2.Поясніть яким чином впливають теоретичні економічні концепції на роль держави в економіці. Розкрийте хронологію розвитку вчення про роль держави в економіці протягом мин.Століття.

Практика господарювання сучасних розвинених країн переконливо доводить необхідність поєднання стихійно-ринкового, корпоративного і державного регулювання з метою забезпечення найефективнішого функціонування економіки. Дискусія про соціально-економічну роль держави лежить не у площині запитання: "Чи важлива держава?", а полягає у вирішенні проблеми: "Наскільки важлива держава?"

Розглянемо стисло історичну еволюцію теоретичних поглядів на економічну роль держави і практичних рекомендацій щодо конкретних механізмів державного втручання протягом 20 ст.

Кінець XIX — початок XX ст. ознаменувався переходом до нової стадії розвитку економічної системи, пов'язаної з виникненням і бурхливим розвитком монопольних утворень, концентрацією і централізацією всіх видів капіталу в усіх сферах господарства. З кінця XIX ст. майже в усіх країнах відбувалося неухильне розширення екокомічних функцій держави. Це призвело до посилення економічної ролі держави і спонукало економістів до пошуків теоретичного обґрунтування цієї тенденції за двома основними напрямами:

• ідея "соціального контролю" інституціоналізму (Т. Веблен), що передбачала втручання держави в економічні процеси з метою прискорення встановлення індустріальної епохи; в межах економічної науки інституціональна теорія почала вивчати формальні і неформальні "інститути" та їх еволюції, до яких належала й держава;

• повномасштабна система державного регулювання економіки, побудована на нових макроекономічних засадах, запропонована Дж. Кейнсом.

В основі кейнсіанського уявлення про економічну роль держави лежить проблема формування ефективного попиту, що забезпечить реалізацію створеного суспільством багатства. Кризовий стан економіки спонукав Дж. Кейнса до вирішення проблеми реалізації багатства за допомогою принципово нового підходу і розширення напрямів державного регулювання, серед яких — бюджетне регулювання з традиційно високим рівнем перерозподілу національного доходу через держбюджет, спрямоване на забезпечення фінансування державних інвестицій; здійснення значних соціальних витрат.

Для "запуску" інвестиційного мультиплікатора здійснюються:

• великі урядові замовлення на виробництво військової техніки та озброєння, що стимулює розвиток військово-промислового комплексу й підтримує високий загальний рівень економічної кон'юнктури;

• кредитно-грошове регулювання, що використовує ставку відсотка як основний регулятор інвестиційної активності і допускає грошову емісію для покриття бюджетного дефіциту та з метою "здешевлення" грошей. Політика "дешевих грошей" забезпечує зниження надання переваг ліквідності і, як наслідок, стимулює збільшення витрат всіма економічними суб'єктами;

• податкове регулювання, засноване на прогресивній системі оподаткування з високими податковими ставками для корпорацій

та осіб зі значними прибутками і доходами з метою підвищення схильності до споживання, а отже, й інвестиційного мультиплікатора;

• регулювання соціальної сфери, насамперед вирішення проблем зайнятості за допомогою регулювання ринку праці, надання допомоги у зв'язку з безробіттям, збільшення соціальних програм тощо;

• зовнішньоекономічне регулювання, засноване на застосуванні фіксованих валютних курсів і орієнтоване на замкнену економіку.

Післявоєнний період засвідчив можливість застосування модифікованого варіанта кейнсіанської теорії при вирішенні проблем економічного зростання, що спирався на розширене трактування економічних функцій держави. В цей самий час з'являється розглянута вище формула економічних функцій держави П. Самуельсона: "стабільність, ефективність, справедливість". У подальшому ці функції набували різного значення залежно від того, економісти якої школи або напряму економічної думки пояснювали їх зміст.

Сучасна неокласична модель державної економічної політики, що виникла у 70-х роках XX ст. в умовах кризи кейнсіанської моделі державного втручання та критичного перегляду кейнсіанських теоретичних рекомендацій, засновується на теоріях монетаризму та економіки пропозиції і передбачає:

• грошово-кредитне (антиінфляційне) регулювання, в основі якого контроль за обсягом грошової маси в обігу та недопущення не-контрольованої грошової емісії, тобто додержання "грошового" правила монетаризму про 3-5-відсотковий темп щорічного зростання грошової маси;

• ліберальна податкова політика, пов'язана зі зменшенням ставок оподаткування доходів фізичних та юридичних осіб з метою стимулювання приватної ініціативи та інвестування, необхідність яких емпірично доведена кривою А. Лаффера;

• обмежене бюджетне регулювання, основна мета якого — збалансування доходів і видатків бюджету, уникнення бюджетного дефіциту;

• дерегулювання економіки за допомогою ліквідації регламентації цін, заробітної плати, ринку робочої сили, а також лібералізації антимонопольного законодавства та приватизації;

• обмежене соціальне регулювання (скорочення фінансування соціальних програм і соціальної інфраструктури);

• зовнішньоекономічне регулювання, орієнтоване на посилення відкритості економік та участь у світових інтеграційних процесах і засноване на гнучких валютних курсах.

Основні моделі державного регулювання в сучасних економічних системах набувають певних модифікацій унаслідок таких причин: відродження тези історичного напряму економічної думки про національну систему державного регулювання, у зв'язку з чим виокремлюються моделі ринкової економіки і державного регулювання за національною ознакою (американська, німецька, японська, корейська та ін.); синтезування і взаємопроникнення багатьох протилежних теорій, зокрема щодо питань економічної ролі держави (кейнсіансько-неокласичний синтез, ліве кейнсіанство і марксизм, неокласична теорія економічного добробуту та соціально-інституціональний напрям тощо); врахування в сучасній економічній науці поряд з усталеними неокласичними та кейнсіанськими підходами здобутків нової інституціональної теорії.

Загалом державне регулювання доповнює і коригує вільний ринковий механізм. Основна проблема економічного розвитку сьогодні і в майбутньому — знаходження оптимального співвідношення ринкового і державного регулювання. Взаємодія цих двох сторін економічного механізму і нестійкий баланс їх відносин свідчать про посилення в окремі періоди або економічної ролі держави, або дії стихійно-ринкових сил.

3. Державні доходи – це грошові відносини, які складаються між юридичними і фізичними особами та державою в процесі вилучення частини вартості ВВП та формування фондів фінансових ресурсів.

Метою формування державних доходів є перерозподіл фінансових ресурсів з приватного використання у державне з метою виконання державою своїх функцій.

Наслідки такого перерозподілу зводяться до наступного:

1)досягнення політичної рівноваги;

2)досягнення ринкової рівноваги передбачає, що вилучені фінансові ресурси у вигляді податків повинні використовуватись;

3)ефективність перерозподілу доходів(зменшення доходів у вигляді податків не повинно впливати на різке спадання цін).

Принципи формування державних доходів:

1)вигода(державні доходи повинні використовуватись так, щоб надавати споживачам максимальну вигоду).

2)платоспроможність (податки повинні відповідати платоспроможності платника).

3)рівність в оподаткуванні. Виділяють 2 види рівності:

- горизонтальна(платники з однаковими доходами, майном чи рівнем споживання сплачують однакові податки);

- вертикальна (з неоднаковим рівнем доходів платять різні податки у відповідності до критерію справедливості).

З правовими принципами державні доходи поділяються:

1)приватно-правові (держава отримує на основі приватного права на засоби виробництва чи права власності на майно);

2)публічно-правові(держава отримує на основі публічного права податки, збори тощо);

Джерела доходів можуть бути як внутрішні так і зовнішні.

Динаміка частки податків у ВВП:

країна	1960	1970	1980	1990	2000	2005
США	26.6	30.1	30.7	30	32.1	34.2
Канада	24,2	32	32,8	33,1	64,2	35,1
Німеччина	31,3	32,8	37,2	39,3	41,1	42,3
Франція	33,5	37	425	41	43,2	43,6
Великобританія	28,5	37,5	35,9	36	37,1	37,2
Італія	34,4	27,9	30,1	38	38,2	38,4
Японія	18,2	19,7	25,9	31,1	32,3	33,2
Швеція	27,2	40,9	49,9	57	54,1	52,2

США

Під бюджетними доходами в США зазвичай розуміється грошова сума податкових надходжень та інших платежів, зібрана з населення і підприємств федеральним урядом через федеральні або місцеві влади. Бюджетні доходи включають також різного роду подарунки та вклади. У доходи не включаються суми від розпродажів федерального майна, доходи за відсотками, виплати за позиками і внутрішніх грошових переказів між урядовими рахунками. 

Німеччина

45% доходів бюджету отримуються за рахунок прямих і непрямих податків, приблизно стільки ж ‒ з відрахувань на соціальне забезпечення. До 60% податкових надходжень мали своїм джерелом два види податків — прибутковий і податок на додану вартість. Приблизно половина податків надхо­дить у земельні і місцеві бюджети, менше половини — фе­деральному уряду, залишки передаються на потреби ЄС, потім відбувається перерозподіл зібраних податків у ви­гляді трансфертів із багатших земель ФРН у бідніші, на­самперед у східні.

Велика Британія

Основними доходами поточного бюджету є подат­ки, серед яких переважають прямі (36,2% дохідної части­ни бюджету), також до цих доходів зараховують платежі із соціального страхування. За рахунок коштів поточного бюджету фінансують цивільні статті (промисловість, сільське господарство, охорону здоров'я тощо), витрати на оборону і державне управління. Доходи капітального бюджету формуються за рахунок таких надходжень: від­сотки за державні кредити державним корпораціям і ор­ганам влади, повернення довгострокових кредитів Казна­чейства, прибутки емісійного департаменту Банку Англії.

Італія

Провідною статтею доходів бюджету Італії (приблизно 89%) є податки. Ця обставина визначає роль податків у регулюванні бюджету Італії, місце оподаткування у фі­нансовій системі країни.