8.2. Сторони та функції спілкування. *

Засоби спілкування

Спілкування

Природний спосіб існування людини - це її зв'язок з Іншими людьми; й тільки через безпосереднє спілкування з ними індивід і стає людиною.

Спілкування - це процес встановлювання та розвитку контактів між людьми, що породжуються їх потребами у сумісній діяльності.

Спілкування - взаємодія двох чи більше людей, яка полягає в обміні інформацією пізнавального або афективно-оцінного характеру.

Спілкування включає в себе:

• обмін інформацією між суб'єктами діяльності;

• вироблення сумісної стратегії діяльності;

• сприймання та розуміння людьми одна одну в процесі суміс­ ного виконання завдання, роботи.

А——\

Найпростіша модель спілкування - 5, \,—^8, , Суб'єктом спілкування може виступати й окрема-особистість, й група людей.

133

Умовно можна виділити 4 групи функціональних ситуацій спіл­кування:

• цілі спілкування - поза самою взаємодією;

• цілі спілкування - у самій взаємодії;

• цілі спілкування - у залученні партнера до досвіду та ціннос­ тей ініціатора спілкування;

- цілі спілкування - у залученні ініціатора до цінностей партнера. У спілкуванні виділяють такі аспекти: зміст, мета, засоби. Зміст - інформація, що передається від однієї живої істоти до

іншої. Людське спілкування багатопредметне, його зміст вельми різноманітний (відомості про внутрішню мотивацію, емоційний стан, про стан зовнішнього середовища, передача знань про світ, набутий досвід і т.і.).

Мета - це те, заради чого людина спілкується. Мета пов'язана з різноманітними потребами (соціальними, культурними, пізнаваль­ними, естетичними, моральними і т.і.).

Треба розрізняти поняття «спілкування», «соціальні відносини», «міжособистісні відносини».

Соціальні відносини - це спілкування людей не як особистостей, а як представників соціальних груп, кланів, економічних структур тощо.

Міжособистісні відносини будуються на основі ділових та емо­ційних оцінок, а також надання переваг одним людям перед іншими.

Соціальні відносини і міжособистісні відносини завжди вплете­ні в спілкування і можуть бути реалізовані тільки через нього.

Спілкування виступає як спосіб об'єднання людей і разом з тим як спосіб їхнього розвитку в особистісному і професійному плані. Спілкування тісно зв'язано і з діяльністю, тому що діяльність однієї людини обов'язково перетинається з діяльністю іншої, і це перети­нання створює певне ставлення людини не тільки до предмета й характеру діяльності, а й до інших людей. Саме спілкування формує спільноту індивідів, які виконують спільну діяльність.

134

Сторони спілкування

Оскільки процес спілкування функціонально дуже складний і ба­гатоплановий, прийнято виділяти кілька основних сторін (функцій) спілкування: комунікативну, інтерактивну та перцептивну.

Комунікативна сторона спілкування проявляється насамперед в обміні інформацією, тому що люди передають один одному різні відомості, діляться своїми планами, висувають вимоги і т. і., тому цю сторону спілкування ще визначають як шформащйно-комунікативну.

Для наявності процесу комунікації необхідні такі основні еле­менти: відправник інформації, повідомлення (власне інформація), одержувач інформації.

Передача інформації здійснюється за допомогою знакових сис­тем. Передача інформації може здійснюватися за такими напрям­ками: зверху вниз, знизу вгору, у горизонтальному напрямку.

На рис. 8.2.1 відображено напрямки інформаційних потоків.

Рис. 8.2.1. Напрямки інформаційних потоків

Специфіка процесу обміну інформацією:

• взаємодія активних суб'єктів (відбувається не просто рух ін­ формації, а обмін);

• обмін інформацією передбачає вплив на поведінку партнера;

135

- наявність єдиної чи подібної системи кодування й декодуван­ ня повідомлень (ідентичність лексичної і синтаксичної систем, од­ накове розуміння ситуацій спілкування);

- можливість виникнення специфічних комунікативних бар'єрів. Інтерактивна сторона спілкування - це спілкування як міжосо-

бистісна взаємодія. Інтерактивне спілкування зв'язане з організаці­єю спільної діяльності людей, 'їхньої взаємодії (інтеракції). За умов групової діяльності її учасникам важливо не тільки обмінятися ін­формацією, а й організувати спільну діяльність.

Основні види взаємодії - кооперація і конкуренція.

Кооперагіія - вид взаємодії, що сприяє організації спільної дія­льності (опора на взаємодопомогу, співробітництво).

Конкуренція - тип поведінки, що охоплює взаємодії, які розхиту­ють спільну діяльність (опора на суперництво).

Перцептивна сторона спілкування містить у собі формування" суб'єктом спілкування образа іншої людини (сприйняття зовнішніх фізичних особливостей людини і розуміння її психологічних рис, особливостей поведінки). У соціальній психології сприйняття лю­дини людиною позначається як «соціальна перцепція». Процес сприймання людини відноситься до явища соціальної перцепції, але не вичерпує її, тому в плані спілкування доцільно говорити про міжособистісну перцепцію (сприйняття людиною людини).

Сприйняття в соціально-психологічному плані має ряд специфі­чних рис. Перцептивна функція спілкування не зводиться тільки до сприйняття, а містить у собі когнітивні процеси: розумові операції, пам'ять, а також емоції. Прагнучи пізнати, зрозуміти іншу людину, суб'єкт спілкування прагне скласти уявлення про її думки, наміри, здібності, переживання, відносини, що зв'язують між собою суб'­єктів спілкування. У цей процес включаються якості особистості суб'єкта спілкування: його минулий досвід, цілі спілкування, установки.

Сприйняття іншої людини - процес, у ході якого відбувається відображення зовнішніх ознак сприйманого індивіда, співвіднесен-

136

ня їх з його особистісними якостями й здійснення на цій основі ро­зуміння його внутрішнього світу і поведінки.

Психологічні дослідження показали, що в основі сприйняття не­знайомих людей лежать психологічні механізми групового спілку­вання, а знайомих - психологічні механізми міжособистісного спіл­кування.

При побудові стратегії взаємодії суб'єкт спілкування змушений враховувати мотиви й установки іншої людини і те, як вона розуміє його власні мотиви й установки. Усвідомлення себе через інших здійснюється через механізми ідентифікації і рефлексії.

Ідентифікація (уподібнення) - механізм взаєморозуміння, усві­домлене чи несвідоме уподібнення себе іншій людині.

Емпатія ~ здатність до співпереживання.

Рефлексія - механізм усвідомлення людиною того, як вона сприймається партнером по спілкуванню.

Стереотипізація - класифікація форм поведінки й інтерпрета­ція їх причин шляхом віднесення до явищ, що вже відомі чи удають­ся відомими, тобто такими, що відповідають соціальним стереотипам.

Стереотип - це сформований образ людини, яким користують­ ся як штампом. *

Функції спілкування

1. Контактна - встановлення контакту як стану обопільної го­ товності до прийому та передавання повідомлення й підтримки взаємозв'язку у формі постійної взаємоорієнтованості.

2. Інформаційний обмін повідомленнями.

3. Спонукальна - стимуляція активності партнера по спілкуван­ ню, що направляє його на виконання тих чи інших дій.

4. Координаційна - взаємне орієнтування й узгоджування дій під час організації спільної діяльності.

5. Розуміння - не тільки адекватне сприйняття змісту повідом­ лення, а й розуміння партнерами один одного (їхніх намірів, уста­ новок, станів і т.і.).

137

6. Емотивна - емотивне порушення в партнері потрібних емо­ ційних переживань (обмін емоціями), а також зміна з 'їхньою допо­ могою власних переживань і станів,

7. Установлення відносин - усвідомлення й формування свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних та ін­ ших зв'язків співтовариства, у якому має діяти людина.

8. Надання впливу - зміна стану, поведінки, особистісно-змі- стових утворень партнера, у тому числі його намірів, установок, ду­ мок, рішень, активності, потреб, ціннісних орієнтацій і т.і.

Вербальні і невербальні засоби спілкування

Спілкування, будучи складним соціально-психологічним проце­сом, здійснюється через мовний (вербальний - від латинського сло­ва «verbalis» -усний, словесний) і немовний (невербальний) канали.

Вербальна комунікація здійснюється шляхом використання лю­дьми звукової і письмової мови, за допомогою яких передається се­мантична сторона інформації - зміст повідомлення. Мова - це про­відний, спеціально вироблений людьми засіб спілкування, який до­зволяє кожній людині засвоювати соціальний досвід, проникати в суб'єктивний світ інших людей, інтелектуально розвиватися, здійс­нювати самовираження своїх установок, світогляду, здійснювати контакт з іншими людьми. Мова як засіб спілкування водночас ви­ступає і як джерело інформації, і як спосіб впливу на співрозмовника.

Структура мовного спілкування:

1. Значення і зміст слів, фраз (точність слова, його виразність, доступність, правильність побудови фрази і вимови звуків, слів).

2. Мовні звукові явища (темп мови, тональність голосу, ритм, тембр, інтонація, дикція).

3. Виразні якості голосу (специфічні звуки, що виникають при спілкуванні: сміх, хмикання; розділові звуки: кашель; нульові звуки - паузи, «хм-хм», «з-з-з»).

Невербальна комунікація - це виразні рухи, жести, міміка, вико­ристання предметів, знаків-символів. Засоби невербальної комуні-

138

кації розширюють можливості спілкування, часто вони бувають ви­разні й лаконічні.

Невербальні засоби спілкування вивчають такі науки: Кинесика - вивчає зовнішні прояви людських почуттів і емоцій:

• міміку - рухи м'язів обличчя;

• жестику - жестові рухи окремих частин тіла;

• пантоміміку - моторику всього тіла: пози, поставу, уклони, ходу. Такесіка - вивчає дотик у ситуації спілкування: рукостискання,

доторкання, погладжування, відштовхування і т.і.

Проксеміка - досліджує розташування людей у просторі під час спілкування.

Э. Хол описав норми наближення людини до людини - дистан­ції, характерні для північноамериканської культури. Ці норми ви­значені чотирма відстанями:

а) інтимна зона (0-45 см) - на таку відстань допускаються бли­ зькі, добре знайомі люди; для неї характерні довірчість, неголосний голос, тактильний контакт, доторкання;

б) особиста або персональна зона (від 45 до 120 см) - візуально- зоровий контакт між партнерами (друзі, знайомі);

в) соціальна зона (від 120 до 400 см) - офіційні зустрічі, як пра­ вило, з тими, котрих не дуже добре знають;

г) публічна зона (понад 400 см) - спілкування з великою групою людей.

Мімічні вирази несуть понад 70% інформації, тобто очі, по­гляд, обличчя людини здатні сказати більше, ніж вимовлені слова.

Якщо людина бреше чи приховує інформацію, то її очі зустрі­чаються з очима партнера менш 1/3 часу розмови. Чоло, брови, рот, очі, ніс, підборіддя - ці частини обличчя виражають основні людські емоції (основне навантаження несуть брови й губи). Негативні емоції яскравіше виражені лівою половиною обличчя.

«Алфавіт» жестів можна розбити на такі групи:

139

1. Жести-ідюстратори (жести-повідомлення: покажчики, пік- тографи - образні картини, зображення; кінетографи - рухи тілом; ідеографії - рухи руками, що з'єднують уявлювані предмети разом);

2. ЖеспиІ-регу/Іятори (характеризують ставлення того, хто гово­ рить, до чого-небудь: посмішка, кивок, цілеспрямовані рухи руками).

3. Жести-емблеми - своєрідні замінники слів і фраз у спілкуванні.

4. Жести-адаптори (специфічні звички людини, зв'язані з рухом рук: почісування частин тіла; пошльопування партнера; поглажу- вання якого-небудь предмета, що знаходиться під рукою).

5. Жестгі-афектори виражають через рух тіла чи м'язів обличчя певні емоції.

Невербальні засоби спілкування створюють образ партнера; ви­ражають якість і зміну взаємин; служать індикатором актуальних психічних станів особистості; відіграють роль уточнення, розуміння вербального спілкування; підтримують оптимальний рівень психо­логічної близькості; показують статусно-рольові відносини.

Бар'єри спілкування

Під бар'єрами спілкування мають на увазі ті численні фактори, що утрудняють взаєморозуміння і служать причиною конфліктів або сприяють їх виникненню й розвитку.

Комунікативні бар'єри носять психологічний або соціальний ха­рактер, і 1,е може бути відсутність спільної мови й однакового розу­міння ситуації; розходження (соціальні, політичні, релігійні й т.і.), що породжують різну інтерпретацію одних й тих самих подій.

Г\ ..... , „ ., ,

&..3. 'ІаілШІі та методи психологічного впливу

шжхш шгічшш) впливу

Мовшш Ішлив мпє за мету змінити установки або сформувати установки, зробити зрушення в системі цінностей слухача. Ефект впливу на людину залежить від того, які механізми впливу^були ви­користані. зараження, навіювання або переконання.

140

Зараження - самий древній механізм впливу, він являє собою передачу певного емоційно-психічного настрою від однієї людини до іншої, заснований на апеляції до емоційно-несвідомої сфери лю­дини. Ефект залежить від емоційного стану людини, яка впливає, і кількості слухачів.

Причини емоційного зараження:

• розвиток деякої спільності оцінок, установок, притаманних масі людей;

• загальний рівень інтелектуального і морального розвитку особистостей, що складають дану спільність.

Навіювання також засноване на апеляції до несвідомого, до емоцій людини, але вже вербальними засобами (оратор повинний бути в розумовому стані, впевнений і авторитетний). Навіювання передбачає авторитетність джерела інформації. Навіювання носить вербальний характер, тому дуже значна роль інтонації голосу (на 90% ефективність залежить від інтонації).

Сугестивність - ступінь піддатливості навіюванню, здатність до некритичного сприйняття інформації, що надходить. Міра сугести­вності різна в різних людей. Ступінь сугестивності залежить від ти­пу нервової системи, від коливання уваги, ставлення до самовира­ження, від прагнення самостійності чи роботи за зразком, від інт-ровертированості суб'єкта навіювання, від рівня тривожності й під­датливості особистості, від потреби у творчій діяльності. Люди, у яких переважає перша сигнальна система, більш піддаються навію­ванням.

Форми навіювання:

• гіпнотичне навіювання;

• навіювання в стані релаксації;

• навіювання при активному стані пильнування людини.

Прийоми навіювання спрямовані на зниження критичності лю­дини під час сприймання інформації та використанні емоційного переносу.

Специфіка навіювання:

141

• односпрямований активний вплив того, хто здійснює навію­ вання, на іншу людину або групу;

• вербальний характер;

• перевага емоційно-вольового, а не раціонального впливу. Умови, що впливають на ефективність навіювання:

• вік людини, відносно якої здійснюється навіювання,

• психічний і фізичний стан осіб, що піддаються навіюванню;

• авторитет того, хто здійснює навіювання;

- особливості особистості, що піддається навіюванню.

Феномен навіювання проявляється через тісний зв'язок з яви­щами соціальної перцепції, згуртованості, а також через конфор­мізм індивіда.

Переконання апелює до логіки, розуму людини, передбачає ви­сокий рівень логічного мислення. Зміст і форма переконання пови­нні відповідати рівню розвитку особистості, її мислення.

Вимоги до джерела й змісту переконуючого впливу:

• відповідність індивідуальним особливостям слухача;

• послідовність, логічність, доказовість промови того, хто переконує;

• наявність узагальнюючих положень і конкретних прикладів;

• аналіз фактів, відомих слухачам;

• переконаність самого оратора.

Переконання - метод впливу, заснований за допомогою логіч­них прийомів, до яких додаються різного роду соціально-психо­логічні тиски (вплив авторитетності джерела інформації, груповий вплив). Переконання засноване на логічних прийомах доказу.

Будь-який доказ складається з трьох частин:

• теза - думка, що вимагає доказів (теза повинна бути ясно, то­ чно, недвозначно визначена й обґрунтована за допомогою фактів та аргументів);

• довід - це думка, що уже доведена, тому може бути приведена для обґрунтування тези;

142

- демонстрація - логічне міркування, сукупність логічних пра­ вил, використовуваних у доказі. Докази бувають прямі й непрямі, індуктивні й дедуктивні.

Наслідування - відтворення діяльності, вчинків, якостей іншої людини, на яку прагнуть походити. Умови наслідування:

• наявність позитивного емоційного ставлення до об'єкта на­ слідування (захоплення, повага);

• менша досвідченість людини в порівнянні з об'єктом наслідування;

• ясність, виразність, привабливість образа об'єкта наслідування;

• доступність образа;

- свідома спрямованість бажань і волі людини на об'єкт наслідування. Психологічний вплив припускає, що відбувається зміна механі­ змів регуляції поведінки і діяльності людини.

Засоби і методи впливу

Засоби впливу: *

1. Вербальна інформація.

2. Невербальна інформація.

3. Залучання людини до спеціально організованої діяльності.

4. Регуляція міри й рівня вдоволення потреби.

Кожен механізм впливу здійснюється за допомогою різних за­собів впливу.

Зараження = невербальний емоційний вплив + частково верба­льний компонент.

Переконання = вербальний компонент + емоційний компонент + залучання до діяльності.

Прийом впливу - це сукупність засобів і алгоритму їх використання.

Методи впливу - сукупність прийомів, що реалізують вплив на джерела мотивації, активності, поведінки людини (інтереси, потре­би), на фактори, що регулюють активність (самооцінка людини, її установки, групові норми); на стани, у яких знаходиться людина (тривога, збудженість і т.і.) і які змінюють її поведінку.

143

Ш,оо сформувати в людини нові потреби, використовують такі прийоми І засоби впливу: залучання її до нової діяльності, викорис­товуючії бажання людини взаємодіяти з якоюсь конкретною осо­бою, залучання всієї групи до цієї нової діяльності, використовуючи іУипяв слідування дисциплінарним нормам або бажання людини підвищити сшй престиж. При такім залученні до нової діяльності корисно забезпечити мінімізацію зусиль людини щодо виконання

ЦІЄЇ ДІЯЛЬНОСТІ,

Зміна поведінки людини зв'язана зі зміною її бажань, зі змінами

р. системі Ієрархи її мотивів.

Зміна поведінки людини вимагає зміни її поглядів, думок, уста­новок Умовою руйнування установки є фактор невизначеності. Ме­тод створення невизначених ситуацій дозволяє ввести людину в стан -^зруйнованих установок», «утрати себе», і якщо потім показа­ти ш шиях виходу з цієї невизначеності, вона буде готова сприйняти цю установку й реагувати необхідним чином.

Метод ситуацій, що орієнтують, дозволяє виробити необхідне ставлення до цієї ситуації, яке співпадає зі ставленням інших людей, змінити сіюю поведінку в даній ситуації у потрібному напрямку.

Для посилення актуалізації необхідної установки використову­ють метод сполучення стереотипних фраз з тим, що хочуть упрова­дити. Для зміни емоційного стану й ставлення людини до поточних подій мнлчкчжують прийом «спогаду гіркого минулого». Для роз­рядки негативного емоційного стану людей у потрібному напрямку й з потрійним ефектом застосовується «каналізація настрою» (по­шук «козла відпущеннях-).

ІСІШИ т;і три фактори (мотивація, установки й емоційні стани лн»де-и'? Іуудугь нрьковані, тоді вплив буде найбільш дієвим і на рівні окремії пюпини, й н-і рівні групи осіб.

По м й.) ї к: її е її р й й .и „нтт я

Кожна доросла людина в нейтральній ситуації здатна по зовні­шності іншої людини, її манері говорити, по поведінці визначити досить точно багато еошально-психологічних характеристик: психо-

144

логічні риси, вік, соціальний шар, приблизно професію. Чим менш нейтральні відносини, чим більше люди зацікавлені один в одному, тим більше імовірність помилок. Це пояснюється тим, що перед людиною ніколи не стоїть завдання просто сприйняти іншу людину (ця інша, вірніше її образ, є регулятором наступної поведінки). Ха­рактеристики, що дозволяють віднести партнера до якоїсь групи, сприймаються дуже точно, а інші риси й особливості добудовують­ся за певними схемами (саме тут й криється велика імовірність по­милки). Ці помилки сприйняття обумовлені факторами «перева­ги», «привабливості» і «ставлення до нас».

Фактор переваги. Схема сприйняття, коли має місце вплив фак­тора «переваги», приблизно така:

• якщо людина перевершує нас за якимсь важливим для нас па­ раметром, ми, найчастіше, оцінюємо її більш позитивно, ніж тоді, коли б вона була такою, як ми;

• якщо людина слабкіша за нас, то ми, швидше за все, недооці­ нюємо її.

Причому «фактор переваги» має місце за одним параметром, а переоцінка відбувається за багатьма. Одяг, зовнішнє оформлення (нагороди, коштовності) і манера поводження людини (як сидить, ходить, розмовляє) лежать в основі надходження через наше сприй­няття інформації, що впливає на формування фактора «перевага».

Фактор привабливості. Під його впливом переоцінюються чи недооцінюються якості людини. Це за своїм характером суб'єктив­ний фактор, в різні століття поняття «краса» було неоднозначним, тому поняття «привабливість» скоріше носить соціальний харак­тер. Привабливість можна розглядати як міру наближення до того типу зовнішності, що максимально схвалюється тією групою, до якої ми належимо або прагнемо чи бажаємо належати.

«Фактор ставлення до нас» - хто до нас краще ставиться, того ми схильні оцінювати вище, а того, хто гірше, - недооцінювати.

145