1. Системний підхід можна застосовувати до розбору різних об'єктів та явищ соціального типу - підприємства, галузі, сфери, комплексу, регіону, міста, селища, області, держави та ін.

Системний підхід передбачає розгляд об'єктів, що досліджуються, у тому числі і галузей державного управління, не тільки комплексно, але й різнобічно, тобто з різних точок зору, ракурсів. Розрізнюють декілька аспектів системного підходу. Будь-яка система якимось чином виникає, проходить ряд етапів у своєму розвитку, розрахована на визначені перспективи. Розгляд процесу виникнення системи, її розвитку (еволюції), передбачення історичної перспективи - це системно-історичний аспект системного підходу. Вивчення складових частин - компонентів, з яких складаються системи, становить системно-елементний аспект. Системно-структурний аспект передбачає вивчення внутрішньої організації системи, способів взаємодії елементів і підсистем, з яких вона складається.

При оцінці системи важливо знати, які функції вона виконує, з чим і як пов'язана її діяльність. Відповідь на перше питання одержують, розглядаючи об'єкти та явища в системно-функціональному аспекті, при котрому вивчаються функції, що виконуються системою, її підсистемами і елементами, їхній зміст і взаємозв'язки, поділ на підфункції, роботи, операції. Взаємозв'язки системи з іншими об'єктами або явищами за горизонталлю і вертикаллю розкриваються за розгляду її в системно-комунікаційному аспекті. Глибоке пізнання об'єктів і явищ, які досліджуються, неможливе без знання факторів їх збереження і процесів, котрі повинні здійснюватися з цією метою. Фактори збереження, удосконалення й розвитку системи вивчаються при розгляді її в системно-інтегративному аспекті, а процеси, що реалізуються в системі для збереження її цілісності, удосконалення й розвитку, - у системно-процедурному (системно-операційному або процесуальному) аспекті.

Усебічне дослідження об'єктів і явищ, які можна уявити як складні динамічні системи, вимагає урахування всього комплексу взаємодій та взаємозв'язків, що існують усередині їх та за їх межами, передбачення усіх прямих та непрямих, безпосередніх та віддалених наслідків їхньої дії. Це можливе тільки за сукупного використання всіх напрямків системного підходу, тому жодне із перелічених аспектів не можна ігнорувати.

2. Соціальна система - це ключове поняття сучасної соціології, воно має великі пізнавальні можливості. Щоб не вивчати все розмаїття різних соціальних груп (колективів, спільнот), кожна з яких має свої специфічні риси, соціологи використовують загальне поняття «соціальна система», яке виражає найсуттєвіші риси різних соціальних груп. Суспільство також аналізується як особливий тип соціальної системи - макросистема. Основою суспільства як соціальної системи є індивіди, соціальні дії, взаємодії та відносини, що є стійкими і відтворюються в історичному процесі, переходячи з покоління в покоління.

Засадничим у системному підході до вивчення суспільства є прагнення об'єднати різні знання про суспільство в цілісну систему, яка б могла стати універсальною теорією суспільства.

Одним із найважливіших типів соціальних систем є соціальні єдності.

Соціальна єдність — це реально існуюча сукупність індивідів, що емпірично фіксується і відрізняється відносною цілісністю та виступає самостійним суб’єктом соціальної дії, поведінки. У даному визначенні слід підкреслити ряд моментів.

Масові єдності характеризуються наступними ознаками:

1) являють собою структурно нерозділені аморфні утворення з досить розсуненими кордонами, з невизначеним якісним і кількісним складом, не мають точно окресленого принципу входження до них;

2) для них характерним є ситуативний засіб існування, тобто вони виникають і функціонують на базі та в межах тієї чи іншої конкретної діяльності;

3) їм притаманна різнорідність складу, міжгрупова природа, тобто ці єдності розвивають класові, групові, етнічні та інші кордони;

4) унаслідок свого аморфного утворення вони не здатні виступати у складі більш широких єдностей як їх структурні одиниці.

Другим більш важливим різновидом соціальних єдностей є соціальні групи.

Соціальні групи, на відміну від масових єдностей, характеризуються:

1) стійкою взаємодією, яка сприяє стійкості та надійності їх існування в просторі й часі;

2) відносно високим ступенем спільності;

3) чітко вираженою однорідністю складу, тобто наявністю ознак, притаманих усім індивідам, що входять у групу;

4) входженням у більш широкі єдності як структурні угруповання.

Залежно від масштабів діяльності, форми здійснення зв’язків і членів, що їх складають, розрізняються великі й малі, первинні та вторинні соціальні групи. Основним об’єктом соціологічних досліджень є малі соціальні групи (від 2 до 15 чоловік). Мала соціальна група малокількісна за складом, члени її об’єднуються спільною діяльністю і знаходяться в безпосередньому, стійкому, особистому спілкуванні. Характерними рисами малої соціальної групи є: 1) малочисельний склад; 2) просторова близкість членів; 3) довгостроковість існування; 4) єдність групових цінностей, норм і зразків поведінки; 5) добровільність вступу до групи; 6) неформальний контроль за поведінкою членів групи.

3. Соціальна структура - це "певний спосіб зв'язку і взаємодії елементів, тобто індивідів, які займають певні позиції (статус) і виконують певні соціальні функції (роль) відповідно до прийнятої у даній соціальній системі сукупністю норм і цінностей."

Якщо спробувати конкретизувати дане поняття, то його можна представити наступним чином:

Соціальна структура передбачає:

1) стійкі зв'язки між будь-якими елементами суспільства, стійкі взаємозв'язки.

2) регулярність, стійкість, повторюваність цих взаємодій;

3) наявність рівнів, "поверхів", згідно із значеннями елементів, що входять в структуру;

4) регулюючий, ініціює, динамічний контроль за поведінкою елементів.

Перераховані фактори роблять визначальне значення у створенні і підтримці всього суспільства та його складових частин.

Т.О., під соціальною структурою розуміється сукупність стійких зв'язків і відносин між елементами, що складають систему, які визначають її якісну своєрідність і будову.

Будь-яке суспільство постає не як щось однорідне і монолітне, а як внутрішньо розчленоване на різні групи, шари і національні спільності. Всі вони перебувають між собою у стані об'єктивно - обумовлених зв'язків і відносин - соціально - економічних, політичних, духовних. Більш того, тільки в рамках цих зв'язків і відносин вони і можуть існувати, проявлятися в суспільстві. Це обумовлює цілісність суспільства, його функціонування як єдиного соціального організму, суть якого розкривали у своїх теоріях О. Конт, Г. Спенсер, К. Маркс, М. Вебер, Т. Парсон та інші.

Можна сказати, що

Соціальна структура суспільства являє собою сукупність тих зв'язків і відносин в які вступають між собою соціальні групи і спільності людей з приводу економічних, соціальних, політичних і духовних умов їх життєдіяльності.

В основі розвитку соціальної структури суспільства лежать суспільний поділ праці та відносини власності на засоби виробництва та продукти.

Суспільний поділ праці зумовлює появу і подальше існування таких соціальних груп, як класи, професійні групи, а також великі групи, що складаються з людей міста і села, представників розумової та фізичної праці.

4. У літературі звичайно виділяють такі типи соціальних структур, які формуються:

— за кровно-родинними зв’язками — сім’я, рід, плем’я;

— за етнокультурним корінням — етноси (народи, нації);

— за соціально-економічним статусом — страти (касти, стани,

класи);

— за ступенем упорядкованості, організованості — натовп,

публіка, соціальна організація.

Узагальнюючи подібний поділ, доцільно розглянути кровно-родинні спільноти, соціальні верстви (страти) та соціально-етнічні спільноти.

5. Соціологія виділяє два основні елементи соціальної структури:

1. Соціальні інститути, безособова система ролей і статусів. Цей підхід властивий структурному функціоналізму.

2. Система класів, верств, професійних та інших груп. На таких засадах базується марксистський детерміністський підхід.

Обидва підходи взаємодоповнюють один одного. Соціальні інститути є більш або менш рухомою суспільною формою організації й регулювання діяльності соціальних груп.

Соціальні ж групи, будучи активним суб'єктивним компонентом соціальної структури, інтегруються в цю суспільну форму, якщо вона відповідає їхнім потребам, інтересам і цінностям, або ж вони її відхиляють.

Поняття «соціальна група» є родовим щодо понять: «клас», «соціальна верства», «колектив», «нація», «етнічна, територіальна, релігійна та інші спільноти», оскільки фіксує. соціальні відмінності, які виникають між окремими сукупностями людей у процесі розподілу праці й діяльності на основі відношення до засобів виробництва, влади, характеру праці, фаху, освіти, рівня й структури прибутків, статі, віку, національної приналежності, місця проживання, стилю життя та ін.

На перший погляд, скажімо, робітники, селяни, вчені, кооператори та інші не є об'єднаними в якісь групи, якщо мати на увазі формальне об'єднання на зразок політичних партій. Та коли взяти до уваги їх реальне, об'єктивне становище в суспільстві, то - безперечно. У будь-якому суспільстві існує певна кількість соціальних груп, які:

а) посідають різні місця в системі соціальних нерівностей цього суспільства» у диференціації його населення за критеріями влади, власності, доходу тощо;

б) пов'язані між собою політичними, економічними й культурними відносинами;

в) є суб'єктами функціонування всіх соціальних інститутів суспільства.

6. Соціальна група — це сукупність людей, виділена за соціально значимими критеріями (стать, вік, раса, національність, професія, місце проживання, дохід, влада, освіта та ін.). Вона є своєрідним посередником між окремою людиною і суспільством.

Різного роду групи здавна є об'єктом соціально-психологічного аналізу. Однак потрібно відзначити, що далеко не всяку сукупність індивідів можна називати групою в строгому сенсі цього терміна. Для того, щоб яка-небудь сукупність індивідів вважалася групою в соціально-психологічному сенсі, необхідно перш за все наявність трьох єдностей - місця, часу та дії. При цьому дія обов'язково має бути спільним. Також важливо, щоб взаємодіючі люди вважали себе членами даної групи. Таким чином, групою можна назвати сукупність індивідів, що взаємодіють один з одним для досягнення загальних цілей і усвідомлюють свою приналежність до даної сукупності. Види груп

1.1 Первинні та вторинні соціальні групи

Соціальна взаємозв'язок буває двох типів: експресивна та інструментальна. Експресивні зв'язки - це зв'язки, що утворюються на основі емоційного співучасті у справах інших людей. Зв'язки такого роду існують між родичами, друзями, товаришами, усіма, хто знаходиться один з одним у відносинах емоційної значущості. Інструментальні зв'язки - це зв'язки, позбавлені емоційного аспекту і які утворюються в ході співробітництва індивідів, спрямованого на досягнення якоїсь мети. Таким зв'язків ми зазвичай не надається емоційного значення. Називаються такі зв'язки чисто діловими.

1.2 Внутрішні та зовнішні групи

Потужний вплив на нас роблять не тільки групи, до яких ми безпосередньо належимо. Часто те ж саме справджується для груп, до яких ми не належимо. Відповідно з цим соціологи визнали корисним провести грань між внутрішніми і зовнішніми групами. Внутрішня група - це група, з якою ми ідентифікуємо себе і до якої ми належимо. Зовнішня група - це група, з якою ми не ідентифікуємо себе і до якої не належимо. У просторіччі ми підкреслюємо відмінності між двома типами груп за допомогою особистих займенників «ми» і «вони». Отже, внутрішні групи можна визначити як «наші групи», а зовнішні - як «їх групи».