Про Бога

За вченням Піфагора, “Бог – це число чисел”, це єдиний Бог, що містить в собі все. Бог виявляється як закон і сам є закон. А прийняття цього Закону – Клятва слухняності закону. Піфагорійці, даючи клятву, були впевнені, що справа, яку вони обіцяють виконати, освячена божественним Законом.  Клятва: “Клянуся ім’ям Тетрактис, що послана нашим душам. В ній джерело й корені вічно квітнучої природи”.

Про сакральну математику  У своєму прагненні осягнути вічну Істину Піфагор звертався до математики, вважаючи цю священну науку найкращим методом для осягнення й висловлення першопринципів, об’єднуючої сили космосу. З цієї точки зору, усе створене прив’язане до числових правил і пропорцій, які синтезовані в Десяти – досконалому числі.

Про гармонію

Гармонія присутня кругом у Всесвіті: і в комбінації ритмів астрономічних тіл, за якими вони обертаються в просторі, відомій як “музика сфер”, і в мистецтві музики, яка очищує душу. Гармонія встановлена не лише на фізичному рівні, але також і в відношеннях між космічним і моральним порядком. Піфагор увів звичай застосовувати музику для очищення душі й практикував лікування музикою. Деякі мелодії були проти пригнічуючих душу страждань – смутку й мучінь, другі – проти гніву й злості, а треті – проти пристрастей. Піфагорейцями було відкрито гармонійні співвідношення октави, квінти й кварти, а також числові закони, що ними управляють.

Про еволюцію

Друга сторона вчення Піфагора говорить про Еволюцію, як закон космосу, єдиний для всього. Безсмертна душа людини, слідуючи цьому закону, переходить з одного тіла в інше, набирає необхідного досвіду, пізнає світ, закони, Природу, завойовує Мудрість, щоб повернутися на свою Божественну Батьківщину.

Про дружбу

Піфагорійці високо цінували дружбу, яка розглядалась як невід’ємна умова спільного життя, що добре ілюструє відомий вислів: “між друзями всі речі спільні”. Піфагорійська дружба досі слугує гідним прикладом відданих, чесних, щирих стосунків між людьми.

Цитати

Піфагор “Священне слово” чи “Вчення про богів”:  “Это слово о богах принадлежит Пифагору, сыну Мнемарха, которое я постиг, пройдя посвящение в Лифеврах Фракийских, с помощью Аглафама, посвященного, передавшего мне, что Орфей, сын Калиопы, обученный матерью на горе Пангей, говорил, что неизменная сущность числа является силой, пекущейся обо всем, что есть на небе, на земле и в природе, она также корень жизни героев, богов и демонов”. Порфірій: “Что он говорил своим ученикам, никто не может сказать наверное, ибо молчание соблюдалось у них с исключительной строгостью. Однако наибольшую известность получили следующие положения: душа бессметна; она переселяется в другие виды животных; все, что некогда произошло, через определенные периоды времени происходит снова, а нового нет абсолютно ничего; все живые (“обладающие душой”) существа следует считать родственными душами друг другу. Очевидно, первым, кто принес эти учения в Элладу был Пифагор”.

СОФІСТИ

Софісти — давньогрецькі мудреці 5-4 століть до н. е., які були мандрівними експертами з різних предметів, включаючиораторське мистецтво, граматику, етику, літературу, математику, та елементарну фізику. Вони не формували якусь певну школу, але мали певні спільні інтереси. У філософії вони атакували тлумачення реальності елейців і намагалися пояснити феноменальний світ. Їхня освітня програма базувалася на віруванні, що чесноту можна навчити. Через їхнього противникаПлатона, вони набули поганої слави — філософських шахраїв, зацікавленіших в грошах і престижі аніж у правді. У римський період термін софіст означав просто вчителя риторики.

Слово «софізм» означає міркування, побудовані таким чином, що містять навмисне допущену помилку і, звичайно, приводять до хибних висновків. Часто диспути софістів перетворювалися на безрезультатні суперечки, звідки й одіозне значення софіст — людина (оратор), яка готова за допомогою будь-яких прийомів захищати певні тези, не враховуючи об'єктивну істинність чи хибність цих тез.

Історія

Початково «софіст» мало значення майстер, художник, мудрець, однак з другої половини 5 століття до н. е. термін набув спеціального змісту, що пов'язане власне з діяльністю софістів. Софісти — це перші в світовій історії платні вчителі мудрості, давньогрецькі педагоги. Найвідомішими серед них були Протагор, Горгій, Антифонт, Продік, Гіппій, Лікофрон. Софісти також були першими в історії сучасної цивілізації представниками інтелігенції. Софізм породив новий тип соціальних стосунків між вчителем та учнем — рівноправне взаємовигідне спілкування. Вони навчали самостійно мислити і переконувати інших людей, що нерозривно пов'язано із утвердженням демократії у давньогрецьких полісах.