Музей д’Орсе

Музей відомий значною колекцією шедеврів імпресіоністів, постімпресіоністів, представників течії «Нуво Арт» (Ежен Делакруа, Поль Сезанн, Каміль Коро, Гюстав Курбе). Його зібрання охоплюють період з середини XIX століття до початку Першої світової війни (1848-1914).

Експозиції музею підібрані у хронологіному порядку, але за художніми напрямками, і там, де це можливо, художники зібрані разом. Експонати нерідко представлені на фоні розкішного оздоблення кімнат та залів колишнього готелю.

Більшість робіт, зібраних у музеї д’Орсе, потрапили сюди з двох основних джерел – музею Же де Пом (найбільше сховище полотен імпресіоністів) та Музею сучасного мистецтва (раніше – Люксембургський музей), у зібраннях якого виявилося багато робіт періоду 1848 – 1914 рр., котрі належали художникам, не зарахованим до імпресіоністів, але й не примкнулих до напрямку модерністів.

У фондах та виставкових залах музею д’Орсе представлені роботи таких визнаних представників імпресіонізму як: Вінсент Ван Гог («Лікар Гаше: Вінсент на смертному одрі», 1890; «Кімната художника», 1888; «Зіркова ніч», 1888), Едуард Дега («Оркестр опери», 1867-1868; «Урок танців», 1873-1875; «Репетиція балету на сцені», 1874; «Зірка балету (Прима-балерина)», 1876-1877), Едуард Мане («Портрет Еміля Золя», 1868; «Сніданок на траві», 1863; «Олімпія», 1863; «Балкон», 1868-1869), Клод Мане («Сніданок», 1873; «Регата в Аржантеї», 1872; «Вокзал Сен-Лазар», 1877; «Собор у руані в ранковому сонці», 1894), Огюст Ренуар («Стежинка у високій траві», 1873; «Оголена у сонячних променях», 1875; «Портрет мадам Шарпаньє», 1876), Каміль Піссарро («Жінка у зеленій хустині», 1863; «Дорога з Еннері. Понтуаз», 1874; «В’їзд до села Вуазен», 1872; «Автопортрет», 1973), Поль Сезанн («Адвокат», 1866; «Портрет Ашиля Емперера», 1868-1870; «Міст у Мансі», 1879-1880; «Марсельська затока, вид із Естака», 1878).

Колекції музею д’Орсе є відображенням художнього життя Франції другої половини XIX – початку ХХ ст. – переломного періоду в історії не тільки французького, а й світового мистецтва. [ 6 ]

Національний центр мистецтва та культури

З’явився за ініціативою президента Франції Жоржа Помпіду, який хотів створити у «серці» Парижа оригінальний культурний заклад, повністю призначений для розвитку сучасних видів образотворчого мистецтва, театру, музики, кіно та словесних жанрів. Будівля центру знаходиться у районі, відомому під назвою «Плато Бобур», саме тому центр ще часто називають «Центр Бобур». [ 9 ]

Вся будівля Центру поділена на дві частини. У першій з цих частин знаходиться інфраструктура, із всіма технічними та адміністративними службами. Займає ця частина 3 рівні. У другій частині знаходиться висока семиповерхова архітектурна структура, зведена із скла та металу. Саме тут проводяться всі культурні заходи, пов’язані з основною діяльністю Центру.

За задумом Жоржа Помпіду, Центр повинен був приділяти увагу всім видам сучасного мистецтва – скульптурі, живопису, літературі, театру, музиці, танцю, кіно та відео-мистецтву. Через це архітектори зосередили свої зусилля на досягненні принципу «мінливості простору», котрий можна було б ефективно використати у різних сферах діяльності.

До структури Центру Помпіду входять два підрозділи: Національний музей сучасного мистецтва та Відділ розвитку культури.

Колекція Національного музею сучасного мистецтва – одна з найбільших у світі за кількістю творів ХХ – поч.. XXI століття. Вона нараховує близько 59 тисяч екземплярів. Окрім живопису, в колекції відображені всі напрями мистецтва – архітектура, скульптура, дизайн, фотографія, кіно.

Музей розташований на двох поверхах Центру. [ 10 ]

На 4 поверсі знаходяться експозиційні зали творів сучасного мистецтва (з 1960-х років до наших днів). Тут знаходяться картини Філіппа Пенона, Крістіана Болтанські, Уго Рондінона.

На 5 поверсі знаходяться полотна провідних представників модерного мистецтва (з 1905 по 1960 рр.) – картини Пабло Пікассо, Альберто Джакометті, Джексона Поллока, Сальвадора Далі, Марселя Дюшампа. Для більш глибокого розуміння основних тенденцій модерної та сучасної творчості монографічні зали змінюються тематичними (фовізм, де Стіжл, перформанс, монохромний живопис, дизайн та віртуальний світ). Незважаючи на велику площу експозиційних залів (більше 14 тис. кв.м), в Музеї одночасно можна побачити лише відібрані колекції. Політика оновлення експозицій дозволяє почергово представляти різні твори колекції.

З 1960-х років Музей сучасного мистецтва організовує персональні виставки художників: Джона Майрі (1962), представників течії Дада (1967), Гастона Шессака (1973), Марселя Дюшампа (1977), Рене Магрітта (1979), Пабло Пікассо (2000), Жана Дюбюффе (2001). [ 9 ]

Другий підрозділ Центра Помпіду Відділ розвитку культури. Велика безкоштовна бібліотека розрахована на дві тисячі місць та має в своїх фондах 350 тисяч найрізноманітніших друкованих матеріалів, в тому числі 150 тисяч книг та журналів, 400 найменувань періодичних видань та 2500 концертних записів. При цьому бібіліотека має спеціально оснащені кабінети, призначені для людей із вадами зору - зовсім незрячих або зі слабким зором.

Існує також великий відділ, оснащений інформаційною технікою. Тут працює понад 700 мультимедіа екранів, 30 комп’ютерів з виходом в Інтернет, підключені до них 60 прінтерів. Також всім користувачам відкритий доступ до повної документації, яка є у розпорядженні Центру, а також великої колекції енциклопедій. [ 10 ]