36. В одній з найбільш опрацьованих концепцій капіталу – концепції п. Бурдьє,

капітал виступає в багатьох формах, основними з яких є:

– економічний капітал – ресурси у вигляді матеріальних благ, тобто безпосе-

редня конвертація їх у гроші, що інституціоналізується у формі прав власності;

– культурний капітал – ресурси, які за певних умов конвертуються в еконо-

мічний капітал і можуть бути інституціоналізованими у формі освітніх кваліфіка-

цій (загальна, професійна, спеціальна);

– соціальний капітал – ресурси, пов'язані з приналежністю визначеної соціальної групи. Вони включають мережу зв'язків, що мобілізуються та не можуть бути використані інакше, ніж за посередництвом групи, котра має певну владу й здатна зробити «послугу за послугу» (родина, друзі, церква, асоціація, спортивний або культурний клуб тощо).

У працях П. Бурдьє велике значення надається також особистісному капіталу і поняттю «габітус», яке розкриває особливості індивіда, що впливають на його перебування в певних статусних позиціях. Згідно з концепцією П. Бурдьє, існують три основних стани, в яких ці позиції проявляються: інкорпорований, об’єктивований та інституціоналізований. Одне з соціологічних нововведень Бурдьє полягає в твердженні, що існують різні види капіталу - не лише економічний капітал, тобто матеріальне багатство, а також і культурний капітал, що утворюється знаннями, компетенціями та іншими культурними здобутками, в тому числі і технічними кваліфікаціями, та символічний капітал, який означає накопичення престижу. До того ж ці види капіталу можуть конвертуватись з одного в інший.

37. Влада, за Бурдьє, це своєрідне «коло, центр якого знаходиться всюди і ніде», який ніколи навмисне не приховувався, досягаючи цього іншими засобами, - треба вміти виявити [владу] там, де вона менше за усе помітна, де вона зовсім не упізнана, а отже – визнана. Символічна влада дійсно є такою невидимою владою, яка може здійснюватися тільки за сприянням тих, хто не хоче знати, що підкорений їй або навіть сам її здійснює.

Символічна влада, як влада встановлювати даність через висловлювання, влада примушувати вірити або змінювати бачення світу і, таким чином, вплив на світ, отже, сам світ – це влада квазімагічна, яка завдяки ефекту мобілізації дозволяє отримати еквівалент того, що досягається силою (фізичною або економічною), али лише за умови, що ця влада визнана, тобто не сприймається як свавілля. Символічна влада Бурдьє – це перетворена, невпізнана і легітимізована форма влади, підвладна іншим формам влади.[xix]

Отже, під владою Бурдьє розуміє символічну перевагу, а боротьба за символічне домінування – є боротьба за право легітимної номінації і класифікації. Тобто людина, яка має владу, - має символічну перевагу і право легітимної номінації та класифікації. Для того, щоб людині боротися за владу або за символічну перевагу, їй необхідно боротися за право легітимної номінації і класифікації. Людина, яка має символічну перевагу, має монополію на легітимне насильство на полі.

41. В розвинених країнах, де політичною нормою є діленш національного доходу, найбільш виражений вплив факторів соціальної структури суспільства (відмінності в соціальному статусі, рівні прибутку і владних повноваженнях тощо) на політичну поведінку. Для держав з нестійким ладом, де найбільш гостро стоять етнічні проблеми, характерні глибокі культурні або ціннісні відмінності. В Україні, де нестійка політична стабільність, політична боротьба ведеться з питань мовної політики, взаємовідносин церкви і держави, освіти тощо, відносно незалежної від соціальних умов є і ціннісна система. Зважаючи на те, що не існує жорсткого зв'язку між соціально-економічним становищем і переконаннями людей, що соціальні зміни, які відбуваються в суспільстві можуть і не призвести до відповідних їм змін в ціннісних орієнтаціях людей. Відсутність жорсткої залежності політичних орієнтацій індивідів від їх соціально-економічних характеристик веде до зв'язку на рівні соціальних груп, верств: соціальний статус - соціальні цінності - політичні орієнтації.

Інституціональний рівень взаємодії соціального розшарування і політичної влади відображається в системі соціального представництва. Система соціального представництва допускає взаємозв'язану і суперечливу єдність політичних і владних структур та інститутів, через які воля громадян переноситься в сферу прийняття політичних рішень. Система соціального представництва охоплює і партійну систему, систему громадянських добровільних асоціацій (профспілки, фонди, творчі спілки та ін. - те, що звичайно називають групами інтересів). Система соціального представництва тісно зв'язана з іншими системами владних політичних структур суспільства, найважливішими з яких є система влади, владних структур, де приймаються і реалізуються обов'язкові для усіх рішення (законодавча, виконавча і судова) і система організаційних груп, що формуються в суспільстві. Це соціальні групи, з якими індивіди найбільш охоче ототожнюються: релігійні, етнічні, професійні, регіональні та інші об'єднання, тобто те, що звичайно називається громадянським суспільством.