3. Поняття педагогічної антропології

Поняття «педагогічна антропологія» у науковий обіг увів К. Д. Ушинський. Він використовував його при обговоренні питань про педагогічну науку та практику підготовки педагогів. К. Д. Ушинський обговорював питання про статус педагогіки, про те, чи є спеціальна наука виховання. Він вважав, що педагогіка, поряд з медициною і політикою, не може бути названа наукою в строгому сенсі слова, оскільки своєю метою має практичну діяльність, а не світ явищ природи або людської душі, К. Д. Ушинський називав педагогіку мистецтвом, а не наукою виховання.

У цьому сенсі, вказував К. Д. Ушинський, педагогіка відповідає терапії в медицині. Але як було б безглуздо для медиків обмежитися вивченням однієї терапії, так було б безглуздо для вихователів обмежитися вивченням однієї педагогіки як зібрання правил виховання.

Педагогіка в широкому сенсі, на думку К. Д. Ушинського, повинна включити в себе сукупність наук, які сприяють обгрунтування цілей і засобів виховання. Визначенню цілей виховання повинні сприяти філософія, психологія, історія. Знання засобів досягнення педагогічних цілей містять антропологічні науки, тобто науки, які вивчають людину. До їх числа К. Д. Ушинський відносив анатомію, фізіологію і патологію людини, психологію, логіку, географію, що вивчає землю як житло людини і людини як мешканця земної кулі, статистику, політичну економію і історію як історію релігії, цивілізації, філософських систем, літератур, мистецтв, виховання. Науки, що вивчають фізичні, фізіологічні, душевні і духовні особливості людини, К. Д. Ушинський відносив до індивідуальної антропології. Іншу сукупність антрополого-педагогічних наук повинні скласти науки, що вивчають людське суспільство з педагогічною метою. Цю сукупність ми могли б назвати громадською або соціальною антропологією.

До 1917 року «Педагогічна антропологія» К. Д. Ушинського багато разів перевидавалася, використовувалася як основний посібник в педагогічних навчальних закладах. У радянський період розвитку педагогічної науки ідеї К. Д. Ушинського про педагогічну антропологію були міцно забуті, а масове видання його педагогічних творів здійснено лише в 1988-1990 рр.. Педагогічна антропологія як система людинознавських дисциплін у нашій країні не була створена.

Антропологічні ідеї активно розробляються в зарубіжній педагогіці. У 1928 році вийшла праця Г. Ноля «Педагогічне людинознавство», де обгрунтовувалася думка про створення педагогічної антропології, яка повинна являти собою синтез різних підходів до людини і служити в якості теорії педагогічної діяльності. Він вважав людину пластичною істотою, здатною до саморозвитку, до здійснення пошуку свого покликання в процесі виховання. Вихователь лише тоді зможе забезпечити розвиток задатків, здібностей вихованця, коли він буде забезпечений надійним інструментарієм, взятим з різних наук про людину. Різноманіття людинознавчих наук повинен створити цілісний педагогічний образ людини.

Г. Ноль заклав основи та окреслив принципи антропологічного підходу до освіти людини. Його послідовники розвинули та конкретизували ідеї педагогічної антропології (О. Больнов, В. Лох, Г. Рот, І. Дерболав, А. Флітнер, МЛангефельд, М. Бубер, Х. Віттіч, Г. Файль та ін.).

Г. Рот розумів педагогічну антропологію як інтегративну науку, що узагальнює різні наукові знання про людину в аспекті виховання, у тому числі і педагогічні. У той же час педагогічна антропологія - це не дисципліна, а своєрідне ядро загальної педагогіки, яка вбирає в себе наукові результати про людину в процесі виховання. Особливе місце в системі антрополого-педагогічних наук відводиться психології. Згідно Г. Рота, психологічне дослідження виховання певною мірою рівнозначно інтегративній педагогічній антропології. Але існує специфіка психологічного та педагогічного поглядів на людину та її виховання. психологія вивчає людину реальну, якою вона є сама по собі, педагогіка вчить тому, що з людини можна зробити шляхом виховання і як цього можна домогтися.

Представляється доцільним систематизувати і узагальнити основні ідеї і досягнення педагогічної антропології:

1. Розуміння освіти як невід'ємної ознаки людського буття, як спрямованого процесу становлення та самостановлення людини. Виховання у педагогічній антропології розуміється не як функція суспільства, держави, а як атрибут людського буття.

2. Виведення цілей і засобів освіти з сутності людини, цілісний образ якої розкривається у філософській антропології.

3. Пронизаність антропологічним принципом усіх конкретних наук про людину, включених у сферу виховання, розуміння їх як регіональної антропології (історичної, економічної, біологічної, психологічної, соціальної тощо).

4. Значне розширення кола традиційних понять педагогіки, включення у категоріальний апарат педагогічної антропології нових понять, що відображають людську сутність і сферу особистісних відносин. Назвемо деякі з них: «життя», «свобода», «сенс», «совість», «гідність», «творчість», «духовне планування», «віра», «надія», «подія», «зустріч», «криза», «пробудження», «ризик», «трагедія», «антропологічне простір», «антропологічне час», «самостановленіе».

5. Опис конкретних умов і механізмів виховання з антропологічних позицій, з позицій «детоцентризму».

6. Відкриття діалогічної природи процесу виховання (М. Бубер).

7. Визначення дитинства як найціннішого періоду людського життя; дитина у педагогічній антропології не тільки ступінь онтогенезу; вона є ключем в розумінні суті людини.