7.Стаття 86. Винесення ухвали та її зміст

Коментар:

Відповідно до ст. 45 ГПК ухвала є одним із видів судового рішення. Частина 1 коментованої статті встановлює, що ухвала господарського суду виноситься у випадках, коли спір не вирішується по суті. Ухвала господарського суду виноситься в порядку, встановленому ст. 47 ГПК:

- приймається суддею за результатами обговорення всіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально - більшістю голосів суддів. У такому ж порядку вирішуються питання, що виникають у процесі розгляду справи;

- жодний із суддів не має права утримуватися від голосування. Головуючий суддя голосує останнім;

- суддя, незгодний із рішенням більшості складу колегії суддів, зобов'язаний підписати процесуальний документ і має право викласти письмово свою окрему думку, яка долучається до справи, але не оголошується;

- підготовку проектів судових рішень здійснює головуючий колегії суддів або - за його дорученням - будь-який суддя цієї колегії.

Зразок ухвали наведено в додатку 11 до Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10 грудня 2002 р. N 75.

Ухвала суду виноситься лише у випадках, установлених відповідними нормами ГПК.

Ухвала виноситься господарським судом у таких випадках:

- стаття 44 - про розгляд справи у закритому засіданні або про відхилення клопотання з цього приводу;

- стаття 17 - про передачу справи за підсудністю;

- стаття 20 - про відвід (самовідвід) судді;

- стаття 24 - про залучення іншого відповідача чи заміну неналежного відповідача;

- стаття 25 - про заміну сторони її правонаступником;

- стаття 26 - про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у справу;

- стаття 27 - про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі;

- стаття 31:

про виклик експерта до суду для надання мотивованого висновку щодо поставлених йому питань;

про відвід судового експерта;

- стаття 41 - про призначення і проведення судової експертизи;

- стаття 434 - про вжиття запобіжних заходів або про відмову в задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів;

- стаття 435:

про залишення заяви про вжиття запобіжних заходів без руху;

про повернення заяви про вжиття запобіжних заходів заявнику;

- стаття 437 - про залишення без змін ухвали про вжиття запобіжних заходів або її зміну чи скасування;

- стаття 53 - про відмову у відновленні пропущеного строку;

- стаття 62 - про відмову у прийнятті позовної заяви;

- стаття 63 - про повернення позовної заяви;

- стаття 64 - про порушення провадження у справі;

- стаття 67 - про забезпечення позову;

- стаття 68 - про скасування забезпечення позову;

- стаття 69 - про продовження строку вирішення спору;

- стаття 77 - про відкладення розгляду справи;

- стаття 79:

про зупинення провадження у справі;

про поновлення провадження у справі;

- стаття 80 - про припинення провадження у справі;

- стаття 81 - про залишення позову без розгляду;

- стаття 811 - про прийняття чи відхилення зауважень на протокол;

- стаття 88:

про прийняття додаткової ухвали;

про відхилення заяви (подання) про прийняття додаткової ухвали;

- стаття 89 - про роз'яснення рішення, ухвали, а також про виправлення описок чи арифметичних помилок;

- стаття 90 - окрема ухвала про виявлені при вирішенні господарського спору порушення законності або недоліки в діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу;

- стаття 97 - про повернення апеляційної скарги (подання);

- стаття 98 - про прийняття апеляційної скарги (подання) до провадження;

- стаття 100 - про прийняття відмови від апеляційної скарги (подання);

- стаття 1113 - про повернення касаційної скарги (подання);

- стаття 1114 - про прийняття касаційної скарги (подання) до провадження;

- стаття 1116 - про прийняття відмови від касаційної скарги (подання);

- стаття 113 - про повернення заяви (подання) про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами;

- стаття 1131 - про прийняття заяви, подання прокурора про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами;

- стаття 114 - за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами у разі зміни чи скасування ухвали або залишення рішення, ухвали, постанови без змін;

- стаття 117:

про розгляд у судовому засіданні заяви стягувача або боржника про виправлення помилки, допущеної при оформленні або видачі наказу, чи визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, та стягнення на користь боржника безпідставно одержаного стягувачем за наказом;

про зупинення стягнення за наказом, а також витребування наказу;

про внесення виправлення до наказу, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково;

- стаття 119:

про час і місце розгляду заяви про відновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання;

за результатами розгляду заяви про відновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання;

- стаття 120 - про видачу дубліката наказу;

- стаття 121:

про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання;

про затвердження мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання судового рішення;

- стаття 1211:

про зупинення виконання судового рішення;

про поновлення виконання судового рішення;

- стаття 1212:

про час і місце розгляду скарги на дії органів Державної виконавчої служби;

за результатами розгляду скарги на дії органів Державної виконавчої служби;

- стаття 122 - про повне або часткове припинення стягнення за зміненими чи скасованими у відповідній частині рішенням, постановою.

У всіх інших випадках учинення судом певних процесуальних дій ухвала окремим процесуальним документом не виноситься, а про вчинені судом процесуальні дії, розглянуті клопотання тощо суд зазначає у прийнятому за результатами розгляду справи рішенні чи ухвалі. Наприклад, про відхилення заяви про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ухвала не виноситься, а про відхилення заяви зазначається в рішенні суду.

У провадженні справ про банкрутство ухвали виносяться у випадках, установлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Ухвала господарського суду набирає законної сили з моменту її винесення. Як зазначено у п. 8 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.02.2002 р. N 01-8/155 "Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів та внесення змін і доповнень до деяких інформаційних листів", відповідно до статті 86 ГПК ухвала виноситься господарським судом, якщо спір не вирішується по суті, тому приписи частин третьої і четвертої статті 85 ГПК не можуть застосовуватись до ухвал господарського суду.

Частина 2 коментованої статті встановлює вимоги до змісту ухвали.

В ухвалі має бути зазначено:

1) найменування господарського суду;

номер справи;

дату винесення ухвали;

найменування сторін;

ціну позову;

вимогу позивача;

прізвища судді (суддів);

прізвища представників сторін, прокурора, інших осіб, які брали участь у засіданні (із зазначенням їх посад);

2) стислий виклад суті спору або зміст питання, з якого виноситься ухвала;

3) мотиви винесення ухвали з посиланням на законодавство;

4) висновок з розглянутого питання;

5) вказівку на дії, що їх повинні вчинити сторони, інші підприємства, організації, державні та інші органи та їх посадові особи;

6) строки, визначені господарським судом.

При цьому, як зазначається у п. 5 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 10.12.96 р. N 02-5/422 "Про судове рішення", господарські суди повинні дотримуватися передбаченої статтею 86 ГПК послідовності викладення ухвали.

Стаття 88. Додаткове рішення, ухвала

Коментар:

Додаткове рішення - засіб виправлення неповноти судового рішення. Через незмінність судового рішення суд, який його ухвалив, не вправі його скасувати чи змінити, проте він має право виправити деякі його недоліки, зокрема, неповноту135. Неповнота судового рішення може полягати в невирішенні деяких питань, що стояли перед судом.

Частина 1 коментованої статті надає право господарському суду прийняти додаткове рішення, ухвалу. Суд управі прийняти додаткове рішення, ухвалу:

за заявою сторони;

за заявою прокурора, який брав участь у судовому процесі;

зі своєї ініціативи.

ГПК визначає випадки, коли суд має право винести додаткове рішення, ухвалу:

1) з якоїсь позовної вимоги, яку було розглянуто в засіданні господарського суду, не прийнято рішення;

2) не вирішено питання про розподіл судових витрат або про повернення державного мита з бюджету.

Зазначений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

У пунктах 11 - 13 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 10.12.96 р. N 02-5/422 "Про судове рішення" щодо питань винесення додаткового рішення зазначається таке. Прийняття додаткового рішення за заявою сторони, прокурора, який брав участь у процесі, або за ініціативою суду здійснюється, як правило, тим же суддею (складом суду), що приймав первісне рішення. Про відхилення заяви сторони чи прокурора щодо прийняття додаткового рішення виносяться ухвала (стаття 86 ГПК). Господарським судам слід мати на увазі, що прийняття додаткового рішення припустиме виключно з підстав, передбачених статтею 88 ГПК. Господарський процесуальний кодекс України не встановлює будь-яких обмежень строків подання заяв про прийняття додаткового рішення. Тому при розгляді цих заяв господарським судам слід керуватись тими статтями ГПК, які регламентують відповідні строки щодо основного рішення. Вирішуючи питання процедури розгляду заяв про прийняття додаткового рішення, господарські суди повинні виходити з того, в якому порядку розглядалась справа, зокрема, за участю однієї чи обох сторін або за їх відсутності, а також з обставин справи, доводів, наведених у заяві тощо.

У п. 8 інформаційного листа від 25.11.2005 р. N 01-8/2229 "Про деякі питання практики застосування норм законодавства, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у I півріччі 2005 року" Вищий господарський суд України на запитання, чи необхідне звернення до господарського суду державного виконавця з метою отримання додаткового рішення суду про накладення арешту на кошти та інші цінності боржника для здійснення ним заходів з виконання судового рішення, зазначив таке. Відповідно до абзацу сьомого частини третьої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" (з подальшими змінами) державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження має право на підставі рішення суду накладати арешт на грошові кошти та інші цінності боржника, в тому числі на кошти, які знаходяться на рахунках та вкладах в установах банків, інших кредитних установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей. З урахуванням контексту частини третьої статті 5 та статті 50 названого Закону в зазначеному абзаці йдеться про вчинення державним виконавцем дій, передбачених самим виконавчим документом, виданим господарським судом (наприклад, накладення арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві), тому правові підстави для звернення державного виконавця до господарського суду за прийняттям нового судового рішення з цього приводу відсутні. З цього приводу в листі Національного банку України від 08.08.2005 N 18-311/3482-7852 зазначено, що "постанова державного виконавця про арешт коштів, яка винесена на виконання рішення суду про стягнення коштів, є обов'язковою для виконання. При цьому винесення судом додаткового рішення про арешт коштів чинним законодавством не вимагається".

Частина 2 коментованої статті передбачає можливість оскарження додаткового рішення, ухвали в апеляційному чи касаційному порядку.

Стаття 90. Окрема ухвала. Повідомлення господарського суду

Коментар:

Коментована стаття регулює питання винесення окремої ухвали та повідомлення господарського суду. Окрема ухвала та повідомлення господарського суду - засоби реагування господарського суду на виявлені під час судового розгляду порушення законності або суттєвих недоліків у діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу, їх працівників чи посадових осіб136.

Відповідно до частини 1 коментованої статті господарський суд виносить окрему ухвалу у випадку, коли виявить:

а) порушення законності в діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу;

б) недоліки в діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу.

Окрему ухвалу може бути винесено лише, якщо зазначені обставини виявлені під час розгляду справи. Отже, якщо зазначені обставини виявлені судом після винесення судового рішення, суд не вправі виносити окрему ухвалу, хоча б це і було пов'язане із виконанням рішення.

Окрему ухвалу може бути винесено щодо будь-якого підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу, незалежно від їхньої участі у справі.

Окрема ухвала за змістом повинна відповідати вимогам ст. 86 ГПК.

У роз'ясненні Вищого арбітражного суду України від 02.12.92 р. N 01-6/1444 "Про практику застосування статті 90 Господарського процесуального кодексу України" зазначається таке.

Окрема ухвала виноситься господарським судом за наявності умов, передбачених частиною першою статті 90 ГПК - виявлення при вирішенні спору порушень законності або недоліків у діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу.

Окрема ухвала виноситься, як правило, одночасно з рішенням зі справи.

В окремій ухвалі має бути зазначено закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його стаття, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення. Просте перерахування допущених порушень без зазначення конкретних норм чинного законодавства або перерахування норм права, порушення яких встановлено у судовому розгляді, є неприпустимим.

Вказівки, що містяться в окремій ухвалі, повинні бути максимально конкретними і реальними для виконання.

При винесенні окремої ухвали слід ураховувати, що вказівки щодо усунення порушень законності чи недоліків у діяльності підприємств і організацій не повинні виходити за межі компетенції господарського суду, тобто господарський суд не вправі давати вказівки стосовно виробничих процесів або оперативно-господарської діяльності та визначати, яке стягнення слід накласти на службову особу.

В умовах переходу до ринкової економіки та різноманіття форм власності господарському суду необхідно утримуватись від вимог відшкодування збитків за рахунок службових осіб.

При виявленні під час розгляду справи порушень законності чи недоліків у діяльності підприємства, організації або посадових осіб господарський суд виносить на їх адресу окрему ухвалу незалежно від того, чи є вони учасниками господарського процесу.

Вищим господарським судом України надавалися вказівки щодо застосування ст. 90 ГПК в окремих категоріях справ.

У п. 11 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.02.96 р. N 02-5/95 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди" зазначено, що за наслідками вирішення спорів, пов'язаних із відшкодуванням моральної шкоди, господарським судам необхідно виявляти причини та умови, що призводять до порушення прав та охоронюваних законом інтересів господарюючих суб'єктів, та реагувати на ці порушення відповідно до статті 90 Господарського процесуального кодексу України.

У п. 1.2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 06.08.97 р. N 02-5/276 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про підприємництво" зазначено: якщо з матеріалів справи буде встановлено, що одним із засновників підприємства, господарського товариства тощо є фізична особа, яка Законом або вироком суду позбавлена права займатись підприємницькою діяльністю чи певним видом її, слід виносити окрему ухвалу на адресу власників майна підприємства або уповноваженого ними органу та реєструючого органу (стаття 90 ГПК). Аналогічний припис міститься в п. 6 листа Вищого арбітражного суду України від 23.10.2000 р. N 01-8/556 "Про деякі приписи чинного законодавства, що регулює підприємницьку діяльність громадян": якщо господарським судом буде встановлено, що підприємець, який є стороною у справі, належить до числа громадян, що відповідно до чинного законодавства не мають права займатися підприємницькою діяльністю або у встановленому законом порядку позбавлені права нею займатись (чи певним видом її), або займаються нею без законних підстав, господарський суд вирішує в такому разі питання про необхідність винесення окремої ухвали на адресу органу, що здійснив реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності.

У п. 3.6 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 р. N 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Арбітражного процесуального кодексу України" зазначено, що у разі нез'явлення в засідання господарського суду представника позивача, якщо його присутність було визнано обов'язковою, суддя вправі винести окрему ухвалу, як це передбачено частиною першою статті 90 ГПК. У разі нез'явлення представника відповідача за викликом господарського суду останній має право вжити заходів, передбачених статтею 90 ГПК.

У п. 12 листа Вищого арбітражного суду України від 29.12.2000 р. N 01-8/795 "Про деякі приписи законодавства про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями державних і громадських організацій" зазначено, що, вирішуючи спори про відшкодування шкоди, заподіяної державними та іншими органами, господарським судам слід виявляти і ретельно з'ясовувати причини правопорушень та реагувати на них шляхом винесення окремих ухвал, у яких, зокрема, за наявності для того підстав, порушувати питання про притягнення винних посадових осіб до встановленої відповідальності.

Відповідно до частини 2 коментованої статті окрема ухвала надсилається відповідним підприємствам, установам, організаціям, державним та іншим органам, посадовим особам. Ухвала повинна бути надіслана тим підприємствам, установам, організаціям, державним та іншим органам, у діяльності яких під час розгляду справи виявлено порушення законності чи недоліки.

За текстом коментованої статті ці особи несуть відповідальність за ухилення від виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, в порядку та розмірі, передбачених ч. 1 ст. 119 ГПК. Слід зазначити, що ст. 119 ГПК встановлювала відповідальність за ухилення від виконання рішення, ухвали, постанови. Передбачалося за ухилення від виконання рішення, ухвали, постанови арбітражного суду підприємством, установою чи організацією, яким ухвала або наказ пред'явлено до виконання, арбітражний суд може стягнути в доход державного бюджету штраф в розмірі 50 процентів від суми виконання або до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо виконання не пов'язане із перерахуванням чи списанням грошових сум. Однак цю статтю було виключено згідно із Законом України від 19.10.2000 р. N 2056-III "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям законів України "Про державну виконавчу службу" та "Про виконавче провадження". Зараз чинна редакція ст. 119 ГПК не містить заходів відповідальності за ухилення від виконання рішення, ухвали, постанови.

У п. 6 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 02.12.92 р. N 01-6/1444 "Про практику застосування статті 90 Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що окрема ухвала надсилається посадовій особі або органу, які за своїми повноваженнями повинні усунути виявлені господарським судом недоліки чи порушення.

Стаття 90 ГПК не встановлює обов'язку підприємства, установи, організації, посадової особи, на адресу яких надіслано окрему ухвалу, повідомляти господарський суд про виконання вказівок цієї ухвали, проте ч. 2 ст. 11 Закону України "Про судоустрій України" передбачає обов'язковість виконання судових рішень. Керуючись цією нормою, останній з метою забезпечення виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, встановлює у ній строк для надання відповіді в залежності від змісту вказівок та терміну, необхідного для їх виконання.

Відповідно до частини 3 коментованої статті окрему ухвалу може бути оскаржено в апеляційному чи касаційному порядку. Окрему ухвалу можуть оскаржити не лише сторони, а й підприємство, установа, організація, державний та інший орган, у діяльності яких виявлено під час розгляду справи порушення законності чи недоліки, щодо яких винесено окрему ухвалу. Такі особи можуть скористатися правом на касаційне оскарження, передбаченим у ст. 107 ГПК, де зазначається, що касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав і обов'язків.

Частина 4 коментованої статті встановлює обов'язок господарського суду надіслати повідомлення органам внутрішніх справ чи прокуратури, якщо під час вирішення господарського спору господарський суд виявить у діяльності працівників підприємств та організацій порушення законності, що містять ознаки дії, переслідуваної у кримінальному порядку.

У роз'ясненні Вищого арбітражного суду України від 02.12.92 р. N 01-6/1444 "Про практику застосування статті 90 Господарського процесуального кодексу України" з цього приводу зазначалося таке.

На відміну від окремої ухвали, повідомлення органам внутрішніх справ чи прокуратури (частина четверта статті 90 ГПК) надсилаються господарським судом не з будь-якого факту порушення підприємством або організацією законності, а лише у тих випадках, коли господарський суд виявить у діяльності працівників підприємства, організації такі порушення законності, які містять ознаки дії, переслідуваної в кримінальному порядку.

За наявності умов, передбачених частиною четвертою статті 90 ГПК, господарський суд повинен надсилати повідомлення саме тому органу, до компетенції якого віднесено вирішення питань про необхідність проведення певних дій або порушення кримінальної справи.

Стаття 90 ГПК не передбачає обов'язку органів внутрішніх справ інформувати господарський суд про наслідки розгляду повідомлення. Однак господарським судам необхідно мати на увазі, що відповідно до ст. ст. 97 - 99 Кримінально-процесуального кодексу України за повідомленням про злочин прокурор, слідчий чи орган дізнання повинні не пізніше триденного строку прийняти рішення про порушення кримінальної справи або про відмову в порушенні кримінальної справи чи направити повідомлення за належністю, надіславши ухвалу про відмову у порушенні справи заінтересованій установі, організації, у даному випадку - господарському суду. Таку відмову може бути оскаржено в порядку, передбаченому статтею 991 названого Кодексу.

ГПК не передбачено, що повідомлення оформлюється ухвалою. Отже, повідомлення надсилається відповідному органу у формі листа.

Повідомлення з конкретних справ повинні надсилатися відповідним органам, як правило, одночасно з вирішенням спору, а повідомлення, що ґрунтуються на узагальнених матеріалах, - негайно по закінченні узагальнення.

При вирішенні питання про те, якому органу надсилати повідомлення, слід виходити з приписів ст. 112 Кримінально-процесуального кодексу України, якою встановлено підслідність злочинів.