Тема 3.
3.1. У сучасній ринковій економіці вплив держави на процес ціноутворення стає одним з найважливіших методів економічної політики розвинених країн. Держава законодавчо встановлює правила поведінки усіх суб’єктів ринку та забезпечує їх дотримання. Регулювання ціноутворення здійснюється в рамках державної цінової політики. Політика цін – це дії органів державної влади, місцевого самоврядування та суб’єктів ціноутворення щодо регулювання цін національної економіки. Вона здійснюється через аналіз практики формування цін, їх регулювання, контроль за дотриманням дисципліни цін, зменшення впливу негативних наслідків монополістичної діяльності у порядку, передбаченому антимонопольним законодавством.
Здійснення цінової політики держави центральними та місцевими органами виконавчої влади спрямоване на вирішення таких основних завдань:
регулювання конкуренції та обмеження свободи монополізму;
послідовне проведення лібералізації цін;
державне регулювання цін (тарифів) на окремі види товарів (послуг);
контроль за додержанням державної дисципліни цін.
У залежності від конкретних умов державне регулювання цін має антикризову та антиінфляційну спрямованість. Ступінь, форми та масштаби державного втручання в ціноутворення залежить від стану економічного розвитку країни, інтенсивності інфляційних процесів, ступеня монополізації ринку та станом його конкуренції, питомої ваги державного сектору в економіці та інших чинників.
3.2. В Україні основні принципи та правила формування цін і тарифів, методи їх регулювання, організація контролю за цінами та відповідальність за їх порушення, визначаються законами: "Про ціни та ціноутворення" (1990 р.), "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" (1992 р.), "Про місцеве самоврядування в Україні" (1997 р.) з відповідними змінами та доповненнями, а також іншими законодавчими та нормативними актами у сфері ціноутворення. Зокрема, постанови Кабінету Міністрів України "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)" (1996 р.), "Положення про державне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи та послуги монопольних утворень" (1995 р.), "Про удосконалення порядку формування цін" (1998 р.) та ін.
3.3. Вплив держави на свободу ціноутворення здійснюється такими способами.
Установлення рівня ціни шляхом:
введення прейскурантних цін (тарифів) (це стосується товарів (послуг), ціни на які є визначальними для формування цін на інші товари, – електроенергія, тарифи на житлово-комунальні послуги тощо;
фіксування монопольних цін, якщо монополіст або підприємство, що займає монопольне положення на ринку, зловживає своїм становищем, тобто обмежує конкуренцію;
"заморожування" ринкових вільних цін (як правило носить короткостроковий характер і використовується для відновлення цінових пропорцій та обмеження інфляції).
Регулювання ринкової ціни шляхом:
встановлення граничного рівня цін на окремі послуги (роздрібна ціна не повинна перевищувати рівень граничних цін або повинна дорівнювати їй);
встановлення граничної надбавки або коефіцієнтів до фіксованих цін прейскурантів (роздрібна ціна дорівнює або більше прейскурантної ціни плюс гранична надбавка);
регламентування основних параметрів, що визначають рівень ціни (розмір прибутку, знижка, величина непрямих податків);
встановлення граничного рівня разового підвищення цін на конкретний товар (послугу) з метою недопущення стрибкоподібного зростання цін;
суворого контролю за рівнем монопольних цін;
встановлення цін на продукцію державних підприємств, що виступають на товарному ринку також в якості суб’єктів підприємницької діяльності.
Встановлення правил для використання системи вільних (договірних) цін. У цьому випадку держава вводить ряд обмежень, що захищають учасників ринку від недобросовісної конкуренції:
заборона горизонтального фіксування цін, тобто заборона домовленостей (наприклад, між готелями на підтримування певного рівня цін);
заборона вертикального фіксування цін, тобто нав’язування виробниками товарів (послуг) своїх цін продавцям;
заборона цінової дискримінації, тобто обмеження свободи вибору, нав’язування так званих "зв’язаних" контрактів;
заборона демпінгу, тобто продажу товару за ціною нижче собівартості з метою усунення конкурентів;
заборона недобросовісної цінової реклами.
3.4. Втручання держави в перелічених формах здійснюється за допомогою різноманітних методів державного регулювання цін, які можна об’єднати в дві групи: прямі та непрямі (опосередковані).
Пряме регулювання переважає на початковому етапі створення ринку, коли в економіці виникає кризова ситуація. До прямих методів регулювання цін належать:
установлення фіксованих (твердих) цін на найважливіші товари та послуги;
застосування граничних цін або граничних коефіцієнтів їх підвищення;
декларування зміни цін;
заморожування (блокування) цін на певний період;
дотування виробництва товарів (надання послуг);
запроваджування граничних рівнів посередницько-збутових націнок та торгівельних надбавок;
укладання договорів про ціни між державою та підприємствами.
Непрямі методи державного регулювання цін переважають на етапі зрілого ринку, коли регулюючий потенціал ринкового механізму реалізується сповна. За допомогою цих методів держава не диктує порядок чи способи визначення цін, а лише регулює поведінку суб’єктів, які беруть участь у процесі ціноутворення. До основних непрямих методів регулювання цін відносяться такі:
застосування граничних нормативів рентабельності;
зміна рівнів та диференціація ставок товарних податків;
пільгове оподаткування та кредитування;
диференціація ставок ввізного мита.
3.5. Монопольним утворенням вважається суб’єкт природних або штучних монополій, який займає монопольне положення на ринку й порушує вимоги законодавства про захист економічної конкуренції, встановлюючи такі ціни чи інші умови придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умови існування значної конкуренції на ринку, або застосовуючи різні ціни чи інші різні умови до рівнозначних угод із суб’єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об’єктивно виправданих на те причин.
Монопольним вважається стан суб’єкта підприємницької діяльності, частка продукції (послуг) якого на ринку конкретного товару перевищує 35%.
3.6. Сфери діяльності суб’єктів природних монополій:
транспортування нафти та нафтопродуктів природними монополіями;
транспортування природного та нафтового газу трубопроводами та його розподіл;
транспортування інших речовин трубопровідним транспортом;
передання та розподіл електроенергії;
користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об’єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування;
управління повітряним рухом;
послуги зв’язку загального користування;
послуги централізованого водопостачання та водовідведення;
послуги централізованого теплопостачання;
послуги спеціалізованих транспортних терміналів, портів, аеропортів.
3.7. Предметом регулювання діяльності суб’єктів природних монополій є:
ціни (тарифи) на товари, що виробляються суб’єктами природних монополій;
доступ груп споживачів до товарів, що виробляються суб’єктами природних монополій;
фінансово-розрахункові операції гуртового ринку;
якість товарів і послуг відповідно до стандартів.
3.8. Координація роботи по реалізації політики цін, проведення економічного аналізу рівня та динаміки цін і вжиття заходів щодо регулювання цін і тарифів здійснюються відповідними державними органами виконавчої влади України та їх структурними підрозділами. До складу контролюючих органів входять загальнодержавні, регіональні та відомчі установи. До загальнодержавних відноситься Міністерство економіки України, до регіональних – управління з питань цінової політики Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, до відомчих – відповідні міністерства та відомства.
3.9. Здійснення ефективної державної цінової політики передбачає контроль за додержанням державної дисципліни цін. Державний контроль за цінами здійснюється при встановленні і застосуванні фіксованих та регульованих цін і тарифів. При цьому контролюється правомірність їх застосування та додержання вимог законодавства про захист економічної конкуренції. Державну дисципліну цін розуміють як дотримання визначених нормативними актами і документами вимог щодо формування, установлення та використання цін за умов регульованої економіки. Контроль за додержанням державної дисципліни цін здійснюється системою спеціальних органів, на які ці функції покладено Урядом України. У разі виявлення фактів неправильного установлення цін і тарифів державні інспекції з контролю за цінами застосовують до порушників штрафні санкції. Вся сума виручки в результаті порушення державної дисципліни цін підлягає вилученню до відповідного бюджету. Крім того, з порушника стягується штраф у двократному розмірі незаконно одержаної суми виручки. Вказані суми списуються з рахунків підприємств та організацій у банківських установах за рішеннями суду.
Ціни і тарифи, затверджені з порушенням законодавства і рішень Уряду з питань ціноутворення, скасовуються Державною інспекцією з контролю за цінами Міністерства економіки України.