Тема 1 бойова готовність військовослужбовців
Повсякденна управлінська діяльність в сучасний період дуже різноманітна, оскільки вона пов’язана зі всіма сторонами складного життя військової частини.
Серед завдань повсякденної діяльності особливе місце займає бойова готовність військовослужбовців та підрозділів.
Основні нормативно - правові документи з питань бойової готовності:
Конституція України, 1996 р.
Закон України “Про оборону України”, 2000 р.,
Закон України “Про основи національної безпеки України”, 1998 р.
Закон України “Про Збройні Сили України”, 1992 р.
Державна програма розвитку Збройних Сил України на 2006 – 2011 роки. 2006 р.
Поняття бойової готовності
Бойова готовність – це такий стан підрозділів, коли вони здатні у мінімально короткі терміни здійснити перехід з мирного у воєнний стан і успішно виконати бойове завдання, згідно з призначенням.
Бойова готовність повинна забезпечувати:
− своєчасне приведення підрозділів у вищі ступені бойової готовності та введення в бій передових сил оборони;
− виконання бойового завдання в умовах застосування противником високоточної зброї, засобів радіоелектронної боротьби (РЕБ) і захист від зброї масового ураження (ЗМУ);
− спроможність виконувати бойове завдання під час раптового нападу повітряного противника;
− своєчасну відбудову порушеної бойової готовності підрозділів.
Бойова готовність передбачає:
− визначений ступінь укомплектування підрозділів особовим складом, озброєнням і бойовою технікою;
− наявність відповідних запасів матеріальних засобів;
− підтримання у справному стані та готовому для використання озброєння і бойової техніки;
− високу бойову підготовленість підрозділів, перш за все польове уміння особового складу, бойову злагодженість підрозділів;
− необхідну підготовку командних кадрів і штабів, а також високий моральний стан і психологічну підготовку, міцну військову дисципліну і організованість особового складу.
Основними показниками бойової готовності підрозділів є боєздатність військ та час, необхідний для підготовки підрозділів до виконання бойових завдань.
Боєздатність це можливість підрозділів вести бойові дії і виконувати бойові завдання відповідно до їх призначення. Боєздатність є головним, визначальним показником бойової готовності і залежить від таких факторів, які зазначені на рис.1.
Рис. 1. Залежність боєздатності
Підрозділи приводяться у вищі ступені бойової готовності за бойовими розпорядженнями. Для відмобілізування та приведення у бойову готовність підрозділів установлюються сигнали.
Переведення підрозділів з мирного у воєнний стан завжди відігравало визначну роль в успішному веденні бойових дій щодо відбиття, зриву нападу агресора та його розгрому.
Основною метою переведення підрозділів у вищі ступені бойової готовності, є переведення підрозділів на організацію і штати воєнного часу, їх доукомплектування особовим складом, озброєнням, технікою, поповнення запасами матеріальних засобів, приведення озброєння та техніки у готовність до бойового застосування, проведення бойового злагодження, формування і злагодження нових органів управління, підрозділів і установ.
Бойова готовність підрозділів у мирний час забезпечується:
− наявністю в штабах усіх рівнів ретельно відпрацьованих планів відмобілізування і приведення у відповідні ступені бойової готовності, які повинні постійно уточнюватися, а також повністю підготовлених і забезпечених належним чином мобілізаційних ресурсів для швидкого доукомплектування підрозділів;
− знанням і розумінням командирами, штабами, а також усім особовим складом у необхідному обсязі майбутніх бойових завдань і попередньою, ще в мирний час, підготовкою до їх виконання;
− постійною оцінкою обстановки і передбаченим її розвитком, умілою організацією та чітким несенням бойового чергування і бойової служби, своєчасним накопичуванням чергових сил і засобів;
− підтриманням у необхідній готовності для бойового застосування озброєння та техніки;
− своєчасним переозброєнням військ новою технікою і зброєю, оволодінням ними особовим складом;
− постійною готовністю для відбиття можливого раптового нападу противника, відмобілізуванням і діями за призначенням;
Стан бойової готовності значною мірою визначається доцільною дислокацією і розміщенням підрозділів, а також безперервним веденням активної розвідки з метою вивчення противника, своєчасного викриття його планів, намірів, підготовки і початку розв’язування агресії.
Під час визначення термінів готовності підрозділів для виконання бойових завдань враховується, що війна проти будь-якої держави, може бути розв’язана агресором після поступового нарощування напруженості міжнародної обстановки або в умовах її різкого загострення. Агресія може мати тривалий або короткий загрозливий період, який буде характеризуватися активізацією безпосередніх приготувань до війни. Цей період повинен бути використаний для підвищення бойової готовності військ При цьому не виключається ймовірність раптового розв’язування агресором воєнних дій.
У зв'язку з надзвичайною обстановкою можливого раптового нападу агресора повинні бути вжиті всі заходи щодо забезпечення необхідної готовності наших військ, щоб максимально знизити ефективність перших ударів противника і забезпечити організований вступ своїх військ у війну за будь-яких умов обстановки. Але при цьому необхідно узяти до уваги, що у мирний час утримувати в повній готовності до дій підрозділи видів Збройних Сил, родів військ, спеціальних військ і тилу, враховуючи політичні, економічні, соціальні та інші фактори, дуже скрутно і через те недоцільно. Їх склад і рівень бойової готовності повинні відповідати оборонній достатності, забезпечувати швидке виконання мобілізації і оперативне розгортання військ, не допускати раптових ударів противника, успішно вирішувати завдання як в перших оборонних операціях, так і в наступних контрнаступальних (наступальних) операціях початкового періоду війни. Для цього в підрозділах, які є у складі оперативно-територіальних командувань, визначена частина військ утримується на бойовому чергуванні практично в готовності до негайних дій, необхідна частина підрозділів у постійній готовності в чисельності і організації, наближеній до воєнного часу. Підрозділи скороченого складу необхідно мобілізувати у визначені строки.
Усі дії проводяться за сигналом “Збір” з виконанням заходів маскування у вигляді тактичної підготовки, проведення занять, тренувань та навчань.
Замислом розвитку функціональних структур Збройних Сил України передбачається вдосконалення їх якісних характеристик, досягнення відповідності бойового та чисельного складу, їх бойових можливостей характеру реальних та потенційних загроз національним інтересам України.
Для цього загальний бойовий склад Збройних Сил за функціональним призначенням розподілятиметься на: об’єднані сили швидкого реагування та основні сили оборони (мал. 2).
Рисунок 2. Функціональна структура Збройних Сил України
Об’єднані сили швидкого реагування(ОСШР) – сили бойової готовності, які спроможні без доукомплектування виконувати визначені завдання.
У їх склад входить частина військ (сил), які здатні до негайного реагування на кризові ситуації. Вони складатимуть до 30% від загального бойового складу Збройних Сил України мирного часу та розподілятимуться на сили негайного реагування і сили швидкого реагування.
Сили негайного реагування призначені для негайного реагування на загрози, стримування, недопущення та нейтралізації збройних конфліктів на стадії їх зародження.
Укомплектованість особовим складом – більш ніж 90%, озброєнням і військовою технікою – на 100%.
Сили швидкого реагування призначені для нарощування (посилення) сил негайного реагування, створення угруповання з метою адекватного реагування на рівень загроз, а у разі виникнення збройного конфлікту, недопущення переростання його в локальну війну.
Укомплектованість особовим складом – більш ніж 70%, озброєнням і військовою технікою – на 100%.
Основні сили оборони(ОСО) – сили мобілізаційної готовності, спроможні до виконання завдань після відмобілізування і приведення у бойову готовність. Частка Основних сил оборони від загального бойового складу Збройних Сил України мирного часу становитиме до 70% і вони розподілятимуться на сили нарощування та сили стабілізації.
Сили нарощування призначені для нарощування зусиль, підсилення при необхідності ОСШР при виконанні ними завдань ліквідації (локалізації, нейтралізації) збройного конфлікту.
Укомплектованість особовим складом – до 50%, озброєнням і військовою технікою – не менш ніж на 80%.
Сили стабілізації призначені для розгортання з’єднань і військових частин, необхідних для гарантованого виконання завдань ОСШР і Силами нарощування, та мають бути готовими до застосування в усіх можливих формах ведення воєнних дій, завершення ліквідації збройного конфлікту та стабілізації обстановки.
Укомплектованість особовим складом – до 30%, озброєнням і військовою технікою – не менш ніж на 80%.
Бази, центри, склади, арсенали матеріально-технічного забезпечення відноситимуться до системи забезпечення життєдіяльності Збройних Сил України.
Основними шляхами, які забезпечать готовність функціональних структур для виконання завдань за призначенням, є:
− формування багатофункціональних, мобільних з’єднань і військових частин Збройних Сил України на основі модульного принципу, з можливістю створення бригадних, батальйонних тактичних груп на базі штатних підрозділів різних родів військ, приведення до визначених показників ОСШР та ОСО;
− збільшення питомої ваги бойових частин, з’єднань і військових частин постійної готовності та зменшення питомої ваги структур логістики, військових навчальних закладів, установ і організацій, інших забезпечуючих військових частин і установ;
− виведення зі складу видів Збройних Сил України арсеналів, баз і складів, військових частин забезпечення загальновійськової номенклатури та передача їх до складу Об’єднання сил забезпечення.
Формування на базі решти арсеналів, баз і складів, військових частин центрів забезпечення за номенклатурами відповідних видів Збройних Сил України.
За розрахунками, формування визначених функціональних структур забезпечить надійне виконання покладених на Збройні Сили України завдань, дозволить привести їх склад та чисельність у відповідність до економічних і мобілізаційних можливостей держави, забезпечить раціональне використання людських, матеріальних, фінансових та інших ресурсів.
Незважаючи на те, що за період з 2006 до 2011 роки чисельність Збройних Сил України буде скорочена більш ніж на 100 тисяч осіб та складатиме на кінець 2011 року близько 143 тисяч осіб, реформування Збройних Сил України не призведе до зниження їх бойового потенціалу. Під скорочення підпадають військові частини, які вичерпали свій бойовий потенціал внаслідок закінчення ресурсу експлуатації озброєння і військової техніки, непридатності до використовування ракет і боєприпасів.