Тема 2.

2.1. В економіці використовують різноманітність цін, призначення яких визначається багатьма чинниками.

За сферою використання, Залежно від галузі (сфери товарного обігу), Залежно від виду діяльності, За стадіями товаропросування, Залежно від територіального поширення, Залежно від умов постачання товарів, Залежно від ступеню монополізації ринку, Залежно від терміну дії цін, Залежно від умов контракту купівлі-продажу, Залежно від рівня свободи (лібералізації ) цін, Залежно від характеру використання цін.

2.2. Залежно від галузі (сфери товарного обігу) ціни поділяються:

• оптова (відпускна) ціна промисловості – ціна, за якою реалізується і закуповується продукція промислового виробництва (включає товарні податки);

• оптова ціна у туризмі – ціна, за якою виробники туристичних послуг реалізують їх туроператору, туроператор реалізує турпродукт турагенту (ціна за блок місць у готелі, чартер-блок місць в авіакомпанії);

• закупівельна ціна – ціна, за якою здійснюються закупки у виробників сільськогосподарської продукції (не включає товарні податки);

• кошторисна ціна (кошторисна вартість) у будівництві – ціна повного переліку робіт, здійснених за нормами і нормативами;

• роздрібна ціна – ціна, за якою товари та послуги реалізуються кінцевому споживачеві (через мережу роздрібної торгівлі товари реалізуються населенню; турагенти – туристичний продукт – туристу);

• тарифи пасажирського та вантажного транспорту – ціни, за якими здійснюється перевезення пасажирів і певної кількості вантажу;

• тарифи за послуги зв’язку – ціни, за якими надаються послуги зв’язку (поштові, міжнародних, міжміських та місцевих переговорів, телеграф, радіозв’язок).

2.3. Залежно від умов постачання товарів використовують такі ціни:

• базисна – вихідна ціна, що слугує відправною точкою для визначення кінцевої ціни, використовується для визначення якісних параметрів товару;

• фактурна – ціна купівлі-продажу, що визначається контрактними умовами постачання товару;

• ціна ДАФ – поставка до кордону (… назва місця поставки на кордоні). За такою ціною зобов’язання продавця закінчуються перед кордоном країни-імпортера. До ціни товару включаються усі витрати продавця з виготовлення, доставки та передачі товару покупцю у прикордонному пункті країни-імпортера;

• ціна СІФ (вартість, страхування, фрахт) – використовується при перевезенні товару водним транспортом (морським, річковим). Всі витрати, пов’язані з перевезенням (фрахтом), сплатою мита та страхових платежів, відповідальність за ризиками до моменту завантаження товару на борт судна несе продавець;

• ціна ФОБ – Франко-борт (…назва порту відвантаження) – використовується при перевезенні товару водним транспортом (морським, річковим). Продавець сплачує всі страхові й митні витрати до моменту завантаження товару на борт судна;

ціна франко – ціна, за якою продавець зобов’язується доставити товар покупцеві у визначене місце за власний кошт і на свій ризик. Ціна включає транспортні, страхові й митні витрати.

2.4. . Залежно від ступеню монополізації ринку:

• монопольна ціна;

• конкурентна ціна;

• нормальна конкурентна ціна (враховує індивідуальну собівартість плюс чистий прибуток);

• демпінгова ціна – ціна нижче індивідуальної собівартості.

2.5. Залежно від умов контракту купівлі-продажу використовують ціни:

• тверді – ціни, що не змінюються за період з моменту підписання угоди до моменту отримання товарів (послуг);

• ціни з наступною фіксацією – ціни, що вказуються у контракті на певну календарну дату. Якщо товар надходить до покупця не пізніше вказаної дати, то зафіксована у контракті ціна не змінюється. У разі порушення умов контракту до поставщика застосовують певні санкції, передбачені угодою;

• "ковзні" (падаючі) ціни – встановлюються у залежності від зміни попиту та пропозиції,

• паушальні ціни – ціни на весь комплекс послуг, що входять до складу турпакету;

• ціни специфікації – ціни на окремі послуги, що входять до складу турпродукту.

2.6. Залежно від рівня свободи (лібералізації ) цін:

• вільні – ціни, що встановлюються виробниками (продавцями) самостійно під впливом попиту та пропозиції в умовах вільної конкуренції;

• договірні – ціни, що встановлюються між продавцем і покупцем за домовленістю сторін і скріплюються угодою;

• фіксовані – ціни, затверджені державними або місцевими органами влади як постійні, й діють упродовж певного періоду;

• регульовані – ціни, межі змін яких прямо чи опосередковано встановлює держава. Встановлюються, як правило, на товари та послуги монопольних утворень;

• індикативні – рекомендовані, орієнтовні ціни, які передбачаються у документах органами державної влади.

2.7. Залежно від характеру використання цін:

• довідкові (каталожні) ціни – інформаційні ціни, що слугують орієнтиром для встановлення договірної ціни. Вони відкрито публікуються у різних друкованих виданнях, спеціальних бюлетенях, фірмових каталогах, прайс-листах, тарифних довідниках тощо, розрахованих на роздрібного покупця;

• рекламні – ціни, за якими пропонуються нові тури впродовж спеціальних рекламних акцій турпідприємства на ринку. Рекламні ціни мають одноразову дію протягом певного періоду;

• конфіденційні ціни – встановлюються на пакети послуг при укладанні угод між туроператорами, між виробниками туристичних послуг і тур операторами. Такі ціни є комерційною таємницею й не розголошуються;

• ціни фактичних угод (контрактні) – ціни, що зафіксовані при укладанні конкретної угоди. Такі ціни не можуть змінюватися в односторонньому порядку, не публікуються регулярно, а з’являються у пресі лише щодо окремих операцій;

• стартові ціни – вихідні ціни, що показують нижню межу вартості й застосовуються під час продажу товарів на аукціонах або на конкурсній основі;

• лімітні ціни – ціни, що показують верхню межу вартості та визначаються на стадії розробки нової продукції й виступають критерієм економічної доцільності розроблення нового продукту із заданими параметрами;

• аукціонні ціни – ціни на товари, що продано на аукціоні;

• заставні ціни – ціни на товари, що, як правило, підлягають поверненню (скляна тара, речі напрокат, узяті у прокатних пунктах, ломбардах).

2.8. Окремі частини, що входять до складу кожного виду ціни, називаються елементами ціни. До елементів ціни відносяться:

собівартість ( ); прибуток ( ); мито ( ); акцизний збір ( ); податок на додану вартість ( ); посередницько-збутова націнка ( ); торгівельна надбавка ( ).

Обов’язковим елементом ціни, який визначає її нижню межу, є собівартість. За рахунок собівартості підприємство відшкодовує власні витрати на виробництво та реалізацію продукції. Прибуток є вкрай бажаним елементом ціни, оскільки за рахунок прибутку здійснюються самофінансування підприємства та його розвиток. Наявність інших елементів у ціні необов’язкова і залежить від: галузевої належності виробництва, її соціальної значущості, кількості проміжних ланок, що беруть участь у виробництві й реалізації продукції, та інших чинників. Податок на додану вартість включається до ціни більшості товарів і послуг за невеликим винятком. Акцизний збір включається до складу ціни окремих товарів, перелік яких затверджується Верховною Радою України, мито є елементом ціни тільки імпортних товарів. Націнки посередницько-збутових і торгівельних організацій включаються до ціни тих товарів, які реалізуються через посередників. Тому склад ціни відрізняється не тільки на різні товари, а й на один і той же товар, ціна може мати неоднаковий склад елементів.

9. матеріальні витрати;витрати на оплату праці;відрахування на соціальні заходи;амортизація основних фондів;інші витрати.

Угрупування витрат за економічними елементами дозволяє визначити, що витрачено на розробку туристичного продукту і в якій формі.

1. Матеріальні витрати:

• витрати на створення нових туристичних продуктів, маршрутів, послуг у період їх освоєння;

• витрати, безпосередньо пов’язані з наданням послуг, виконанням робіт, виробництвом продукції, що обумовлені технологією й організацією процесів обслуговування туристів та екскурсантів;

• витрати некапітального характеру, пов’язані з удосконаленням технології обслуговування туристів та організацією виробництва, а також з покращенням якості туристичного продукту;

• витрати для забезпечення виконання санітарно-гігієнічних вимог у приміщеннях, де обслуговуються туристи;

• витрати на проведення рекреаційних робіт, спрямованих на утримання території туристичних підприємств у відповідному екологічному і санітарному стані;

• витрати, пов’язані з організацією та забезпеченням процесу обслуговування туристів: послуги розміщення, харчування, транспорту, екскурсії, витрати на турпоходи, розважальні заходи тощо;

• витрати з оплати робіт та послуг виробничого характеру, що виконуються сторонніми організаціями та підприємствами й не відносяться до основного виду діяльності.

Вартість матеріальних витрат формується, виходячи з цін їх придбання.

2. Витрати на оплату праці:

• витрати на оплату праці основного виробничого персоналу туристичного підприємства;

• виплати заробітної плати за фактично виконану роботу у відповідності з тарифними ставками, посадовими окладами та ін.

• додаткова заробітна платня за сумісництво, роботу у вихідні та святкові дні.

До собівартості не включаються премії, матеріальна допомога, подарунки.

3. Відрахування на соціальні заходи здійснюються з суми нарахованої заробітної плати (з 01.01.06 – 36,68%) у відповідності з установленими законодавством нормативними відрахуваннями у фонди:

• Пенсійний фонд (31,8%);

• Фонд соціального страхування (2,9%);

• Фонд зайнятості (1,3%) ;

• Фонд від нещасних випадків на виробництві (0,68%);

4. Амортизація основних фондів – грошовий вираз суми зносу основних фондів, перенесений на вартість туристичного продукту, що реалізується. Амортизаційні відрахування здійснюються туристичним підприємством у відповідності з встановленими нормами, методами та правилами амортизації та включаються до складу витрат на розробку й реалізацію туристичного продукту.

5. Інші витрати:

• витрати на утримання працівників адміністративно-управлінського персоналу туристичного підприємства;

• оплата послуг банків, пожежної та охоронної служби;

• оплата консультаційних, інформаційних та аудиторських послуг;

• господарські витрати, зв’язані з відправкою (прийомом) туристичних груп (поштові, телефонні, канцелярські тощо);

• витрати на підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації кадрів;

• представницькі витрати;

• витрати на рекламу та рекламну продукцію (буклети, кіно- та відеофільми, виготовлення стендів, бігбордів, укажчиків тощо).

2.10. Прямі витрати характеризуються тим, що можуть бути безпосередньо віднесеними до собівартості одиниці товару (послуг). До їх складу входять прямі матеріальні витрати (вартість сировини та основних матеріалів, покупних і комплектуючих напівфабрикатів та ін.); витрати на оплату праці, які можуть бути прямо віднесені на конкретні види продукції (послуг); інші прямі витрати (нарахування на соціальні заходи, амортизація обладнання та ін.).

Непрямі адміністративні витрати, витрати на збут, загальновиробничі та загальногосподарські витрати спочатку визначаються в цілому по підприємству, а потім розподіляються між підрозділами підприємства та туристичними продуктами (послугами) пропорційно до прямих витрат або до інших показників відповідно до методики, прийнятої на підприємстві. До непрямих належать витрати на управління (оплата праці апарату управління підрозділів, відрахування на соціальні заходи, оплата службових відряджень та ін.), амортизація основних засобів загальновиробничого призначення та витрати на їх утримання, експлуатацію, ремонт, орендна плата, комунальні послуги (опалення, освітлення, водопостачання), витрати на охорону праці та ін.

Загальновиробничі (непрямі) витрати поділяються на умовно-постійні та умовно-змінні залежно від зміни обсягу виробництва.

Умовно-змінні витрати змінюються прямо пропорційно до зміни обсягів діяльності, а в розрахунку на одного туриста – залишаються незмінними. До них належать витрати на розміщення, харчування, транспортні витрати, страхування, вартість візи тощо. Умовно-змінні витрати складають обмежену собівартість туру.

Умовно-постійні – це витрати, абсолютна величина яких залишається незмінною або змінюється незначною мірою при зміні обсягу виробництва. Але в розрахунку на одного туриста такі витрати з підвищенням обсягів виробництва (продажів) знижуються (амортизація, орендна плата, комунальні послуги, оплата праці управлінського персоналу тощо). Постійні та змінні загальновиробничі витрати розподіляються на види продукції чи послуг з використанням певної бази розподілу (години роботи, зарплата, обсяги діяльності, прямі витрати тощо). Сума прямих та загальновиробничих витрат становить величину виробничої собівартості.

2.11. Суть методу обліку повних витрат полягає у тому, що при розрахунку собівартості одиниці продукту підсумовуються сукупні витрати (прямі та накладні). Головна перевага методу – легкість розрахунку. Недоліком цього методу є умовність розподілу непрямих (накладних) витрат за окремими видами турпродуктів, що може неправильно відображати внесок кожного з них до доходу підприємства.

2.12. Метод обліку прямих витрат спирається на систему «директ-костінг». Ця система базується на розмежуванні загальних витрат підприємства на постійні та змінні залежно від обсягу виробництва. Виходячи з цього, суть методу прямих витрат полягає у встановленні передбачуваної ціни з урахуванням характеру залежності окремих витрат від обсягу виробництва й реалізації. При цьому в розрахунок собівартості включаються тільки умовно-змінні витрати, а умовно-постійні (накладні) витрати не підлягають калькулюванню і разом з прибутком входять до складу фінансового показника, який називається «маржинальний дохід». Шляхом віднімання від маржинального доходу постійних витрат визначається прибуток і, відповідно, доцільність установлення певної ціни на туристичний продукт.

Суть методу прямих витрат може бути розкрито тільки на основі нерозривного зв’язку між витратами, обсягом виробництва та ціною. Головна особливість системи «директ-костінг» полягає в тому, що калькулюванню підлягають лише умовно-змінні витрати, а умовно-постійні не включаються до собівартості продукції та списуються за рахунок отриманого прибутку. Тому метод прямих витрат називається методом обмеженої собівартості.

До позитивних сторін методу прямих витрат можна віднести те, що, по-перше, калькулювання витрат лише в частині їх змінних величин значно спрощує облік і підвищує точність розрахунків, а по-друге, цей метод дає змогу знайти ефективні комбінації витрат, обсягу та ціни і швидко переорієнтувати виробництво туристичних продуктів у відповідь на зміни ринкової кон’юнктури. Однак, використання цього методу пов’язано з певними труднощами, які зумовлені розподілом витрат, оскільки, окрім суто постійних та змінних витрат, існують змішані типи, так звані умовно-постійні або умовно-змінні витрати.

2.13. Ця система базується на розмежуванні загальних витрат підприємства на постійні та змінні залежно від обсягу виробництва. Виходячи з цього, суть методу прямих витрат полягає у встановленні передбачуваної ціни з урахуванням характеру залежності окремих витрат від обсягу виробництва й реалізації. При цьому в розрахунок собівартості включаються тільки умовно-змінні витрати, а умовно-постійні (накладні) витрати не підлягають калькулюванню і разом з прибутком входять до складу фінансового показника, який називається «маржинальний дохід». Шляхом віднімання від маржинального доходу постійних витрат визначається прибуток і, відповідно, доцільність установлення певної ціни на туристичний продукт.

Суть методу прямих витрат може бути розкрито тільки на основі нерозривного зв’язку між витратами, обсягом виробництва та ціною. Головна особливість системи «директ-костінг» полягає в тому, що калькулюванню підлягають лише умовно-змінні витрати, а умовно-постійні не включаються до собівартості продукції та списуються за рахунок отриманого прибутку. Тому метод прямих витрат називається методом обмеженої собівартості.

2.14. Розмір мінімального прибутку у складі ціни визначається, виходячи з величини функціонуючого капіталу (сума основного й оборотного капіталу підприємства) та мінімального рівня рентабельності капіталу, що відповідає рівневі середньої відсоткової ставки по депозитних вкладах. Розраховується за формулою:

,де – мінімальний прибуток; ОФ і ОК – основні фонди й обігові кошти підприємства; – рівень середньої відсоткової ставки по депозитних вкладах.

2.15. Нормальний прибуток визначається за рівнем середньогалузевої норми рентабельності. Рівень максимального й необхідного прибутку визначається платоспроможним попитом.

Залежно від порядку формування прибуток у складі ціни може бути визначений нормативним або залишковим методами. Нормативний метод застосовується, коли підприємство має намір визначити бажану ціну пропозиції на новий туристичний продукт. В основі нормативного методу лежать визначені нормативи рентабельності до собівартості туристичного продукту. Такі нормативи можуть бути розрахунковими чи граничними.

Розрахункові нормативи рентабельності визначаються підприємством самостійно на основі величини прибутку, який воно планує отримати в певному періоді (як правило, за рік). Необхідний розмір прибутку для підприємства визначається потребами його розвитку і має бути достатнім для забезпечення як мінімум нормального процесу відтворення.

Граничні нормативи рентабельності застосовуються при формуванні регульованих цін з метою стримування їхнього зростання шляхом обмеження рівня прибутку в ціні. Вони встановлюються, як правило, місцевими органами влади на окремі види товарів.

2.16. Товарні податки. До складу ціни товарів вітчизняного виробництва включаються два непрямі податки: універсальний акциз – податок на додану вартість (ПДВ) і специфічний акциз – акцизний збір (А).

Акцизний збір – це податок, який включається в ціни високорентабельних товарів не першої необхідності й, у кінцевому підсумку, сплачується їхнім покупцем. Акцизним збором оподатковуються виключно товари і не оподатковуються роботи та послуги.

величина акцизного збору в ціні визначається за формулою:

, – ставка акцизного збору, %.

Але якщо ціна формується на підприємстві, то наведена формула не може бути застосована. Тому виробник спочатку визначає ціну, що складається із собівартості та прибутку, а потім – ціну з акцизним збором за формулою:

Податок на додану вартість визначається у ціні товару (послуги) за діючою ставкою до оподаткованого обороту, який не містить у собі цього податку, або інакше до ціни, яка враховує собівартість та прибуток. Якщо ціна встановлюється на підакцизний товар, то до оподаткованого обороту входить акцизний збір, а податок на додану вартість визначається за формулою:

,

Деякі особливості має визначення цін і товарних податків на імпортну продукцію. Основою встановлення такої ціни є митна (закупівельна) вартість товару. До митної вартості входить вказана у рахунку-фактурі договірна (контрактна) ціна, а також фактичні витрати, якщо вони не увійшли у контрактну ціну: витрати на транспортування, завантажувально-розвантажувальні роботи, страхування. Для визначення митної вартості (М_в) іноземна валюта перераховується у національну валюту України за курсом НБУ, що діяв на день представлення митної декларації. Розмір ввізного мита та митних зборів визначається за діючими ставками до митної вартості товару. Якщо імпортний товар – підакцизний, то в ціну реалізації включається акцизний збір, який визначається за ставками на одиницю продукції або до митної вартості, включаючи мито (М) та митні збори (М_з).

Посередницько-збутові та торгівельні націнки (знижки). Процес проходження товару від виробника до кінцевого споживача (населення) може мати такі стадії: виробник – посередник – підприємство, виробник – роздрібна торгівля – населення або виробник – посередник – роздрібна торгівля – населення. У туризмі такий ланцюжок має вигляд: виробники туристичних послуг – туроператор – споживач (турист), туроператор – турагент – турист. У цьому процесі можуть брати участь кілька посередників. Такий ланцюговий зв’язок зумовлює необхідність установлення цін на кожному етапі товаропросування, що досягається за допомогою застосування посередницько-збутових і торгівельних надбавок (агентських знижок, комісійних винагород). Такі надбавки є самостійними елементами ціни і за своєю економічною природою аналогічні гуртовим цінам підприємства. Вони покликані відшкодовувати витрати обігу продукції та забезпечувати отримання прибутку посередницьким і торгівельним підприємствам. Тому розмір надбавки залежить від величини витрат у сфері обігу (заробітна плата, транспортні та навантажувально-розвантажувальні роботи, паливно-енергетичні витрати, амортизація, оренда приміщень тощо), бажаного рівня прибутку та обсягу продажу. Враховуючи, що надбавки є формою доданої вартості, до їх складу входить відповідний податок. Тоді посередницько-збутові та торгівельні надбавки складаються з таких елементів:

,де – посередницько-збутова (торгівельна) надбавка, ВО – витрати обігу посередницької організації, грн.

Рівень посередницьких і торгівельних надбавок державою в цілому не обмежується. Вони визначаються за погодженням сторін і встановлюються, як правило, у відсотках до ціни придбання товару. З окремих видів продукції місцеві органи влади регулюють рівень посередницьких і торгівельних надбавок шляхом встановлення їхніх граничних рівнів. Розрахунок ціни з надбавкою здійснюється за формулою:

де – ціна реалізації товару, грн.; – ціна придбання (відпускна ціна виробника чи посередника), грн.

В окремих випадках виникає необхідність використовувати не надбавку до ціни, а її знижку. Застосування знижки здебільшого зумовлено ситуацією, коли постачальник (виробник чи генеральний дилер) сам пропонує продавцеві ціну кінцевої реалізації. Тоді продавець має визначити ціну придбання, за якою йому доцільно купити таку продукцію, щоб забезпечити собі бажану величину торгівельної знижки. У цьому разі ціну придбання можна визначити за формулою:

, де З – торгівельна (посередницька, агентська) знижка, %.