Про визнання права власності на ½ частку квартири (зустрічна)

Я, Приполок Олена Степанівна, перебувала у зареєстрованому шлюбі з Відповідачем з 04 червня 2000 року по 15 квітня 2007 року. Від даного шлюбу у нас народилася дитина, - син Василь, 11 січня 2001 року народження.

Проте, після державної реєстрації нашого розлучення ми з Відповідачем примирилися і продовжували проживати однією сімєю. А відповідно до ч.2 ст.3 Сімейного кодексу України «Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки», тобто між нами продовжували існувати сімейні відносини з наступними правами і обов’язками, які передбачені СК України.

З часом ми за спільною згодою вирішили, що нам необхідно покращити житлові умови, тобто купити квартиру. Проте, так як всієї необхідної нам суми в той час ми не мали, то вирішили взяти кредит в банку. Саме тому, 22 червня 2007 року Відповідач, за нашою спільною згодою уклав договір кредиту з акціонерно-комерційним банком «Укрсоцбанк» для купівлі квартири. За виконання його обов’язків по договору кредиту я виступала першим поручителем. На момент укладення договору і по грудень 2008 року ми проживали однією сімєю, не перебуваючи у зареєстрованому шлюбі. Разом ми проживали у квартирі матері Відповідача за адресою м. Луцьк, пр.. Відродження, 26а кв. 84. За цей час за спільні кошти ми здійснювали всі необхідні виплати за договором кредиту. Крім того ми вели спільне господарство як і належить подружжю, що можуть підтвердити свідки.

Проте, з часом відносини між нами стали погіршуватися. Причиною цього стало нерозуміння нами один одного. Я надіялась, що все з часом налагодиться, проте цього не сталось. І тому, в грудні 2008 року я разом із своєю донькою від першого шлюбу, – Катериною, 17 серпня 1996 року народження переїхала у квартиру, яка була куплена Відповідачем у кредит за адресою м. Луцьк, вул. Декабристів, 27 кв. 84 і проживаю там по даний час. Ми з донькою стали постійно там проживати. Крім того я продовжувала спільно з Відповідачем здійснювати необхідні платежі за договором кредиту на вказану вище квартиру. Також, я проживаючи у цій квартирі постійно сплачувала всі необхідні комунальні платежі, при необхідності здійснювала поточний ремонт квартири. Тобто я дбайливо ставилася до квартири і вживала всіх можливих заходів для того щоб зберегти її цілісність та схоронність.

На початку 2009 року Відповідач звернувся до мене з вимогою про звільнення квартири, мотивуючи це тим, що я не маю на неї ніяких прав і погрожуючи мені примусовим виселенням.

В серпні цього року, я отримала копію позовної заяви відповідача до мене про усунення перешкод у здійсненні права власності та виселення без надання іншого жилого приміщення. У своїй позовній заяві Відповідач по-перше, приховав від суду фактичні дані, а саме те, що ми проживали однію сімєю на момент купівлі квартири. Вели спільне господарство і те, що ми за спільні кошти здійснювали необхідних платежі за кредитним договором. Також, у своїй позовній заяві відповідач вказав, що я веду розгульний спосіб життя, що не відповідає реальності. Я веду нормальний спосіб життя, - постійно працюю, не пиячу і не вчиняю жодних аморальних дій. Крім того, Відповідач надав суду неправдиву інформацію про наявність боргу за комунальні платежі по спірній квартирі, що не відповідає дійсності. – я регулярно сплачую всі необхідні платежі і крім того, як вказувалося вище, - мною було здійснено поточний ремонт квартири для забезпечення її цінності.

Відповідач у своїй позовній заяві вказує, що квартира була ним придбана після розірвання шлюбу та за особисті кошти і тому вона є його особистою приватною власністю. Але це не так. Як було вказано вище, квартира була придбана після розірвання нашого шлюбу, але на той момент ми проживали однією сімєю, і кожен з нас на той момент не перебував в іншому зареєстрованому шлюбі. А відповідно до ч.1 ст. 74 Сімейного кодексу України «Якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними». Договору між нами щодо спільного майна укладено не було. Тобто дана квартира належить нам на праві спільної сумісної власності. Крім того, ч. 2 вказаної норми СК України передбачає, що «. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу». Тобто в даному випадку на наші відносини, щодо спірної квартири поширюються норми, які регулюють право спільної сумісної власноті подружжя. А відповідно до ст. 63 СК України « Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними». Отже, я маю таке ж право на дану квартиру, як і Відповідач. Проте, незважаючи на це відповідач постійно здійснює мені перешкоди у користуванні спірною квартирою і оспорює моє право користування даною квартирою. У зв’язку з цим я запропонувала йому добровільно визначити порядок користування квартирою, однак він відмовився. Вважаю його відмову безпідставною з наступних причин.

Я маю право на ½ частину спірної квартири відповідно до ч.1 ст. 70 СК України, яка чітко визначає, що «У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором». Крім того, згідно з ч. 3 ст. 358 Цивільного кодексу України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частки спільного майна, яка відповідає його частці у праві спільної власності.

Житлові умови при поділі даної квартири нікого із нас при цьому погіршені не будуть, оскільки кожний отримає у володіння та користування ту частку квартири в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної власності.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3, 63, 70. 74 СК України, ст. 358 ЦК України, ст.ст. 31, 123 ЦПК, -

П Р О Ш У:

Визнати за мною, Приполок Оленою Степанівною, право власності на ½ частку квартири №84 в будинку №27 по вул.. Декабристів в м. Луцьку.

	ДО ЛУЦЬКОГО МІСЬКРАЙОННОГО СУДУ
	43025 м. Луцьк вул. Лесі Українки, 24
ВІДПОВІДАЧА ПО СПРАВІ: ПОЗИВАЧ ПО СПРАВІ:	Оксенюк Ігор Анатолійович
	який проживає за адресою 43000, м. Луцьк, вул.. Агрономічна, 2/3 ТзОВ «Волиньфарм»
	43000 м. Луцьк вул. Крилова, 4/1

З А П Е Р Е Ч Е Н Н Я