Апеляційна скарга на рішення Луцького міськрайонного суду від 16 вересня 2009 року

16 вересня 2009 року суддею Луцького міськрайонного суду Грушицьким А.І. було винесено рішення, по цивільній справі за моїм позовом до Галяна Олександра Петровича про збільшення розміру аліментів, стягнення заборгованості по сплаті аліментів з урахуванням інфляції, 3% річних та пені, яким в задоволені мого позову було відмовлено в повному обсязі.

З вказаним вище рішенням я не згідна і вважаю, що воно було винесено з порушенням норм матеріального права з наступних підстав.

Перш за все, суд, відмовляючи мені в задоволенні позовних вимог про збільшення розміру аліментів, мотивував це тим, що я не надала суду доказів про зміну свого матеріального стану, проте в судовому засіданні, як і у позовній заяві, і в довідках які я надавала суду, я говорила про те, що у зв’язку з погіршенням соціально-економічного стану країни та настанням світової фінансової кризи ціни на всі необхідні речі для дітей різко зросли, а мої доходи зменшилися. Від Відповідача я не отримую належної допомоги, про що свідчить заборгованість по виплаті аліментів. Я самостійно не в змозі забезпечити утримання двох неповнолітніх дітей, які ростуть і потребують як мінімум найнеобхіднішого, - здорового харчування, одягу та взуття. Крім того, безпосередньо в Законі України «Про державний бюджет України на 2009 рік» визначено , що для дітей віком до 6-ти років встановлений прожитковий мінімум в розмірі 557 гривень в місяць, а для дітей віком від 6-ти до 18-ти років – 701 гривня в місяць, тобто на двох неповнолітніх дітей як мінімум в місяць має витрачатися 1258 (одна тисяча двісті п’ятдесят вісім) гривень. А це є безпосередньою підставою для збільшення розміру аліментів, яка передбачена ст. 192 ч.2 Сімейного кодексу України.

Крім того, суд мотивував відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені та збільшення розміру аліментів тим, що законом не дозволено спрямовувати всю суму пенсії на погашення заборгованості. Відповідач мотивував свою неможливість сплачувати аліменти в збільшеному розмірі тим, що з його пенсії відраховується максимально можлива частина коштів. Але наведені відповідачем дані суперечать чинному законодавству України, а саме ч.2. ст. 50 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», де передбачено, що з пенсії може бути відраховано 50% її розміру на утримання членів сім’ї, тобто на аліменти.

Отже, є достатні підстави, встановлені на законодавчому рівні, як для збільшення розміру аліментів, так і для спрямування більшої частини розміру пенсії на погашення заборгованості.

Також, щодо питання вини Відповідача у виникненні заборгованості. Суд, дійшов до висновку, що заборгованість виникла не з вини Відповідача з тих підстав, що не було доведено протилежне. Проте, як могла виникнути заборгованість по сплаті аліментів не з вини Відповідача, якщо дана заборгованість присутня за період з 3 березня 2008 року, тобто з моменту ухвалення рішення про стягнення з Відповідача аліментів у розмірі ¼ частини від всіх видів його заробітку на мою користь. Тобто, якби за період з 3 березня 2008 року Відповідач не отримував ніяких інших доходів, то і заборгованість не виникла би. Адже згідно ч. 3 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» розмір заборгованості по аліментах визначається державним виконавцем за місцем виконання рішення виходячи з фактичного заробітку (доходів), одержаного боржником за час, протягом якого стягнення не провадилося, або одержуваного ним на момент визначення заборгованості у твердій грошовій сумі або у відсотковому відношенні. Отже, заборгованість по сплаті аліментів виникла з вини Відповідача і тому, відмова у задоволенні моїх вимог в частині стягнення пені є безпідставною.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 77, 80, 84 180, 184, 185, 196 СК України; ст. 292 307, 309 ЦПК України,