. Р. Штейнер розглядав розвиток як реалізацію глибинних життєвих сил, який, однак, не є повністю спонтанним і незалежним від умов життя процесом. Антропософська педагогіка пояснює природу дитини, виходячи з давньоіндійського вчення про карму, яке є джерелом одного з провідних принципів вальдорфського виховання — кармовідповідності. Принцип кармовідповідності спонукає педагога об'ємніше бачити природу дитини. З одного боку, він орієнтований на минуле духовне життя дитини, ознаки якого видимі в її тілесності, а з другого боку — на її майбутнє, яке забезпечується духовним розвитком дитини у момент її життя.
4. «Школа успіху і радості» С. Френе
Основою педагогічної технології С. Френе є сформульоване на противагу традиційній французькій школі й педагогіці «ядро цінностей», до якого належать:
— здоров'я дитини;
— визнання дитячого прагнення до максимального саморозвитку;
— створення сприятливого для розвитку дітей середовища;
— забезпечення «природного, живого і всебічного виховного процесу».
Усі вони визначають головну мету виховання — «максимальний розвиток особистості дитини в розумно організованому суспільстві, яке буде служити їй і якому вона сама буде служити».
Основними засобами реалізації цієї мети С. Френе вважав природу, працю в школі-майстерні, розумову діяльність під час індивідуальних занять за планом і графіками, художню творчість, набутий у процесі трудової діяльності власний досвід дитини.
5. «Школа для життя, через життя» Ж.-О. Декролі
Основою педагогічної технології Ж.-О. Декролі є принцип антропоцентризму, який наприкінці XIX — на початку XX ст. сприяв новому осмисленню поняття «виховання». Відповідно до нього виховання розглядалось як процес розвитку дитини, що враховує її індивідуальні потреби, можливості, мотиви та інтереси. Педагогічна система Ж.-О. Декролі постала як заперечення таких недоліків традиційної педагогіки:
— неприйняття дитинства як найважливішого етапу в розвитку особистості і розгляд його лише як підготовчого етапу до майбутнього «справжнього» дорослого життя;
— ігнорування самобутності та своєрідності психіки дитини, її прагнення до саморозкриття і творчої самореалізації;
— використання шаблонних, формалізованих методів виховання та навчання без урахування особливостей особистості дитини, її природи;
— відсутність знань про дитину як основи гуманістичних взаємин дорослих і дітей.
6. «Школа діалогу культур» В. Біблера
Концепцію шкільної освіти і педагогічну технологію «Школа діалогу культур» сучасний російський філософ Володимир Біблер створив разом зі своїми співвітчизниками психологом Іриною Берлянд і педагогом Сергієм Кургановим.
«Школа діалогу культур» розглядає процес становлення особистості як діалог різних історичних епох, як вільне спілкування вихованців і педагогів, молодших і старших товаришів. У процесі такого спілкування учасники висловлюють свої погляди на світ і на себе в ньому. Цей діалог досягає мети лише тоді, коли зіткнення різних точок зору, суперечки і єдність поглядів, думок, оцінок постійно спираються на внутрішній діалог особистості. Ці два види діалогу і є джерелом творчого саморозвитку особистості.
7. Технології розвивального навчання
Технологія розвивального навчання Л. Занкова Він обґрунтував можливість застосування в педагогічних дослідженнях різних видів педагогічного експерименту, висунув і реалізував ідею включення у педагогічний експеримент психологічних методів вивчення загального розвитку учнів як засобу результативності педагогічних нововведень. Під його керівництвом у 50—60-ті роки XX ст. створено нову дидактичну концепцію початкового навчання, спрямовану на загальний розвиток дітей.
Згідно з цією концепцією загальний розвиток тлумачився як розвиток здібностей учнів. Основними критеріями при визначенні його рівня були розвиток спостережливості, абстрактного мислення, практичних дій. Прагнучи сформувати дидактичну систему, яка забезпечила б найвищу ефективність навчання, що є передумовою загального розвитку учнів, Л. Занков обґрунтував основні дидактичні принципи розвивального навчання:
1. Принцип навчання на високому рівні складності.
2. Принцип навчання швидким темпом.
3. Принцип провідної ролі теоретичних знань.
4. Принцип усвідомлення школярами процесу учіння.
5. Принцип цілеспрямованої і систематичної роботи з розвитку всіх учнів.
Технологія Л. Занкова передбачає участь школярів у різних видах діяльності, використання у викладанні дидактичних ігор, дискусій, а також методів, спрямованих на збагачення уяви, мислення, пам'яті, мови.
Технологія особистісно-розвивального навчання Ельконіна — Давидова
Концепція розвивального навчання Ельконіна — Давидова спрямована передусім на розвиток творчості як основи особистості. Багато її положень підтверджено у процесі експериментів, які тривають і нині.
У 1994 р. було створено професійну міжнародну громадську організацію — Асоціацію «Розвивальна освіта» (початкова назва — «Розвивальне навчання»), президентом якої є російський учений Володимир Зінченко. Асоціація покликана допомогти вчителям освоїти технологію розвивального навчання, сприяти її розвитку.