6. Поділ робочого дня на частини

Особливим видом режиму робочого часу є перервний робочий час. Відповідно до ст. 60 КЗпП України на роботах з особливими умовами і характером праці в порядку та у випадках, передбачених законодавством, робочий день може бути поділений на частини з тією умовою, щоб загальна тривалість роботи не перевищувала встановленої максимальної тривалості робочого дня.

Такий режим робочого часу запроваджується тоді, коли виникає необхідність в інтенсивній роботі у певні періоди робочого дня і коли обсяг робіт нерівномірно розподіляється протягом дня. Наприклад, для водіїв міського транспорту; для тваринників; в організаціях зв’язку. Запровадження такого режиму робочого часу передбачає грошову компенсацію працівникам, для яких він запроваджений.

За загальним правилом норма щоденного робочого часу розподіляється таким чином, щоб вона була відпрацьована працівником протягом робочого дня при одній перерві тривалістю не більше двох годин. Як виняток з цього правила, в порядку та у випадках, передбачених законодавством на роботах з особливими умовами та характером праці, робочий день розподіляється на частини таким чином, що тривалість перерви для відпочинку та харчування може бути понад дві години або ж таких перерв може бути дві і більше. Перервний режим робочого часу може встановлюватися для працівників, зайнятих у сфері обслуговування населення, в сільському господарстві, для водіїв тролейбусів і трамваїв, що працюють на регулярних міських пасажирських лініях, а також для водіїв автобусів на всіх лініях тощо.

Особливим видом режиму робочого часу є режим роботи з поділом робочого дня на частини. Поділ робочого дня на частини передбачений ст. 60 КЗпП, однак ця стаття має відсильний характер. Вона тільки передбачає адресовану правотворчому органу вказівку на те, що поділ робочого дня на частини допускається тільки на роботах з особливими умовами праці. Якщо така підстава для вирішення правотворчими органами питання про встановлення можливості поділу робочого дня на частини (особливі умови праці) має місце, то цей орган уповноважений визначити випадки, коли допускається поділ робочого дня на частини, і порядок поділу.

Ст. 60 КЗпП не передбачає погодження з виборним органом первинної профспілкової організації запровадження режиму поділу робочого дня на частини. Однак ст. 7 Закону "Про колективні договори і угоди" передбачає визначення режиму роботи в колективному договорі. Очевидно, вирішуючи в колективному договорі питання режиму роботи, сторони повинні визначити підстави і порядок застосування режиму роботи, який передбачає поділ робочого дня на частини. Погодження поділу робочого дня на частини з виборним органом первинної профспілкової організації може також передбачатися законодавчими актами, які регулюють застосування такого режиму роботи.

Поділ робочого дня на частини означає можливість встановлення перерви в роботі більше двох годин. Дві години або менше - це така тривалість перерви, яка дозволяє кваліфікувати її як перерву для харчування та відпочинку, природно, за умови відповідності її ст. 66 КЗпП. Встановлення перерви тривалістю понад дві години можливе лише на підставі ст. 60 КЗпП. Ст. 60 КЗпП передбачає регулювання порядку поділу робочого дня на частини законодавством. Відповідні правотворчі органи одержали право визначати і кількість перерв, і їх тривалість. Час перерв, природно, у робочий час не включається.

Можливість поділу робочого часу на частини передбачена постановою Ради Міністрів СРСР "Про режим роботи водіїв і кондукторів міського пасажирського транспорту". Ця постанова зберегла чинність в Україні. Вона поширюється на водіїв і кондукторів міського пасажирського транспорту. Постанова передбачає можливість поділу робочого дня на дві частини. На початку передбачалося обмежити кількість змін, поділених на частини, двадцятьма протягом місяця. Надалі (п. 16 постанови Ради Міністрів СРСР "Про заходи щодо поліпшення роботи міського пасажирського транспорту") це обмеження було скасоване. Як компенсація за поділ робочого дня (зміни) на частини була передбачена доплата до 30 відсотків тарифної ставки (окладу). Це обмеження варто розглядати як таке, що втратило чинність. Визначення розміру доплати робочого дня на частини охоплюється повноваженням сторін колективного договору.

Постановою Ради Міністрів СРСР від 17 січня 1983 року N 52 було рекомендовано розширити практику застосування режиму роботи, який передбачає поділ робочого дня на частини на підприємствах, в організаціях і установах, зайнятих обслуговуванням населення. Це була не норма прямої дії, а тільки пропозиція, адресована місцевим органам виконавчої влади. І все-таки названа постанова, не визначаючи порядку поділу робочого дня (зміни) на частини, надає право відповідним органам місцевої виконавчої влади і місцевого самоврядування право дозволяти застосування режиму роботи, який передбачає поділ робочого дня на частини на підприємствах, в організаціях, установах, зайнятих обслуговуванням населення.

Встановлення режиму роботи, який передбачає поділ робочого дня на частини для водіїв і кондукторів, допускається відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР від 24 січня 1969 року за погодженням із працівником. В інших випадках вирішення питання про необхідність такого погодження відноситься, на наш погляд, до компетенції сторін колективного договору. Введення поділу робочого дня на частини без погодження з працівником передбачає виконання вимог частини третьої ст. 32 КЗпП.

Можливість поділу робочого дня на частини передбачена деякими нормативно-правовими актами, що регулюють питання робочого часу і часу відпочинку в окремих галузях народного господарства.

7. Робота змінами

Різновидом підсумованого обліку робочого часу є робота в одну чи декілька змін. Робота за змінами вводиться, як правило, коли тривалість виробничого процесу перевищує допустиму для працівника норму тривалості щоденної роботи.

Традиційно, в багатозмінному режимі функціонує безперервне виробництво, де технологічні процеси не можуть перериватись (наприклад, металургійна промисловість, залізничний транспорт та ін.). Змінна робота може запроваджуватись на підприємстві для забезпечення належного та ефективного використання засобів виробництва.

При змінних роботах працівники чергуються в змінах рівномірно в порядку, встановленому правилами внутрішнього трудового розпорядку. Перехід з однієї зміни в іншу повинен здійснюватись регулярно, через визначену кількість робочих днів. Стаття 58 КЗпП встановлює, що перехід з однієї зміни в іншу, як правило, має відбуватися через кожний робочий тиждень в години, визначені графіком змінності.

Графіки змінності, які використовуються на практиці, передбачають прямий порядок чергування працівників: після першої зміни працівник переходить в другу, а потім — в третю. Тривалість перерви в роботі між змінами має бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні, включаючи також час перерви для відпочинку та харчування. Мінімальна тривалість щоденного відпочинку між змінами не повинна бути меншою 12 годин. Призначення працівника на роботу протягом двох змін підряд забороняється.

Відповідно до п. 13 «Типових правил внутрішнього трудового розпорядку» графіки змінності доводяться до відома працівників не пізніше ніж за місяць до введення їх в дію.

При змінних роботах працівники чергуються в змінах рівномірно в порядку, встановленому правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, має відбуватися через кожний робочий тиждень в години, визначені графіками змінності.

Передбачаючи рівномірне чергування працівників у змінах, дана стаття відсилає до правил внутрішнього трудового розпорядку, в яких повинен визначатися порядок чергування працівників у змінах. Вимога рівномірного чергування працівників у змінах не виключає відповідного коректування відповідно до правил про заборону залучення до роботи в нічний час деяких категорій працівників (ст. 55 КЗпП).

Правило про переведення з однієї зміни в іншу в кожний робочий тиждень не є імперативним. У необхідних випадках з нього можуть бути зроблені винятки. Частина друга ст. 58 КЗпП передбачає визначення графіками змінності годин переходу з однієї зміни в іншу. Порівняння цієї норми з правилами частини першої тієї ж статті показує, що законодавець суворо не розмежовує сфери, де регулювання здійснюється відповідно правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності, що дає підставу для висновку про взаємозамінність цих локальних нормативних актів у частині регулювання чергування працівників при роботі змінами.

Тривалість перерви в роботі між змінами має бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (включаючи і час перерви на обід).

Призначення працівника на роботу протягом двох змін підряд забороняється.

Оскільки при переході працівників з однієї зміни в іншу можливе порушення права працівників на відпочинок, стаття, що коментується встановлює, що тривалість перерви між змінами не може бути менше подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні. Взяті в дужки слова "включаючи і час перерви на обід" у частині першій ст. 59 КЗпП, на нашу думку, відносяться до слів "тривалість роботи в попередній зміні". Автори книги "Кодекс законів про працю Української РСР. Науково-практичний коментар" (Київ, Політвидав, 1976) вважали, що слова "включаючи і час перерви на обід" стосуються слів "тривалість перерви в роботі між змінами". Правило, що коментується, ускладнює перехід працівників з одної зміни в іншу. Тому такий перехід зазвичай здійснюється у дні, що слідують за вихідними днями.

З урахуванням частини першої ст. 59 КЗпП частина друга цієї статті спеціально забороняє найгрубіше можливе порушення вимог частини першої - призначення працівника на роботу протягом двох змін підряд.

На Заході спостерігається тенденція росту застосування багатозмінних робіт. Найбільш поширена робота в дві зміни, хоча застосовується навіть 5-змінна робота. Багатозмінна робота забезпечує велику ефективність і рентабельність виробництва, але викликає опір з боку працюючих. Тому передбачається значне стимулювання багатозмінного режиму. Перш за все це підвищена оплата у вигляді надбавки в розмірі від 10 до 30% залежно від виду зміни. Встановлена додаткова відпустка за роботу у вечірню чи нічну зміну, скорочена тривалість нічної зміни, заборона залучення до таких робіт осіб похилого віку. Подальше поширення такого режиму пов'язується з необхідністю скорочення тривалості робочого тижня до 30-20 годин у тиждень (Киселев Й Я Цит оаб - С.115).

Від змінної роботи слід відрізняти чергування.

Чергування — це перебування працівника на підприємстві за розпорядженням роботодавця до початку чи після закінчення робочого дня, у вихідні або святкові (неробочі) дні для оперативного розв’язання невідкладних питань, які не входять в коло його трудових обов’язків за трудовим договором. Чергування може застосовуватися у виняткових випадках і лише за згодою профспілкового органу. Не допускається залучати працівників до чергувань частіше одного разу на місяць.

Чергові не повинні виконувати обов’язків щодо перевірки перепусток, обов’язків сторожів, прибирання приміщень тощо. Тривалість чергування або роботи разом з чергуванням не може перевищувати нормальної тривалості робочого дня.

Чергування у вихідні й святкові (неробочі) дні компенсуються наданням іншого часу відпочинку тієї ж тривалості, що й чергування, у найближчі 10 днів. До чергувань не залучаються особи, які не можуть бути залучені до надурочних робіт.

Чергування необхідно відрізняти від виконання працівником його трудових обов’язків на змінних роботах, на роботах, що виконуються за графіком. Наприклад, нічне чергування медичних працівників. Під час такого чергування працівники виконують трудові обов’язки за трудовим договором.