3.2. Організація нормування праці при виробництві зерна

Нормування праці є одним із напрямків вдосконалення організації праці. Роль нормування в сучасних умовах зростає по причині надходження у виробництво більш досконалої та потужної техніки.

В таких умовах організація праці при виробництві зерна повинна базуватись на науковій основі, що вимагає застосування відповідних нормативів та норм праці.

Нормування праці – це встановлення норм виробітку (норм обслуговування та норм часу ) для конкретних умов виробництва при раціональній організації праці, оптимальній інтенсивності праці та найбільш повному використанні техніки.

В сучасних умовах нормування праці відіграє важливу роль. Воно є інструментом для визначення кількості затрат часу, для визначення фонду оплати праці, а також основою для планування і організації виробництва зерна.

Норми виробітку повинні відповідати слідуючим вимогам:

• наукова обґрунтованість ( економічна, технічна, біологічна)

• Відповідність норм виробітку конкретним умовам виробництва, сучасній технології та організації праці

• забезпечення оптимальності і однакової напруженості норм на всіх трудових процесах

• норми праці повинні бути напружені, але виконувані

Взагалі поняття норма означає регламентовану міру впливу характеризованого показника. В даний час при виробництві зерна розробляють і використовують слідуючі норми праці:

• норма часу

• норма виробітку

• норма чисельності

• норма керованості

Норма часу показує необхідні затрати робочого часу на виробництво одиниці продукції.

Норма виробітку – це кількість продукції або роботи, яка повинна бути виконана або виготовлена за одиницю робочого часу. Між нормою часу і нормою виробітку існує обернений зв'язок.

Норма чисельності – це обґрунтована кількість виконавців певного професійного складу, які обслуговують окремий об’єкт .

Норма керованості – це кількість працівників, на чолі яких стоїть один керівник, або кількість працівників, якими може керувати один керівник.

Для розробки названих норм праці використовують нормативи, як вихідні регламентовані величини, на основі яких реалізовуються норми праці.

Для розробки норм праці необхідно знати структуру затрат робочого часу зміни.

Фактичний час зміни – це повна тривалість робочого дня виконавця, включаючи час відпрацьований понад встановлену тривалість зміни. Час зміни складається з двох частин: часу роботи та часу перерви.

Час роботи складається з часу на виконання підготовчо-заключних робіт, часу на виконання основної роботи, часу на виконання допоміжної роботи, часу на організаційно-технічне обслуговування.

Час підготовчо-заключних робіт, який потрібен для підготовки робочого місця та для виконання заключних робіт в кінці зміни. Особливістю підготовчо-заключних затрат часу є те, що їх тривалість не залежить від тривалості зміни та обсягу виконаної роботи.

Час основної роботи – це час, протягом якого безпосередньо здійснюється мета трудового процесу. Завдання полягає в тому, щоб цей час був якомога більшим.

Час на виконання допоміжної роботи – це час , що витрачається на виконання дій, що забезпечують виконання основної роботи.

Час організаційно – технічного обслуговування – це час на виконання робіт по обслуговуванню машин і робочого місця.

Час перерви складається з двох частин:

• регламентовані перерви

• не регламентовані перерви

Регламентовані перерви включають час на особисті потреби і час на відпочинок.

Не регламентовані перерви включають витрати часу по організаційних, технічних, метеорологічних причинах.

Час роботи, що включає 4 елементи та час регламентованих перерв, щл включає 2 елементи – це затрати часу, які пов’язані з виконанням виробничого процесу і відносяться до категорії нормованого часу. Вони враховуються при розрахунку норм виробітку.

Нерегламентовані затрати часу, які обумовлені технічними, організаційними, метеорологічними причинами називаються втратами часу або простоєм. Фактично ці затрати часу мають місце в тривалості зміни, але при розрахунку норм виробітку не враховується.

Сукупність всіх елементів затрат робочого часу складають баланс часу зміни.

Обсяг роботи, що може бути виконаний механізованим агрегатом, залежить від певних чинників, які називаються нормоутворюючими факторами. До них можна віднести:

• швидкість руху

• ширина захвату

• довжина поля

• глибина обробітку

• конфігурація поля

Норма виробітку на механізованих польових роботах визначається за допомогою формули:

Нв = W*То, де

W – продуктивність агрегату за 1 одиницю основного часу;

То – час основної роботи протягом зміни, год.

Продуктивність агрегату визначають за формулою:

W = 0.1*Bр*Vр, де

0,1 – коефіцієнт відповідності, що дозволяє використовувати параметри з різними одиницями виміру;

Вр – робоча ширина захвату, м

Vр – робоча швидкість, км/год

Вр = Вк*n*β, де

Вр – конструктивна ширина захвату;

n – кількість машин в агрегаті;

β – коефіцієнт використання конструктивної ширини захвату;

1<β<1