4. Продовження дії трудового договору на невизначений термін

Продовження трудових правовідносин, тобто вихід працівника на роботу наступного дня після закінчення строкового трудового договору, допуск його до роботи є юридичним фактом, у силу якого строковий трудовий договір набуває характеру безстрокового, укладеного на невизначений термін. Однак такі наслідки не настають, якщо хоча б одна із сторін вимагає припинення трудових правовідносин. Вимога власника оформляється наказом про звільнення, записом у трудовій книжці і пропозицією отримати трудову книжку і розрахунок по заробітній платі. У разі відмови працівника вчинити зустрічні дії необхідно скласти акт, а у разі відсутності на роботі в останній день дії строкового трудового договору - у цей день надіслати працівникові повідомлення телеграмою або рекомендованим листом про необхідність одержати трудову книжку і розрахунок по заробітній платі.

Працівникові також необхідно, якщо він не бажає після закінчення трудового договору продовжувати роботу, вимагати припинення трудових правовідносин в останній день роботи або до цього і в разі спору підготувати докази подання вимоги про звільнення. Таким доказом може бути і відмова приступити до роботи наступного дня після закінчення строку трудового договору.

У частині другій статті 39-1 КЗпП сформульоване правило, що передбачає набуття строковим трудовим договором характеру безстрокового, укладеного на невизначений строк, за умови переукладення строкового трудового договору один чи декілька разів. Оскільки це правило не поширюється на випадки, передбачені частиною другою ст. 23 КЗпП, то воно відповідно до чинного законодавства не має предмета правового регулювання, оскільки частина друга ст. 23 КЗпП містить вичерпний перелік випадків, коли допускається укладення строкового трудового договору.

Переукладання строкового трудового договору у випадках, що підпадають під частину другу ст. 23 КЗпП, не тягне набуття трудовим договором характеру безстрокового, укладеного на невизначений строк. Але це загальне положення не можна поширювати на трудові договори з тимчасовими працівниками. П. "б" частини першої ст. 11 Указу Президії Верховної Ради СРСР "Про умови праці тимчасових робітників та службовців" передбачає, що у разі повторного прийняття на роботу на те ж підприємство після звільнення тимчасового працівника чи службовця і перерви, що не перевищує одного тижня, трудовий договір вважається продовженим на невизначений термін, якщо загальна тривалість його роботи (до і після звільнення) перевищує граничний строк тимчасової роботи (відповідно - два або чотири місяці). Це правило може застосовуватися як таке, що має спеціальний характер. Його дія підтверджується ст. 7 КЗпП, яка передбачає можливість встановлення особливостей регулювання праці тимчасових працівників.

На думку Верховного Суду України, частина друга ст. 39-1 КЗпП підлягає застосуванню у відповідних випадках, що були розглянуті вище. Вказується, зокрема, на те, що ст. 39-1 КЗпП може застосовуватися, коли контракти були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру майбутньої роботи або умов її виконання, інтересів працівника, а також в інших випадках, передбачених законодавством (Застосування судами цивільного і цивільно-процесуального законодавства. - К.: Ін Юре., 2002. - С. 145). Однак, укладення контрактів на строк з урахуванням частини третьої ст. 21 КЗпП підпадає під частину другу ст. 23 КЗпП, що виключає при переукладанні контракту декілька разів застосування частини другої ст. 391 КЗпП.