Мал.2.2 Приріст іноземних інвестицій в сільському господарстві, млн. Дол

Таким чином, датчани наростили свої зерносховища в Україні до 322 тис. т, контролюючи приблизно 135 тис. га сільгоспземель в Україні й Росії. Крім того, датчани разом з ГК «Рамбурс”»заснували спільне підприємство Ramburs Trigon, яке має намір узятися за торгівлю сільгосппродукцією й управління підприємствами з її зберігання та виробництвом й постачанням кормів для птиці.[23]

Масштабної експансії іноземних компаній на фармацевтичний ринок України поки не відзначається. Концентрація у всіх трьох складових фармацевтичного ринку – виробництві, оптовій дистрибуції і роздрібних торговельних мереж – невелика. У жодній із ніш поки що немає такого великого гравця, який контролював би хоча б половину ринку. Так, у 2008 році одна з найбільших у Росії мереж «Ригла» почала працювати за франчайзинговою схемою з «Євроаптекою». Варто відзначити, що величезну кількість угод M&A прогнозують найближчим часом у виробничому секторі.

Адже для українських фармзаводів настав період великих змін: із початку 2010 року виробництво може тривати лише на лініях, які пройшли міжнародну сертифікацію Good Manufacturing Pracrice (GMP). Таку вимогу передбачено в нормативах СОТ, тому її встановила держава.

Слід відмітити, що угоди M&A інвестори проводять не публічно, укладаючи напряму. Левова частина угод із цінними паперами укладається поза біржовими майданчиками, на так званому неорганізованому ринку. За даними ДКЦПФР, у 2011 році обсяг біржових угод в Україні виріс вчетверо – до 131,6 млрд. грн. (у 2009 році – 36 млрд. грн.). Обсяги торгів становили майже 20 млн. грн. на день у 2010 році, а у 2011 – вже 400 млн. грн. на день. Для порівняння, річний обіг російських фондових бірж – ММВБ і РТС – у 2011 році становив майже 730 млрд. дол., а обсяги торгів становлять 5-7 млрд. дол. на день.[24]

2.2 Вплив діяльності міжнароднихта спільних підприємств на економіку України

Одним із ключових моментів стратегії розвитку України протягом всього періоду незалежності була ставка на відкритість економіки, яка передбачала масоване залучення прямих іноземних інвестицій. Звіти про обсяги залучення іноземних інвестицій до економіки регіонів стали своєрідними індикаторами успішності роботи регіональних органів влади. Проблеми якості залучених капіталів, ефектів від діяльності іноземних компаній у регіонах висвітлюються як другорядні. Водночас, урахування загальних тенденцій світового розвитку та загострення його протиріч показує, що економічний простір України стає об’єктом експансії з боку велетенських компаній.

Насамперед, слід визнати, що міжнародні підприємства опанували стратегічні сектори промисловості України. Так, з шести нафтопереробних заводів (НПЗ) чотири контролюються зарубіжними нафтовими міжнародними компаніями. До міжнародних та спільних підприємств, що діють у сфері стратегічних ресурсів, належить компанія «Русал» («Російський алюміній»), яка забезпечує 10% світового виробництва алюмінію та контролює Миколаївський глиноземний завод. ТНК «ArcelorMittal» володіє одним і найбільших стратегічних підприємств України. Стратегічними інвесторами з Голландії та Росії опанована галузь зв’язку.

Практично розподілені між спільними міжнародними підприємствами наступні сектори економіки різних регіонів України (або визначально контрольовані): переробка олійних та зернових культур (включаючи експорт зерна): ТНК «Bunge», «Archer Daniels Midland Company», «Cargill» (США); переробка молока: ТНК «Groupe Lactalis», «Bel Group», «Danone» (Франція), «Вімм-Білль-Данн» (Росія), «Юнімілк» (Росія); виробництво кондитерських виробів (шоколаду) та концентрованих харчових продуктів: ТНК Nestlé (ТМ «Світоч», «Торчин-продукт» та ін.); «Крафт Фудз» (ТМ «Корона»); виробництво пива та безалкогольних напоїв: ТНК «Baltic Beverages Holding», «Interbrew», «SABMiller», «Pepsi» (викуп компанії «Сандора»), «Coca-Cola», «Orangina Group» (викуп компанії «Росинка»); виробництво тютюнових виробів: ТНК «Japan Tobacco International», «Imperial Tobacco Group», «Gallaher», «Philip Morris», «В.А.Т.»; виробництво продуктів побутової хімії та парфумерії: ТНК Procter&Gamble (США); «Юнілевер» (Великобританія-Нідерланди); виробництво цементу: ТНК «Heidelberg Zement», «Dyckerhoff AG» (Німеччина) «Lafarge» (Франція), «CRH Group» (Ірландія), «Євроцемент» (Росія); виробництво сучасних будівельних матеріалів: ТНК «Henkel Bautechnik», «Кнауф» (Німеччина).

Усі перераховані компанії (за виключенням ТНК «Юнілевер», яка має лише торгове представництво) викупили або побудували виробничі потужності в регіонах України, стаючи фактично органічним елементом структури регіональних господарств.

Необхідно враховувати специфіку стратегії діяльності таких компаній: чітко виражена ставка на внутрішній ринок України, обмежені зв’язки з місцевими компаніями – потенційними постачальниками сировини, агресивна рекламна кампанія і тактика знищення «внутрішніх» конкурентів.[10]

Окрему групу міжнародних підприємств , що діють в економіці регіонів України, становлять компанії, які розгорнули складальне виробництво у машинобудівний галузі, це, зокрема, ТНК «General Motors Daewoo Auto & Technology», «Volkswagen», «Gabil Circuit» Leoni «Ядзакі Корпорейшин» «Flextronics International Gesellschaft m. b. H.» «VOGT Electronic AG» та ін. Зауважимо, що в цілому такі ТНК не несуть прямої загрози економічній безпеці регіонів, оскільки не складають конкуренцію національному товаровиробнику. Проте, негативним є момент перетворення країни, яка має величезний інтелектуальний і науково-технічний потенціал, здатний забезпечити власний технологічний прорив, на полігон для виконання механічних операцій, які, однак, можуть бути розцінені як «розміщення на території регіону підприємств з інноваційними технологіями». Дійсно, технології таких міжнародних підприємств (як і кінцеві продукти) можуть бути інноваційними, проте не для України, а для країн-базування материнських компаній. Адже у даному випадку вітчизняні підприємства лише забезпечують один з ланцюгів інноваційного розвитку країн-лідерів, тому один з потужних ефектів впливу інновацій на загальний темп економічного прогресу – їх дифузія (Й. Шумпетер) – оминає національну економіку України.

Хоча існують виключення з нейтрального ставлення до міжнародних підприємств у сфері машинобудування. Так, наше дослідження виявило достатньо позитивну роль у викупі Луцького підшипникового заводу ТНК Aktiebolaget SKF (Гетеборг, Швеція), яке має 80 підприємств у 25 країнах світу. На наш погляд, відбулася позитивна реанімація вітчизняного підприємства, враховуючи сучасні потреби внутрішнього ринку. Водночас, суперечливу оцінку можна дати діяльності ТНК «Damen Shipyards Group» (Нідерланди), яка викупила один з найпотужніших суднобудівних заводів Миколаївський «Океан» у 2001 р. Причому, зауважимо, що у даному випадку наша оцінка діяльності ТНК не співпадає з офіційним проголошенням компанії «Damen Shipyards Group» одним з кращих інвесторів України.[12]

Зокрема, корпорація «Damen Shipyards Group», світовий лідер у малому суднобудуванні (судна водотоннажністю 2—10 тис. т.), мала наміри через придбання судноверфі у Миколаєві перейти до великотоннажного суднобудування. Зауважимо, що Миколаївський завод «Океан», збудований у 50-х рр. ХХ ст., є відносно молодимпідприємством, зношеність його основних виробничих фондів складає лише 15%, здатний випускати судна водотоннажністю до 300 тис.т.

Стратегічного інвестора, який вклав в підприємство всього 3 млн. дол., привабили виключно умови СЕЗ, що діяли у період викупу підприємства ТНК. За підрахунками управління економіки Миколаївської облдержадміністрації, користування пільгами СЕЗ зменшувало собівартість побудови судна на 25—30%. Дійсно, у перші роки збільшилися обсяги виробництва підприємства, були отримані замовлення на виготовлення нових суден типу «річка-море». Але попутно відбувалася реструктуризація заводу, електродний і пластмасовий цехи було вирішено вивести зі структури підприємства, передавши зацікавленому інвесторові, оскільки голландська фірма не спеціалізується на такому супровідному суднобудуванні.

Входження компаній такого масштабу до економіки регіонів, особливо – у галузі спеціалізації, може суттєво вплинути на єдність відтворювального циклу і негативно відбитися на пропорціях структури регіонального господарства. Рішення про залучення інвестицій міжнародних підприємств приймаються саме на регіональному рівні в порядку, передбаченому національним законодавством, яке є одним із найліберальніших у світі і не залишає за регіонами права впливати на небажані напрями діяльності іноземних компаній. Нині у світовій практиці не існує уніфікованих важелів впливу на діяльність міжнародних підприємств для узгодження стратегічних інтересів корпорацій з інтересами території розміщення виробництва. Враховуючи принцип субсидіарності та інституціональні особливості територіального устрою нашої держави, регулювання процесів транснаціоналізації економіки доцільно здійснювати засобами відповідного напряму політики.[14]