2. Діяльність комерційних банків на фінансовому ринку. Універсальні та спеціалізовані банки.

Розвиток ринкових відносин, процес товарообміну зумовлюють використання грошей як загального еквіваленту. Виникає потреба в реалізації всіх функцій грошей, необхідність десь їх зберігати, розмінювати, обмінювати гроші однієї країни на гроші іншої, пересилати, а надалі – десь позичити, щоб вчасно здійснити певні розрахунки чи розширити свою справу. Даний процес об’єктивно зумовив зародження і розвиток банківської справи.

Банківська система відіграє дуже важливу роль у господарській структурі країн з розвиненими ринковими відносинами. Вона є невід’ємною частиною сучасного ринкового господарства. Опосередковуючи зв’язки між різними галузями економіки, банки перебувають у центрі ділового життя суспільства, здійснюють різноманітні види операцій, пов’язаних з рухом капіталів, організацією грошового обігу, фінансуванням господарства, валютно-кредитними відносинами, посередницькими послугами, управління майном тощо. Банки як підприємства особливого роду забезпечують господарський оборот необхідними платіжними засобами, створюючи умови для організації ділового циклу.

Особливу роль банків у ринкових умовах можна продемонструвати, розкриваючи операції, які ними здійснюються:

1. приймання вкладів (депозитів) від юридичних та фізичних осіб;

2. надання кредитів юридичним і фізичним особам;

3. відкриття та ведення рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них (розрахунково-касове обслуговування);

4. розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;

5. операції з валютними цінностями;

6. емісія власних цінних паперів;

7. організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів (брокеридж);

8. здійснення операцій на фондовому ринку від свого імені, включаючи андеррайтинг (дилерська діяльність);

9. трастові послуги – управління фінансовими активами (цінними паперами) клієнтів;

10. надання гарантій і поручительств та інших зобов’язань від третіх осіб;

11. факторингові та форфейтингові послуги;

12. лізингові послуги;

13. послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;

14. випуск, купівля, продаж та обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;

15. випуск банківських платіжних карток та здійснення операцій з їх використанням;

16. надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

Особливості розвитку кредитної системи в цілому і банківської системи, зокрема, довели необхідність регульованого підходу до організації кредитних відносин, що зумовило в кінцевому підсумку поділ усіх банківських установ залежно від ролі і функцій на 2 рівні:

1. центральний банк – реалізує грошово-кредитну та валютну політику уряду, здійснює емісію, управляє валютними резервами, є банком держави та всіх інших кредитних інститутів;

2. комерційні банки – безпосередньо забезпечують процес кредитно-розрахункового і фінансового обслуговування економіки. Сьогодні ко­мерційний банк може надати до 200 видів різноманітних банківських продуктів і послуг.

Сучасна класифікація комерційних банків може бути представлена у такому вигляді (див. табл. 1).

Таблиця 1

Класифікація комерційних банків

Класифікаційні ознаки	Види комерційних банків
Порядок створення	Перепрофільовані, новостворені
Характер спеціалізації	Універсальні, спеціалізовані
Територія діяльності	Регіональні, республіканські, міжнародні
Розмір	Великі, середні, малі
Форма власності	Загальнодержавні, муніципальні, колективні (ВАТ і ЗАТ, холдинги, ТОВ, кооперативні), приватні, зі стопроцентною іноземною власністю, змішані
Функції і характер виконуваних операцій	Інвестиційні зберігання, депозитні, інноваційні, поштово-пенсійні, промислові, агропромислові, біржові, експортно-імпортні, лізингові, торговельні
Характер відносин	Банки-гаранти, банки-кореспонденти, уповноважені
Ступінь впливу	Монополісти, аутсайдери
Структура	Багатопрофільні, безфіліальні
Ступінь контролю	Контролюючі, контрольовані
Конкурентоспроможність	Конкурентоспроможні, неконкурентоспроможні
Фінансовий стан	Стійкі (стабільні), проблемні, кризові, банкрути

Світова практика виробила два принципи побудови ко­мерційних банків:

— принцип сегментування – банківська діяльність об­межена певним видом операцій чи сектором фінансового ринку;

— принцип універсальності, коли будь-які обмеження на діяльність банків на фінансовому ринку знімаються.

Незалежно від принципу, на який орієнтується банківське законодавство, комерційні банки в кожній країні істотно відрізняються набором операцій та послуг, що надаються. Одні з них надають широкий спектр фінансових послуг. Так, крім основних банківських послуг що­до залучення коштів та розміщення їх на ринку кредитів, вони здійсню­ють велику кількість операцій від імені та за рахунок клієнтів як на ринку позикових капіталів, так і на фондовому і валютному ринках. Такі банки прийня­то називати універсальними. Виходячи з досвіду західних країн, усі універсальні банки можна об’єднати в 3 групи: комерційні банки (у вузькому розумінні); ощадні банки; кооперативні банки (а також кредитні товариства). Відрізняються між собою ці групи банків правовою формою, набором клієнтури та цілями діяльності.

Ощадні банки є фінансовими інститутами, які залучають кошти інвесторів у вигляді депозитів та надають позики під заставу нерухомості. Основним видом діяльності таких інститутів фінансування купівлі нерухомості. Позики ощадних інституті переважно мають довгостроковий характер – від 10 до 30 років При наданні позичок під фіксований процент мінливість процентних ставок на ринку призводить до нестабільності прибутків ощадних інститутів, а зростання процентних ставок на ринку – де значних збитків.

Кооперативні банки – спеціальні кредитно-фінансові інсти­тути, що утворюються товаровиробниками на приватних засадах для задоволення взаємних потреб у кредитах та інших банківських послугах. За характером діяльності вони подібні до ощадних банків. Це кооперативні ощадні інститути, які організовані група­ми приватних осіб, об'єднаних спільними економічними інтереса­ми (фермери, ремісники) або профспілками. Кооперативні банки в усіх країнах у своїй більшості — це кредитні установи. Загальні риси кооперативного банку: приватна власність має колективний характер, контроль не може здійснюватись окремими особами, прибуток не ділиться між пайовиками або власниками, а йде на виплату відсотків за вкладами та на збільшення резервів.

Інші банки виконують тільки ок­ремі операції на ринку чи функціонують у вузькому секторі рин­ку, обслуговуючи окремі галузі економіки. Такі банки назива­ються спеціалізованими. Спеціалізація може бути функціональ­ною, коли банки зосереджуються переважно на виконанні окре­мих операцій, наприклад, іпотечних, інвестиційних тощо, та га­лузевою чи секторною, наприклад, ощадні, сільськогосподарські, інноваційні банки. Найчастіше спеціалізовані банки виникають в таких секторах ринку: споживчого; іпотечного; сільськогосподарського кредиту; залучення малих вкладів та обслуговування малого бізнесу; у зовнішньоеко­номічній діяльності; у сфері інвестування капіталу; у житловому будівництві тощо.

Конкретні спеціалізовані банки в різних країнах істотно відрізняються за назвою, структурою, характером діяльності. Найчастіше зустрічаються такі спеціалізовані банки:

• іпотечні;

• інвестиційні банки (компанії);

• банки підтримки;

• гарантійні банки.

Іпотечні банки займаються довгостроковим кредитуванням житлового будівництва під заставу земельних ділянок (іпотеки), іншими довгостроковими позичками під заставу нерухомості. Іпотека надає банку право переважного задоволення його вимог до боржника в межах вартості зареєстрованої застави. У випадку неплатоспроможності боржника задоволення вимог кредитора здійснюється з виручки від реалізованого майна. Ресурси іпотечного банку – власні накопичення й іпотечні облігації – довгострокові цінні папери, що випускаються під забезпечення нерухомим майном і приносять сталий відсоток.

Інвестиційні банки (компанії) займаються мобілізацією довгострокового позичкового капіталу шляхом випуску боргових зобов’язань та розміщенням його в цінні папери корпорацій та держави. Інвестиційні банки виконують такі функції: емісія цінних паперів; погодження умов та видів позик (облігації, акції); випуск і розміщення цінних паперів, у тому числі за власний рахунок; гарантія емісії (зобов’язання купити нереалізовану частину випущених цінних паперів); надання звичайних і довготермінових кредитів інвесторам – покупцям цінних паперів; консультаційні послуги; організація банківських синдикатів, забезпечення вторинного ринку цінними паперами тощо. 

За кордоном функції інвестиційних банків виконують як центральні, так і спеціалізовані банки. При цьому інвестиційні банки виступають не просто посередниками між позичальниками та інвесторами, а в ролі гарантів емісій та організаторів ринку – вони купують та продають великі пакети акцій та облігацій за свій рахунок, надають кредити покупцям цінних паперів. Класичний тип інвестиційного банку притаманний США, де комерційним банкам заборонено займатися інвестиційною діяльністю (крім операцій з державними та муніципальними облігаціями).

У сучасних умовах інвестиційні банки пов’язані з комерційними банками вкладанням залучених вкладів у прибуткові операції з цінними паперами підприємств, надають кредити їм під заставу цінних паперів. Особливе місце займають міжнародні інвестиційні банки – Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Європейський інвестиційний банк, регіональні банки розвитку та ін. У багатьох країнах діють інвестиційні компанії відкритого типу, які надають гарантію викупу своїх зобов’язань в одержувача на першу його вимогу.

Банки підтримки створюються державою чи за участю держави для фінансування цільових програм, які вимагають особливої підтримки, наприклад, у сільському господарстві, реструктуризації промисловості, розвитку інфраструктури, сприяння житловому будівництву, відбудови зруйнованого господарства (війною, стихійними лихами тощо).

Серед спеціалізованих банків західних країн є група банків, які займаються дорученням (банки-гаранти). Такі банки беруть на себе зобов’язання погашати за певних умов борги підприємств, що відкриває останнім доступ до банківських позичок. Банки-гаранти повинні мати висококваліфікованих спеціалістів з оцінки кредитоспроможності підприємств – позичальників. Гарантії таких банків сприяють залученню капіталів у великі інвестиційні проекти на тривалий строк. На жаль, в Україні такі банки поки що не створені.