2. Філософська антропологія як гуманістична філософія

У XIX ст. Л. Фейєрбах ввів у філософію антропологічний принцип: категорія людини була обгрунтована ним як головна категорія нової філософії.

Антропологія в розумінні Л. Фейєрбаха є універсальна наука про людину, що включає комплекс людинознавчих знань. З антропологічного принципу беруть початок філософські концепції, автори яких вважають поняття «людина» в якості основної світоглядної категорії і на її основі розробляють систематичні уявлення про природу і суспільство. У Росії послідовником антропологічного принципу в філософії був Н. Г. Чернишевський. Найбільш повно і докладно антропологічний принцип був реалізований М. Шелером в розробленій ним філософській антропології.

Основоположник філософської антропології М. Шелер вважав, що всі основні проблеми філософії можна звести до питання, що є людина. На відміну від філософського вчення про людину, в яких вона аналізувалася як залежна частина якогось цілого (природи, суспільства), філософсько-антропологічне вчення розуміє людину в її цілосності і самоцінності, як творчу і вільну особу. Філософи-антропологи ставлять завдання вироблення принципів, керуючись якими можна було б захистити гідність і свободу людини.

Філософська антропологія повинна була стати фундаментом не тільки філософії, а й будь-якого знання про людське життя в цілому. Нова філософія повинна була поєднати конкретно-наукове вивчення різних сторін і сфер людського буття з філософським осмисленням: осягнути людське в людині, його справжнє ядро, його вільну і творчу сутність, створити цілісний образ людини. При цьому вона не вторгалася в теорії конкретних наук про людину, а критично осмислювати їх межі та можливості.

Вчення філософської антропології про людину має фундаментальне значення для сфери освіти та педагогічної діяльності. Цілісний філософський образ людини можна розглядати як ідеал освітньої системи, конкретизуємий щодо її головного суб'єкта - особистості людини, що розвивається. Проте цей образ неможливо прямо запозичувати з робіт філософів-антропологів, він повинен бути вироблений спільними зусиллями представників різних наук, і в першу чергу філософами, культурологами, соціологами, етнографами, педагогами, біологами, психологами, істориками.

Положення філософської антропології про людину як про мікрокосмос, його тотожності світу в цілому обумовлює принципову незавершеність пізнання людини, бо його власна незавершеність і невизначена належать до найбільш істотним його властивостями. Для педагога це положення має і принциповий, і конкретно-практичний сенс, застерігаючи його як від спрощених, схематичних уявлень про дитину, так і від невиправданого оптимізму остаточного його розуміння.

Ідея самосозідаючої, відкритої до всяких можливостей людини - центральна для філософської антропології. Сутність людини - в русі, у постійному духовному перетворенні себе, в актах виходу за свої межі, в самобудуванні, в самовихованні. Людина, за М. Шелером, це істота, що перевершує саме себе і світ. Людина - істота принципово незавершене, відкрита для світу, для можливостей дії, здатна робити та яка змушує робити вибір. Для освіти ця ідея має принципове значення. Освіта - це, перш за все, розвиток і саморозвиток.

Педагогічна діяльність - це діяльність по створенню умов саморозвитку, самоосвіти людей, із забезпечення для них простору вибору, можливостей вільної і творчої дії. Педагог завжди має справу з живими людьми, з індивідуальностями Положення філософської антропології про необхідність пізнання не лише абстрактно-зовнішньої людини, а й власне людського в людині, її духовної суті орієнтує педагогів на осягнення реально існуючої, конкретної людини в її цілісності й унікальності. Зазначені вище ідеї філософської антропології, весь дух її навчання з повним правом можна розглядати як гуманістичні за своєю суттю і націленістю. Філософсько-антропологічне вчення може виступити як світоглядна основа педагогічної освіти.