Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України

Волинський національний університет імені Лесі Українки

Індивідуальне науково-дослідне завдання

з курсу Міжнародне Публічне Право

на тему:

Міжнародні договори у правовій системі України

Підготувала

Студентка 24 групи

Факультету міжнародних

відносин

Перевірив

Книш. С. В.

Луцьк 2012

План

1. Вступ.

2. Поняття, джерела та суб’єкти права міжнародних договорів.

3. Види міжнародних договорів.

4. Пропозиції щодо укладення міжнародних договорів України.

5. Рішення про проведення переговорів і про підписання міжнародних договорів України.

6. П овноваження на укладення міжнародного договору України.

7. Ратифікація міжнародного договору України.

8. Заяви та застереження України до міжнародних договорів.

9. Заяви та застереження України до міжнародних договорів.

10. Затвердження міжнародних договорівУкраїни.

11. Приєднання України до міжнародних договорів або їх прийняття.

12. Набрання чинності міжнародних договорів України.

13. Виконання міжнародних договорів України.

14. Оприлюднення міжнародних договорів України.

15. Припинення та зупинення дії міжнародних договорів України.

16. Висновок.

17. Список використаної літератури.

Вступ

Метою даної роботи є дослідження Міжнародних договорів у правовій системі України. Міжнародний договір – це угода, що добровільно укладається між суб’єктами міжнародного права, як правило у письмовій формі, з метою встановлення, фіксації, зміни чи припинення їх прав і обов’язків у певній сфері міжнародних відносин.

Об’єктами міжнародного договору найчастіше виступають матеріальні та нематеріальні блага, дії та утримання від дій. Міжнародне право не містить яких-небудь обмежень щодо вибору державами та міжнародними організаціями об’єкта договору. В залежності від наміру сторін це може бути будь-яке питання як зі сфери міжнародних відносин, так і зі сфери внутрішніх справ держав. Як правило, об’єкт визначається у преамбулі або у тексті самого міжнародного договору. Наприклад, об’єктом Статуту ООН є дії держав пов’язані зі створенням та функціонуванням ООН, а об’єктом Європейської конвенції про громадянство 1997 р. – дії держав, спрямовані на врегулювання відносин громадянства.

Сторонами договору можуть бути тільки суб’єкти міжнародного права, що володіють договірною правоздатністю. Віденська конвенція 1969 р. визнає таку правоздатність за державами (ст. 6), а Конвенція 1986 р. – за міжнародними організаціями, які мають право укладати міжнародні договори у відповідності до їх засновницьких актів (ст. 6).

Дотепер сучасні дослідження, так чи інакше пов’язані із вивченням дії міжнародних договорів в Україні, єднала відсутність комплексного підходу до різних аспектів, зумовлених відповідними конституційними приписами. В переважній більшості випадків вони розглядаються в контексті і в рамках галузевих досліджень, обмежених окремою проблематикою. Натомість, у низці публікацій М.В. Буроменського, В.Н. Денисова, В.І. Євінтова, П.Ф.Мартиненка, М.П. Орзіха, В.М. Шаповала, Ю.С. Шемшученка йшлося передусім про теоретичний аналіз конституційного тексту з точки зору адекватності і повноти вирішення загальних проблем співвідношення і взаємодії міжнародного і національного права. Окремо міжнародні договори України досліджувалися О.А. Назаренко і С.В. Резніченком з точки зору їх приналежності до джерел конституційного права України. Нарешті, вивчення М.Д. Савченком, Н.М. Сергієнко, В.Є. Скоморохою застосування міжнародно-правових норм Конституційним Судом України, та В.Г. Буткевичем, В.Т. Маляренком та В.П. Паліюком — практики застосування судами загальної юрисдикції Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року тільки підкреслює відсутність розробок, скерованих на визначення цілісного підходу до застосування міжнародних договорів судами України.