3. Державна політика заохочення іноземних інвестицій
Вирішальна роль у зміні ситуації, що склалася з інвестиційним кліматом України, належить державній політиці щодо іноземних інвестицій.
Під інвестиційною політикою розуміється сукупність державних підходів і рішень, які визначають:
напрями використання капітальних вкладень у сферах і галузях економіки;
мобілізацію засобів підприємств та створення сприятливого клімату для іноземних інвесторів за допомогою введення податкових та інших пільг;
інституціональну визначеність в управлінні процесом залучення, планування та реалізації інвестицій і дебюрократизацію діяльності відповідних організаційних структур.
В Україні вже запроваджено такі найважливіші зміни у сфері регулювання інвестиційної діяльності:
врегульовано відносини щодо розподілу продукції, одержаної від видобування корисних копалин на території України;
визначено умови концесії державного та комунального майна.
Значний вплив на інвестиційний клімат в Україні має Закон «Про угоди про розподіл продукції» від 14.09.99, який регулює відносини, що виникають у процесі укладення, виконання та припинення дії угод про розподіл продукції. Відповідно до угоди про розподіл продукції Україна доручає інвестору проводити пошук, розвідку та видобування корисних копалин на визначеній ділянці надр, а інвестор зобов’язується виконати доручену йому роботу за свій рахунок і на свій ризик за умови, що згодом компенсує свої витрати та отримає винагороду у вигляді частини продукції.
Закон «Про розподіл продукції» визначає наступні умови та пільги для інвестора:
угоду про розподіл продукції укладають із переможцем конкурсу, проведеного відповідно до порядку, визначеного в законі, що створює рівні стартові умови для потенційних інвесторів;
держава гарантує, що до прав і обов’язків сторін, визначених в угоді про розподіл продукції, протягом терміну її дії застосовуватиметься законодавство, чинне на момент її укладення. Це положення суттєво знижує ризик для інвестора;
на інвестора не поширюється дія нормативно-правових актів органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, якщо такі акти обмежують права інвестора, визначені в угоді про розподіл продукції, за винятком приписів органів державного контролю та нагляду за користуванням надрами; в угодах про розподіл продукції, які укладають за участю іноземного інвестора, передбачено відмову держави від судового імунітету, імунітету щодо попереднього забезпечення позову та виконання судового рішення;
стягнення коштів з банківських рахунків, які відкрив інвестор на території України для обслуговування діяльності, передбаченої в угоді про розподіл продукції, не можна здійснювати в безакцептному порядку; для працевлаштування в Україні іноземців, яких найняв інвестор у межах та за спеціальностями, визначеними в угоді про розподіл продукції, не потрібно отримувати дозволу на працевлаштування.
З іншого боку, Закон встановлює норми, які обмежуватимуть свободу діяльності інвестора та, відповідно, привабливість інвестицій. Закон визначає, що в угоді про розподіл продукції належить вказати такі обов’язки інвестора:
надання переваги продукції, роботам та послугам українського походження за рівних умов щодо ціни, терміну виконання, якості та відповідності міжнародним стандартам;
наймання на території України працівників для виконання зазначених в угоді робіт переважно поміж громадян України.
Важливим став і Закон України «Про концесії» від 16.07.99, який визначив поняття концесії. За Законом, концесією є надання (на платній та строковій засаді) суб’єкту підприємницької діяльності права на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об’єкта концесії. Таке право надає уповноважений орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, державного і комунального майна, а також він визначає умови і порядок її здійснення.
У Законі подано перелік сфер господарської діяльності, де працюють державні підприємства, які можна надавати в концесію. До цього досить великого списку увійшли галузі міської інфраструктури.
Затвердження пооб’єктного переліку належить до компетенції Кабінету Міністрів. Рішення про надання концесії приймаються за підсумками концесійного конкурсу. Отже, Закон створює нові можливості для інвестиційної діяльності, реалізація яких залежатиме від дій виконавчої влади.
Вибір та реалізація менш ризикованої стратегії підтверджується тим фактом, що свої капітали інвестори вкладають у великі сировинні проекти, де прибуток гарантовано виробництвом продукту, а фінансування можуть підтримувати міжнародні фінансові організації. До цієї категорії належать інвестиції на маловитратні виробництва товарів споживання та послуг або такі, що здійснюються в обладнання, яке вже було в користуванні. Однак більшість іноземних інвесторів, зберігаючи від ризику значні суми, найчастіше лише створюють підприємницькі структури, але не наповнюють їх фінансовими ресурсами, очікуючи стабілізацію економічної та нормативно-правової ситуації.
Питання для самостійного опрацювання: