4. Специфіка діяльності контрактних фінансових інститутів: інститутів спільного інвестування, компаній з управління активами та фінансових компаній; пенсійних фондів та страхових компаній.

Інститути спільного інвестування – корпоративний інвестиційний фонд (КІФ) або пайовий інвестиційний фонд (ПІФ), який провадить діяльність, пов'язану з об'єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість. [ЗУ „Про ІСІ”]

ІСІ залежно від порядку здійснення його діяльності може бути відкритого, інтервального та закритого типу. [ЗУ „Про ІСІ” Ст. 4 ] ІСІ належить до відкритого типу, якщо він (або компанія з управління його активами) бере на себе зобов'язання здійснювати у будь-який час на вимогу інвесторів викуп цінних паперів, розміщених цим ІСІ (або компанією з управління його активами).

ІСІ належить до інтервального типу, якщо він (або компанія з управління його активами) бере на себе зобов'язання здійснювати на вимогу інвесторів викуп цінних паперів, емітованих цим ІСІ (або компанією з управління його активами) протягом обумовленого у проспекті емісії строку, але не рідше одного разу на рік.

ІСІ належить до закритого типу, якщо він (або компанія з управління його активами) не бере на себе зобов'язань щодо викупу цінних паперів, розміщених цим ІСІ (або компанією з управління його активами) до моменту його реорганізації або ліквідації.

ІСІ може бути строковим або безстроковим. Строковий ІСІ створюється на певний строк, встановлений у проспекті емісії, після закінчення якого зазначений ІСІ ліквідується або реорганізується. Безстроковий ІСІ створюється на невизначений строк. ІСІ закритого типу може бути лише строковим.

ІСІ може бути диверсифікованого і недиверсифікованого виду. ІСІ вважається диверсифікованим, якщо він одночасно відповідає таким вимогам: а) кількість цінних паперів одного емітента в активах ІСІ не перевищує 10% загального обсягу їх випуску; б) сумарна вартість цінних паперів, що становлять активи ІСІ в кількості, більшій, ніж 5% загального обсягу їх емісії, на момент їх придбання не перевищує 40% вартості чистих активів ІСІ; в) не менш як 80% загальної вартості активів ІСІ становлять гроші, ощадні сертифікати, облігації підприємств та облігації місцевих позик, державні цінні папери, а також цінні папери, що допущені до торгів на організаційно оформленому ринку.

ІСІ, які не мають усіх ознак диверсифікованого ІСІ, є недиверсифікованими. У разі якщо недиверсифікований ІСІ закритого типу здійснює виключно приватне розміщення цінних паперів власного випуску та активи якого більш, ніж на 50% складаються з корпоративних прав та цінних паперів, що не допущені до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі, він вважається венчурним фондом. Учасниками венчурного фонду можуть бути тільки юридичні особи. ІСІ відкритого та інтервального типу можуть бути тільки диверсифіковані ІСІ.

Корпоративний інвестиційний фонд — це ІСІ, який ство­рюється у формі відкритого акціонерного товариства і провадить виключно діяльність зі спільного інвестування. [Розділ ІІ ЗУ „Про ІСІ”]

КІФ створюється відповідно до законодавства з питань діяльності акціонерних товариств, він не може бути засно­ваний юридичними особами, у статутному фонді (капіталі) яких частка держави або органів місцевого самоврядування перевищує 25%. КІФ провадить свою діяльність на підставі статуту, який затверджується відповідно до законодавства, та регламенту.

Початковий статутний фонд (капітал) КІФ формується за рахунок грошових коштів, дер­жавних цінних паперів, цінних паперів інших емітентів, що допу­щені до торгів на фондовій біржі або в торговельно-інфор­маційній системі, та об'єктів нерухомості, необхідних для забезпе­чення статутної діяльності.

Розмір початкового статутного фонду (капіталу) КІФ не може бути менше розміру, вста­новленого законодавством для відкритих акціонерних товариств. КІФ провадить свою діяльність, якщо 70% або більше середньорічної вартості активів, що належать йому на праві власності, вкладені у цінні папери.

Початковий статутний капітал (фонд) корпоративного інвестиційного фонду формується за рахунок грошових коштів, державних цінних паперів, цінних паперів інших емітентів, що допущені до торгів на фондовій біржі, та об'єктів нерухомості, необхідних для забезпечення статутної діяльності.

Розмір початкового статутного капіталу (фонду) корпоративного інвестиційного фонду не може бути менше розміру, встановленого законодавством для відкритих акціонерних товариств.

Збільшення статутного капіталу (фонду) корпоративного інвестиційного фонду здійснюється виключно за рахунок грошових коштів акціонерів, внесених шляхом придбання ними акцій.

Корпоративний інвестиційний фонд, крім венчурного, провадить свою діяльність, якщо 60 або більше відсотків середньорічної вартості активів, що належать йому на праві власності, вкладені у цінні папери, корпоративні права та нерухомість. Гранична вартість активів корпоративного інвестиційного фонду, які можуть бути вкладені у нерухомість, встановлюється Комісією.

Протягом шести місяців з дня державної реєстрації корпоративного інвестиційного фонду як юридичної особи корпоративний інвестиційний фонд зобов'язаний зареєструвати регламент.

Акції корпоративного інвестиційного фонду повинні бути тільки простими іменними.

Органами корпоративного інвестиційного фонду є загальні збори акціонерів та наглядова рада.

Корпоративний інвестиційний фонд припиняє свою діяльність шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації з дотриманням вимог антимонопольного законодавства.

КІФ не має права: емітувати та розміщувати цінні папери, крім акцій; залучати позики або кредит у розмірі, що перевищує 10% його активів; надавати активи під заставу в інтересах третіх осіб; розміщувати акції за ціною, нижчою від номінальної вартості; розміщувати акції за ціною, нижчою від вартості чистих активів КІФ в розрахунку на одну акцію; розміщувати акції понад проголошену кількість; відмовитися від викупу власних акцій з підстав, не зазначених у цьому Законі або у нормативно-правових актах Комісії; створювати будь-які спеціальні або резервні фонди.

Акції КІФ повинні бути тільки простими іменними. Після прийняття рішення про скли­кання загальних зборів акціонерів КІФ викуп та розміщення акцій фонду припиняються за 30 днів до проголошеної дати проведення загальних зборів акціонерів з поновленням розміщення та викупу на наступний день після закінчення загальних зборів акціонерів. Органами КІФ є загальні збори акціонерів та спостережна (наглядова) рада.

Пайовий інвестиційний фонд — це активи, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та обліковуються ос­танньою окремо від результатів її господарської діяльності.

Мінімальний обсяг активів пайового інвестиційного фонду не може бути меншим розміру початкового статутного фонду (капіталу) корпоративного інвестиційного фонду. Пайовий інвес­тиційний фонд не є юридичною особою. Створюється за ініціати­вою компанії з управління активами шляхом придбання інвесто­рами випущених нею інвестиційних сертифікатів. Для створення пайового інвестиційного фонду компанія з управління активами має розробити та зареєструвати в Комісії регламент інвестиційно­го фонду, укласти договори з аудитором (аудиторською фірмою), зберігачем, реєстратором, оцінювачем майна, зареєструвати пайо­вий інвестиційний фонд у реєстрі ІСІ та організувати відкриту підписку на інвестиційні сертифікати фонду або їх приватне розміщення.

Облік результатів діяльності з управління активами пайо­вого інвестиційного фонду здійснюється компанією з управління активами окремо від обліку результатів її господарської діяль­ності та обліку результатів діяльності інших ІСІ, активи яких пе­ребувають в її управлінні. Укладаючи договори за рахунок ак­тивів пайового інвестиційного фонду, компанія з управління ак­тивами діє від свого імені, про що вона обов'язково повідомляє третіх осіб.

Пайовий інвестиційний фонд не є юридичною особою.

Пайовий інвестиційний фонд створюється за ініціативою компанії з управління активами шляхом придбання інвесторами випущених нею інвестиційних сертифікатів.

Строк публічного (відкритого) розміщення інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду відкритого або інтервального типу не обмежується. Приватне (закрите) розміщення інвестиційних сертифікатів здійснюється у порядку, визначеному проспектом емісії.

Пайовий інвестиційний фонд вважається створеним з дня його реєстрації у реєстрі ІСІ.

Особливості діяльності пайового інвестиційного фонду визначаються його регламентом.

Учасником пайового інвестиційного фонду є юридична або фізична особа, яка придбала інвестиційний сертифікат цього фонду.

Особливості діяльності пайового інвестиційного фонду виз­начаються його регламентом.

Учасником пайового інвестиційного фонду є інвестор, який придбав інвестиційний сертифікат цього фонду. Учасниками пай­ового недиверсифікованого інвестиційного фонду не можуть бути фізичні особи.

Проспект емісії інвестиційних сертифікатів — це публічна або приватна пропозиція з умовами договору про приєднання до пайового інвестиційного фонду. Прийняття (ак­цепт) пропозиції (укладення з компанією з управління активами договору про приєднання до пайового інвестиційного фонду) здійснюється інвестором шляхом придбання інвестиційного сертифіката пайового інвестиційного фонду за грошові кошти. Ча­стка учасника пайового інвестиційного фонду засвідчується інвестиційним сертифікатом.

Емітентом інвестиційних сертифікатів пайового інвес­тиційного фонду виступає компанія з управління активами цього фонду. Інвестиційний сертифікат надає кожному його власникові однакові права. Дивіденди за інвестиційними сертифікатами пай­ового інвестиційного фонду не нараховуються і не сплачуються.

Управління активами ІСІ здійснює компанія з управління активами. Компанією з управління активами може бути юридич­на особа, що створюється відповідно до законодавства України. Частка держави в статутному фонді (капіталі) компанії з уп­равління активами не може перевищувати 10%. Винагорода компанії з управління активами (крім компанії з управління активами венчурного фонду) встановлюється у співвідношенні до вартості чистих активів ІСІ.

Інвестиційні фонди з метою створення ІСІ можуть реорганізуватися в:

корпоративний інвестиційний фонд;

компанію з управління активами (далі - КУА) з подальшим створенням цією КУА пайового інвестиційного фонду.

Інвестиційні компанії з метою створення ІСІ можуть реорганізуватися в:

корпоративний інвестиційний фонд;

КУА з подальшим створенням цією КУА пайового інвестиційного фонду за рахунок активів (майна) взаємного фонду інвестиційної компанії, що реорганізовується.

Згідно з українським законодавством Компанія з управління активами (КУА) - це юридична особа, яка здійснює професійну діяльність з управління активами інститутів спільного інвестування (ІСІ) на підставі ліцензії, яку видає Комісія з цінних паперів і фондового ринку.

КУА здійснює створення ІСІ, а також виконує інші функції, пов'язані з життєдіяльністю інститутів спільного інвестування, що знаходяться під її управлінням. До таких функцій відносяться:

• розміщення цінних паперів ІСІ; залучення агентів, які розміщують цінні папери серед інвесторів;

• управління активами ІСІ. Після того, як грошові кошти прийшли на рахунок ІСІ, КУА направляє їх на придбання активів для формування структури активів даного ІСІ, яка вказана в Інвестиційній декларації;

• аналіз ринку цінних паперів, нерухомості і ін. ринків, інструменти яких знаходяться в активах ІСІ;

• пошук нових об'єктів для інвестицій;

• щоденна переоцінка активів відповідно до коливань цін на ринку;

• оформлення договорів з придбання і продажу активів, підготовка звітності в державні органи, що контролюють роботу КУА;

• здійснення поточної діяльності ІСІ

Ключовою функцією КУА, як це видно з її назви, є управління активами, тобто грошами інвесторів, залученими у фонди під її управлінням.

Винагорода компанії з управління активами (крім компанії з управління активами венчурного фонду) встановлюється у співвідношенні до вартості чистих активів ІСІ. Винагорода компанії з управління активами венчурного фонду встановлюється у співвідношенні до вартості розміщеної емісії інвестиційних сертифікатів за їх номінальною вартістю та різниці між витратами на придбання активів фонду та доходами від їх реалізації. Винагорода компанії з управління активами сплачується грошовими коштами.

Положення про склад та розмір витрат, що пов'язані з виконанням компанією з управління активами своїх функцій та відшкодовуються за рахунок активів ІСІ, затверджується Комісією.

Діяльність з управління активами ІСІ провадиться компанією з управління активами на підставі ліцензії, що видається Комісією в порядку, встановленому законодавством, за поданням відповідної саморегулівної організації на ринку цінних паперів, яка об'єднує компанії з управління активами.

Саморегулівна організація, яка об'єднує компанії з управління активами ІСІ, має право одержувати звітність, складену такими компаніями в порядку, встановленому Комісією, з метою її контролю, узагальнення, аналізу та передачі Комісії.

КУА України:

1. ОТП Капітал

2. УкрСиб Ессет Менеджмент

3. КІНТО

4. Райффайзен Аваль

5. АРТ Капітал Менеджмент

Фінансові компанії – кредитно-фінансові установи, які спеціалізуються на кредитуванні окремих галузей або наданні певних видів кредитів (споживчого, інвестиційного та ін.), проведенні фінансових операцій. Ресурси фінансових компаній формуються за рахунок строкових депозитів. Вони акумулюють грошові кошти промислових та торговельних фірм, деяких фінансових установ і менше – населення. Фінансові компанії сплачують своїм вкладникам вищі проценти, ніж комерційні банки.

Фінансові компанії з кредитування продажу в розстрочку споживчих товарів тривалого користування надають позички не безпосередньо споживачам, а купують їх зобов’язання у роздрібних торговців та дилерів зі знижкою (як правило, 7–10 %). Розвиток фінансових компаній можливий при широкій насиченості споживчого ринку товарами та послугами, а також активній конкуренції між ними. Фінансові компанії є важливим інструментом проштовхування товарів тривалого користування на ринки для великих промислових корпорацій, особливо в умовах низького попиту та погіршення економічної кон’юнктури. 

Фінансові компанії, які займаються обслуговуванням систем комерційного кредиту, надають аванси фірмам, що відвантажують товар, одержуючи при цьому право вимоги щодо боржника (покупця).

Існують фінансові компанії, що спеціалізуються на наданні дрібних позичок індивідуальним позичальникам під високий (лихварський) процент. 

Фінансові компанії мають ту характерну особливість, що мобілізовані звичайним для інвестиційних посередників шляхом (через продаж своїх цінних паперів) кошти направляють у позички фізичним та юридичним особам для придбання товарів виробничого чи споживчого призначення. Такі компанії спеціалізуються на видачі кредитів населенню для роздрібної купівлі товарів народного споживання; на кредитуванні купівлі товарів певних видів у певних виробників чи торговельних компаній, наприклад автомобілів у компанії "Форд", меблів у магазинах конкретної торгової фірми тощо; на кредитуванні торговельних організацій під продаж ними товарів з відстрочкою платежу та ін. До групи фінансових компаній можна віднести також лізингові та факторингові компанії, оскільки вони певною мірою кредитують платіжні потреби своїх клієнтів.

Кредити фінансових компаній переважно є короткостроковими і невеликими за розмірами. Тому активи їх досить диверсифіковані, що сприяє послабленню кредитних ризиків і захисту інтересів їх вкладників. Платіжне спрямування кредитів цих компаній сприяє прискоренню реалізації товарів та послуг, що позитивно впливає на економічне зростання. Тому послуги фінансових компаній користуються сталим попитом у країнах з розвиненими ринковими економіками. Там ці компанії активно конкурують із банками, особливо у сфері споживчого кредиту.

В Україні фінансові компанії не набули розвитку з тих же причин, що й інвестиційні фонди. Особливо відчутно впала довіра до них після краху в 1993-1994 pp. ряду трастових компаній, що завдало великих збитків населенню.

Пенсійні фонди – це спеціалізовані фінансові посередники, які на договірній основі акумулюють кошти юридичних і фізичних осіб у цільові фонди, з яких здійснюють пенсійні виплати громадянам після досягнення певного віку. За механізмом функціонування вони нагадують компанії страхування життя. У них внески у фонд здійснюються систематично протягом тривалого часу, в результаті чого накопичуються великі суми грошового капіталу. Оскільки строки виходу на пенсію відомі, фонду легко спрогнозувати розміри пенсійних виплат в часі і відповідно розмістити вільні кошти в довгострокові дохідні активи. Ними можуть бути корпоративні облігації, акції, державні цінні папери, довгострокові кредити. Надійне та дохідне розміщення коштів фонду є запорукою його успішного функціонування. За рахунок додаткових доходів вони не тільки покривають свої операційні витрати, а й виплачують пенсії понад суми пенсійних внесків.

Пенсійні фонди бувають державні та приватні. Державні фонди, як правило, створюються за ініціативою центральних і місцевих органів влади. Вклади до них здійснюються шляхом нарахувань на заробітну плату всіх чи певних категорій працівників, або ж відрахувань з відповідних бюджетів. Тому й розміщення коштів цих фондів здійснюється переважно в державні цінні папери. Приватні пенсійні фонди створюються, як правило, за ініціативою певних фірм, страхових компаній тощо для виплат пенсій та допомоги своїм працівникам. Кошти їх формуються за рахунок відрахувань із заробітної плати працівників, відрахувань з прибутку при його розподілі, з доходів від розміщення коштів в активи. Приватні фонди можуть існувати як самостійні структури, а можуть управлятися самими корпораціями, що їх створили, чи за їх дорученням комерційними банками, трастовими чи страховими компаніями. Переважна частина коштів цих фондів розміщується в цінні папери тих фірм, що їх створили. Тому вони нерідко дістають можливість контролювати самі фірми-засновники.

Пенсійні фонди. Діяльність недержавних пенсійних фондів в Україні до 1 січня 2004 року, на жаль, чітко врегульована не була. З 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України “Про недержавне пенсійне забезпечення”. Згідно цього закону недержавним пенсійним фондом (далі - НПФ) є юридична особа, яка має статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства), функціонує та провадить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду. Недержавні пенсійні фонди створюються на підставі рішення засновників та не мають на меті одержання прибутку для його подальшого розподілу між засновниками. Недержавне пенсійне забезпечення є для пенсійних фондів виключним видом діяльності. Провадження пенсійними фондами іншої діяльності забороняється. Активи пенсійного фонду (пенсійні активи) формуються за рахунок внесків до пенсійного фонду (пенсійних внесків) та прибутку (збитку) від інвестування пенсійних внесків.

Види недержавних пенсійних фондів

Відкритий пенсійний фонд. Недержавний пенсійний фонд, учасниками якого можуть бути будь-які фізичні особи незалежно від місця та характеру їх роботи.

Корпоративний пенсійний фонд. Недержавний пенсійний фонд, засновником якого є юридична особа-роботодавець або декілька юридичних осіб-роботодавців та до якого можуть приєднуватися роботодавці-платники. Учасниками цього фонду можуть бути виключно фізичні особи, які перебувають (перебували) у трудових відносинах з роботодавцями-засновниками та роботодавцями-платниками цього фонду.

Професійний пенсійний фонд. Недержавний пенсійний фонд, засновником (засновниками) якого можуть бути об'єднання юридичних осіб-роботодавців, об'єднання фізичних осіб, включаючи професійні спілки (об'єднання професійних спілок), або фізичні особи, пов'язані за родом їх професійної діяльності (занять). Учасниками такого фонду можуть бути виключно фізичні особи, пов'язані за родом їх професійної діяльності (занять), визначеної у статуті фонду.

Пенсійним фондам забороняється змінювати їх вид та найменування, зазначені у статуті пенсійного фонду, після реєстрації Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України. Єдиним органом управління пенсійного фонду є рада пенсійного фонду (рада фонду).

Управління активами недержавних пенсійних фондів може здійснюватися такими особами: а) компанією з управління активами; б) банком щодо активів створеного ним корпоративного пенсійного фонду; в) професійним адміністратором, який отримав ліцензію на провадження діяльності з управління активами.

З точки зору ринку цінних паперів недержавні пенсійні фонди здійснюють діяльність подібну до інститутів спільного інвестування – об'єднують (залучають) гроші (грошові кошти) з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість (інвестування), акумулюванням цього прибутку на персоніфікованих пенсійних рахунках своїх учасників, з подальшою виплатою отриманих грошей (грошових коштів) цим учасникам при умові настанні підстави для отримання пенсії.

Страхові компанії – це фінансові посередники, що спеціалізуються на наданні страхових послуг, їх діяльність полягає у формуванні на підставі договорів з юридичними і фізичними особами (через продаж страхових полісів) спеціальних грошових фондів, з яких здійснюються виплати страхувальникам грошових коштів в обумовлених розмірах у разі настання певних подій (страхових випадків).

Попит на страхові послуги зумовлюється тим, що в економічних суб'єктів (юридичних та фізичних осіб) постійно існує загроза настання якихось несприятливих, а то й катастрофічних подій, що призводять до значних фінансових втрат (смерть, хвороба чи звільнення з роботи члена сім'ї, праця якого була основним джерелом доходу; загибель майна від пожару; аварія автомобіля тощо). Покрити ці втрати з поточних доходів практично неможливо, накопичувати для цього кошти через депозитні рахунки теж дуже складно. Страхування є найбільш вигідним відшкодуванням таких втрат, оскільки сума його може бути більшою страхових внесків.

Страхові компанії є фінансовими посередниками, що здійснюють виплати своїм клієнтам при настанні певних подій, обумовлених у страховому полісі. Власники полісів сплачують страховій компанії премії в обмін на зобов'язання сплатити обумовлені суми в майбут­ньому при настанні певних подій. Страхова премія є платою за стра­хування, яку власник полісу вносить страховій компанії згідно з договором страхування. Укладаючи договори страхування, страхові компанії беруть на себе ризики власників полісів, а отримуючи стра­хові внески, отримують плату за прийняті на себе ризики.

Страхові компанії у розвинутих країнах мобілізують величезні фінансові ресурси і є головними постачальниками довгострокових капіталів на національних ринках фінансових послуг провідних західних країн. Так, залучені у формі страхових внесків кошти, власний капітал страхові компанії вкладають в акції й облігації приватних корпорацій, а також у державні боргові зобов’язання. Крім купівлі цінних паперів, страхові компанії можуть використовувати свої ресурси для видавання довгострокових кредитів підприємствам (переважно у формі іпотеки), вкладень у нерухомість, а також у борг під поліси. Позики під поліси – це, по суті, кредитування осіб, що застрахувалися в даній компанії.

Страхові компанії здебільшого спеціалізуються на якомусь одному виді страхування, а саме: майновому; особистому; страхуванні відповідальності; перестрахуванні. Крім зазначених форм страхування та відповідних спеціалізованих видів страхових компаній, що їх здійснюють, існують також змішані компанії, які поєднують різні види діяльності (найчастіше – страхування майна та особисте страхування).

Умовно страхові компанії можна поділити на компанії страхування життя і компанії страхування майна та від нещасних випадків. Методи роботи у них однакові: продаючи страхові поліси, вони мобілізують певні суми коштів, які розміщують у дохідні активи. З доходів від цих активів вони покривають свої операційні витрати, одержують прибутки. З мобілізованих коштів ці компанії створюють резерви для виплати відшкодувань при настанні страхових випадків. Відмінність між ними полягає в способах розміщення мобілізованих коштів у дохідні активи.

Компанії зі страхування життя мають можливість досить точно визначити коефіцієнт смертності населення і спрогнозувати на цій підставі розподіл своїх виплат за страховими полісами в часі. Це дає їм можливість переважну частину своїх резервів розміщувати в довгострокові, найбільш дохідні активи – облігації та акції корпорацій, заставні, довгострокові депозити тощо.

Компанії зі страхування майна та від нещасних випадків страхують від випадків, настання яких значно менш прогнозоване, ніж смертність населення. Тому вони не можуть розміщувати свої резерви в такі ж активи, як компанії зі страхування життя, а змушені обмежуватися переважно короткостроковими цінними паперами (державними, муніципальними) і тільки частково інвестувати в довгострокові облігації чи акції.

Страховики. Страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з ЦК України, ГК України та Законом України "Про господарські товариства" з урахуванням особливостей, передбачених Законом України “Про страхування”, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на право здійснення страхової діяльності. Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками – резидентами України.