Не 1.1 Тема: Антропологія як вчення про людину

1. Поняття антропології в спеціальному і широкому значенні Загальна характеристика антропології. Фізична антропологія

Загальної, комплексної науки про людину не існує. Є велика кількість конкретних, спеціальних наук, що вивчають людину в певній проекції, що створюють ідеальні моделі окремих сторін багатогранного феномена людини. Але ці моделі існують самі по собі, не перетинаючись і не з'єднуючись. У сучасних умовах існує практична необхідність інтеграції наук про людину в єдину комплексну дисципліну - людинознавство, або антропологію. Термін «антропологія» в науці закріплений за дисципліною, що вивчає природне походження людини та її рас, мінливість будови тіла людини в часі і територіально.

Антропологія включає три розділи:

• вчення про походження людини (антропогенез);

• морфологію людини;

• етногенез (расоведеніе).

Це антропологія у вузькому, спеціальному значенні слова.

Термін «Антропологія» має грецьке походження і в дослівному перекладі означає «наука про людину» (від anthropos - людина і logos - вчення, наука).

Таким чином, антропологія представляє собою область наукового знання, предметом дослідження якої є людина. У такому розумінні термін несе своє найширше значення. Цей термін має багато тлумачень. Існує антропологія психологічна, релігійна, філософська, соціальна, культурна і багато, багато інших.

Але для кращого розуміння почнемо вивчення з основ біологічної (або фізичної) антропології.

Не будемо створювати плутанину і визначимо межі застосування даного терміну.

Сказати: «Я – антрополог» може, мабуть, кожен, хто хоч раз звертав увагу на різноманітність зовнішнього вигляду, характеру або поведінки навколишніх людей, ту різноманітність, яка супроводжує кожного з нас протягом всього життя. Наука має на меті не тільки опис цього розмаїття, а й визначення причин, що приводять до нього. Згадавши про антропоцентричність більшості сфер знання (навіть побутового), можна зробити висновок, що антропологією, у цьому широкому розумінні, є майже будь-яка сучасна наука.

Перше використання терміну відноситься до античності. Арістотель (384-322 рр.до н. е.) першим вжив його для визначення області знання, що вивчає переважно духовну сторону людської природи. З цим значенням термін проіснував понад тисячоліття. Збереглося воно і до цих пір, наприклад, у релігійному вченні (теології), в філософії, в багатьох гуманітарних науках (наприклад, в мистецтвознавстві), та й у психології.

У 1501 р. побачила світ книга М. Хундта «Антропологія про переваги, природу і властивості людини т а про елементи, частини та члени людського тіла». У цьому анатомічному творі термін «антропологія» був вперше застосований у зв'язку з описом виключно фізичної (біологічної) будови людини. Книга Г. Капела, що вийшла в 1533 р., була названа «Антропологія, або міркування про людську природу». У цій роботі термін «антропологія» вперше супроводжується даними про індивідуальні варіації будови тіла людини, її індивідуальної мінливості. Мабуть, саме з цього моменту в науці встановлюється двояке розуміння антропології - як науки про людську душу, з одного боку, і науки про людське тіло, його будову і різноманіття - з іншого (рис. 1.3).

Термін стали вживати з різним змістом. Так, французькі просвітителі XVIII ст. як і раніше надавали йому надзвичайно широкого значення і розуміли під антропологією всю сукупність знань про людину. Антропологія представлялася універсальною наукою про людину, що систематизує знання про її природну історію, матеріальну та духовню культури, психологію, мову та фізичну організацію.

Німецькі філософи XVIII і початку XIX ст. включали в це поняття головним чином питання психічного світу людини - антропологія в їхньому розумінні майже тотожна психології.

Подальша доля терміна прямо пов'язана з загальними тенденціями розвитку наукової думки. Найбільш широке розуміння терміну не було забуто, але все виразніше позначалося ще одне значення, пов'язане з бурхливим розвитком природничих наук, що відбувався протягом усього XIX ст.

Головною зміною уявлень про світ, що відбулися в XIX ст., було поширення ідей еволюціонізму. Задовго до появи в 1859 р. «Походження видів» Ч. Дарвіна європейська думка схилялася в бік відмови від постулату незмінності світу в часі (Дарвін, 1986). Але ж і Біблія містить в собі хроніку деяких послідовних подій. «На початку Бог створив небо й землю ...І сказав Бог: так буде світло. І сталося світло ... І Бог побачив, що це добре ...І створив Бог Людину по образу Своєму ...»(Буття, Гол. 1). Що ж не влаштовувало науковий світ у цій хронології? Адже вона в цілому цілком узгоджується із сучасними науковими поглядами на послідовність виникнення форм матерії і життя. Наукове товариство не влаштовувала саме така простота - хроніка. З точки зору науки сьогодення не може просто слідувати за минулим, воно має бути його наслідком. Історія вимагає причинної теорії, що пояснює, яким чином і чому одна форма стала іншою.

Дарвінівська теорія еволюції шляхом природного відбору давала саме таке причинне пояснення явищ, яке перетворило хроніку в історію. Можливо, ми просто неправильно прочитали Священне Писання? Можливо. Але сам факт виникнення принципово нової концепції розуміння світу поклав початок нескінченним дискусіям і гарячим спорам, що вимагали від опонентів нових підтверджень своєї правоти, вибудовування нових систем її доказів. Так в другій половині XIX ст. під антропологією стали розуміти область природознавства, що займається вивченням природи людини в першу чергу методами біології та порівняльної анатомії.

Антропологія стала біологічною наукою про будову людського тіла (порівняльна анатомія та морфологія людини), про різноманіття його форм (расоведення), а також про походження і еволюцію людини (антропогенез). «Антропологія є галузь природознавства, що вивчає походження й еволюцію фізичної організації людини і її рас» пишуть у 60-х рр.. XX ст. найбільші вітчизняні антропологи Я.Я. Рогінський і М.Г. Левін.

Але пройшло майже півстоліття, наші уявлення про світ знову змінилися, і, як ми переконаємося, сьогодні зміст терміну «антропологія» знову істотно розширюється.

Предмет науки

Предметом вивчення антропології є різноманіття людини в часі і просторі. Це різноманіття складається з проявів великої кількості самих різних рис - антропологічних ознак.

Згадаймо, на що ми звертаємо увагу, перший раз зустрівши людину, як ми її оцінюємо? Ми дивимося, у що вона одягнена (багато, бідно, екстравагантно, стильно), якою мовою вона говорить (українською, російською, німецькою, з акцентом чи ні), як вона висловлює свої думки (які обороти і вирази використовує), ми намагаємося зрозуміти її настрій (веселий, спокійний, похмурий), ми оцінюємо рівень її інтелекту і її соціальне походження ... Легко помітити, що наведений перелік «ознак», за яким ми намагаємося скласти образ людини, далеко не повний. Половина з них відноситься до сфери психології, інша частина - до галузі соціології. Що ж ми забули описати? Мабуть, одне з найголовніших. У своєму уявленні про людину ми обов'язково фіксуємо: «... крупний або дрібний або широкий; плечі, обличчя широкі, круглі, кольором сірі, чорні чи білі; носи гострі або круглі, або пласкі, волосся чорне, русяве, біле або руде і який довгий ... ніс, рот великий, губи товсті або середні, ...» (В. М. Татіщев, 1737 р.). Нарешті, ми намагаємося оцінити вік цієї людини.

Всі ці ознаки відносяться до сфери біології людини (біологічні ознаки). Вони є найважливішою складовою нашого враження про людину, дають нам уявлення про її суто індивідуальні риси. З цих індивідуальних рис складається те саме різноманіття, дослідженням якого й займається фізична антропологія, за допомогою, переважно, методів природничих наук.

Як ми щойно помітили, досить значне місце в нашому сприйнятті грають і небіологічні ознаки, пов'язані з поведінкою людини, її соціальною та громадською організацією, культурою та багатьма іншими «суто людськими» властивостями, тими ж психічними властивостями. Будь-який дослідник, який займається проблемою вивчення людини і прагне до цілісного розуміння, не може замкнутися тільки на своїй вузькій науковій спеціальності. Фахівець надає особливого значення саме деталям, що належать до його науці.

Антропологи - не виняток. І ви як фахівці також, безсумнівно, маєте свій особливий погляд на людину. Який з цих поглядів є правильним? Це проблема нашого сприйняття. Її дуже вдало ілюструє добре відома психологічна «метафора» - куб Неккера. Подивіться на малюнок протягом кількох секунд, і вам здасться, що вперед виступає задня грань куба. Продовжуйте дивитися, і до вас повернеться перше враження - виступати буде передня грань. А тепер задумайтеся - адже перед нами насправді плоский двовимірний малюнок, що зображає лише об’єм. Ні перше, ні друге, ні третє зроблене нами спостереження не є більш правильним, ніж інше. "Вірним" розумінням є те, що всі вони рівноцінні і представляють три погляди на одну і ту ж істину, всі разом ці три спостереження дозволяють нам максимально повно описати об'єкт. Ми створили систему уявлень про нього.

Прагнення представити, те що пізнається як систему є універсальною характеристикою людського пізнання. Системний підхід - відносно новий методологічний напрям в науці, основне завдання якого полягає в розробці методів дослідження і конструювання сложноорганізованних об'єктів - систем різних типів і класів.

Уявіть на місці куба Неккера людину. Вона якраз є таким сложноорганізованним об'єктом. Щоб повно описати всі його "грані", тісно взаємопов'язані між собою, і не зробити помилки в своєму висновку, потрібен ретельний підхід до дослідження, бажання пов'язати в своєму поданні максимальну кількість різних його аспектів, від дрібних деталей до найбільш загального комплексного подання.

З точки зору фізичної антропології однією з найважливіших складових людини, знання якої необхідне для отримання цілісного уявлення про неї, є її біологія. Дані інших природничо-наукових і гуманітарних дисциплін використовуються антропологами як обов'язкові, необхідні джерела інформації для адекватного опису та комплексного дослідження об'єкта.

Вихідним і основним рівнем вивчення антропологів є індивід. Застосування популяційних підходів та методів варіаційної статистики до дослідження антропологічних ознак надає можливість опису і наступних в ієрархії рівнів організації людини - популяцій та їх об'єднань.

У своєму складі фізична антропологія має кілька основних розділів - напрямків дослідження біології.

З гадаймо останній раз визначення нашої науки - це опис людського різноманіття в просторі (перш за все, географії) і в часі (часу життя людини, часу існування популяції, історії).

• Таким чином, завдання фізичної антропології - виявлення та науковий опис мінливості (поліморфізму) біологічних ознак людини та їх систем - вирішується в двох основних площинах:

• її історії та праісторії;

• її географічної варіабельності.

Можна сказати, що існує історична антропологія та антропологія географічна. Хоча обидва ці терміни не дуже точно описують предмет свого вивчення, адже навіть ці самі загальні розділи завжди мають безліч точок перетину.