Вправи на дикцію

Вправи доцільно розпочинати з артикуляційної гімнастики (роз­питок нижньої щелепи, губів, язика). Вона допоможе розвинути мов­ний апарат, підготувати його до виконання всіх наступних вправ на дикцію.

1. Розкривайте й закривайте рот, опускаючи нижню щелепу при­близно на два пальці, але без напруги, м'яко. Кінчик язика повинен торкатися нижніх передніх зубів. Виконайте це декілька разів підряд (6-8) не поспішаючи.

2. Злегка розкрийте рот. На зуби натягуйте губи так, щоб вони вги­налися всередину, і після цього вільно відпускайте їх (8-10 разів).

3. Витягніть зімкнуті губи "трубочкою" вперед, як на вимову у, і тут же активно розтягніть їх у сторони, як на усмішку, не оголюючи зубів (6-8 разів).

4. Губи витягніть "трубочкою" вперед. Робіть ними кругові рухи праворуч, потім ліворуч. Нижня щелепа при цьому нерухома (6-8 разів ліворуч, 6-8 праворуч).

5. Розкрийте рот, правильне положення язика таке: лежить нерухомо, кінчик злегка торкається нижніх передніх зубів. Потім перемішуй­те його кінчик до верхніх передніх зубів, не рухаючи нижньої щелепи, а від них—до піднебіння. Можна при цьому вдаряти ним об зуби, під небіння (до 10 разів).

Таку гімнастику виконуйте щоденно, протягом двох тижнів.

Вправи на розвиток артикуляції голосних і приголосних

Вправи на розвиток артикуляції голосних і приголосних слід розгаН чинати з перевірки і вироблення правильної артикуляції кожного звука.1 Отже, перевірте перед дзеркалом правильність артикуляції кожного зву-и ка згідно з наведеними вище описами постановки і руху органів мови і в| такій самій послідовності звукоряду. Вимовляйте звуки не поспішаючи, з короткою зупинкою після кожного, спочатку подумки, потім (вдруге) по­шепки і після чого (втретє) вголос. Ця перевірка є підготовчою.

Вправа 1

Вимовляйте весь звукоряд голосних на одному зв'язному звучанні досить повільно. Спочатку подумки, потім пошепки і нарешті вголос на найкращій ноті натурального тону.

Схема. Видих на п-ф, пауза, швидкий вдих, вимова і-и-е-у-о-а (вдих); и-у-а-і-е-о (вдих); е-о-і-у-а-и (вдих); у-и-а-е-о-і (вдих); о-і-у-и-а-е (вдих); а-е-о-і-у-и (вдих).

Вправа 2

За такою ж схемою і в такому самому порядку зміни звукоряду ви­мовляйте йотовані голосні: ї-ю-е-я-ю-ї-я-є (вдих); е-я-ї-ю-я-є-ю-ї (вдих); я-ї-ю-є-ї-ю-я-є (вдих); ю-ї-є-я-ї-є-я-ю (вдих).

4.Голос. Природні якості і постановка голосу. Якості розвиненого голосу. Гігієна голосу.

Голос — головний інструмент вчителя. Проте не будь-який голос може задовольнити вимоги виразного читання. Навіть красивий від при­роди голос деколи не здатний без подолання певних труднощів впора­тися з тими завданнями, що їх ставить перед собою мистецтво живого слова. "Але гарні розмовні голоси, — як зауважує К. Станіславський, — трапляються рідко. А коли вони й трапляються, то бувають недостатні своєю силою й діапазоном"¹. Цей факт свідчить про те, що над розвит­ком голосу треба працювати. Серед учителів і дітей часто зустрічаємо голоси, яким властиві певні вади: слабкість, млявість, сиплість, хрип­лість, гугнявість, верескливість тощо. З такими голосами важко працю­вати і, головне, неможливо досягти відповідного впливу на слухачів у процесі мовлення: голос неприємно сприймається на слух, нерідко й стомлює і навіть дратує слухачів. Зрозуміло, що вчитель, як і кожний читець-професіонал, повинен, по-перше, добре розумітися на всіх осо­бливостях голосу і, по-друге, уміти над ним працювати, щоб удоскона­лити, розвинути його природні задатки, тобто, як це прийнято назива­ти, поставити його. Про це йтиметься нижче.

Утворення голосу. Процес творення голосу нерозривно пов'язаний з диханням, що є неодмінною умовою звучання мови. Повітря, яке ми видихаємо з легень, проходить через бронхи (дихальне горло), а звідти в гортань. В останній розміщені голосові зв'язки, які мають властивість змикатися і розмикатися, утворюючи щілину. Під тиском повітря вони коливаються і створюють голос.

Природні якості і постановка голосу. Розмовному голосу будь-якої людини властиві такі якості, як с и л а, тобто певний ступінь гучності звучання; висота, тобто тональні можливості або діапазон— звуковий обсяг; тембр— певне забарвлення, яке залежить від складу обертонів.

Природних даних цих якостей голосу для читця в умовах школи за­мало. Якщо сила голосу від природи й забезпечує добру гучність, то не в змозі забезпечити довготривалої словесної дії. Без відповідних вправ го­лосові зв'язки при тривалій і напруженій роботі мовного апарату скоро втомлюються, хрипнуть. Можна зустріти окремі голоси, які від природи мають широкий діапазон, достатній для читця. Проте забезпечити ту рухливість, якої вимагає експресивність художнього тексту в процессі читання, непоставлений голос не може. Це саме стосується і тембру. Тембр, навіть і приємний — чистий, дзвінкий від природи, сам по собі ще нічого не вартий. Тільки у зв'язку з іншими, досконало розвиненими якостями голосу він виконує відповідну роль у мистецтві живого слова.

Поставити голос — це значить розвинути, удосконалити його при­родні якості в такій мірі, щоб вони легко підкорялись творчій волі читця віповідно до завдань художнього твору чи іншого характеру мовлення.

Слід пам'ятати, що правильна постановка голосу не приходить сама і собою в процесі мовлення, як дехто з недосвідчених читців думає, а може і розвиватися лише до певної міри тоді, коли читець добре обізнаний з теорією виразного читання в цілому, і зокрема з технікою мовлення, і; постійно дотримується в своїй роботі всіх правил гігієни голосу та дихання.

Якості розвиненого голосу. Після проведення відповідних вправ з дотриманням гігієни голосу, а також надалі продовжуючи їх у процесі практичної діяльності вчителя і учнів, природні якості голосу набудуть нових відтінків. Сила голосу надасть читцю можливості посилати його і на далеку відстань без особливого напруження голосових зв'язок, довго не втомлюватися, тобто значно зростуть гучність і тривалість голосу. Висота голосу характеризуватиметься розширенням діапазону, дасть можливість читцю вільно й легко користуватися тональними змінами в межах півтори октави і більше. Тембр голосу позбудеться властивих йому вад (гугнявості, хриплості, верескливості тощо), набуде чистого, дзвін­кого, приємного звучання, тобто характеризуватиметься благозвучніс­тю, що є необхідною умовою естетичного впливу живим словом на слуха­чів. Крім цього, поставлений голос відзначатиметься також гнучкістю, рухливістю), тобто здатністю володіти змінами тону, легко сповільнюва­ти чи прискорювати темп мовлення, змінювати силу, висоту, тембр (гучніше-тихше, сильніше-слабше, нижче-вище, різкіше-м'якше, ніжніше).

Гігієна голосу. До і після постановки голос читця потребує постій­ного догляду, щоб не допустити псування і втрати його. Для цього слід дотримуватися певних правил роботи мовного апарату і загальної гігі­єни голосу, зокрема:

1.У процесі читання, розповіді не допускати висоти голосу поза межі виробленого, встановленого, можливого діапазону, а також надмірної гуч­ності і тривалості мовлення. Це може призвести до зриву голосових зв'язок.

2. Не допускати простудних захворювань, гострих або хронічних катарів верхніх дихальних шляхів, нервових зрушень тощо. Це може призвести до захворювання органів, які беруть участь у голосоутворенні (гострого, хронічного і професійного ларингіту — запалення слизової оболонки гортані, внутрішніх вузликів на голосових зв'язках).

3. Не перевищувати денних норм голосового навантаження (4-5 ака­демічних годин підряд), у процесі тривалого мовлення варто робити кіль­кахвилинні перепочинки — 5-8 повільних і спокійних вдихів і видихів.

4. Дотримуватися профілактики носоглотки. У випадку навіть не­значних неприємних відчуттів сухості в горлі преба його прополоскати відваром ромашки чи листя евкаліпту.

Можна загартовувати носоглотку: кожного дня протягом певного часу полоскати холодною водою з поступовим зниженням температу­ри від +20 до +12°С

Найкращий спосіб збереження звучання голосу на професійному рівні, як зауважує С.Т.Нікольська, це зарядка, до якої входить дихальна і артикуляційна гімнастика. Якщо кожного ранку після дихальних вправ (10-15 хв) ви прочитаєте протягом 10 хвилин гекзаметр, дотримуючись усіх правил дикції, дихання і голосу, то це сприятиме не тільки постійній підтримці мовного апарату, а й додасть бадьорості всьому організму.

ВПРАВИ НА РОЗВИТОК ГОЛОСУ.

Процес постановки голосу складний і копіткий. Він потребує тривалої індивідуальної роботи під керівницт­вом досвідченого спеціаліста. Учитель таких можливостей не має. Над розвитком голосу йому необхідно працювати самостійно. Щоб не до­пускати прикрих помилок у процесі виконання вправ, бажано врахува­ти такі зауваження:²

1. Насамперед вивчити власний голос, добре його пізнати, що дасть можливість з'ясувати, якій саме якості голосу приділити більше уваги, яку для цього краще вибрати вправу. Серед вправ і порад вибирати доцільно лише ті, що найнеобхідніші і дають змогу працювати над ними без допомоги спеціаліста.

2. Приступати до вправ лише тоді, коли добре засвоєні основні по­ложення мовного апарату і правильне дихання.

3. Дотримуватися певної поступовості вправ у часі: 3-4 хв на почат­ку і поступово збільшувати до 10-12 хв. Проводити їх бажано до снідан­ку і на свіжому повітрі, якщо ж у приміщенні, то добре провітреному.

4. Перші вправи бажано робити перед дзеркалом з метою самокон­тролю за положенням окремих органів мови.

Наведені нижче вправи розраховані на розвиток діапазону, сили й рухомості голосу. Розвитку інших якостей сприяють вправи на дихан­ня і дикцію.

Вправи допоможуть закріпити природне звучання голосу в середньо­му регістрі, що сприятиме розширенню діапазону за рахунок верхніх і ниж­ніх тонів. У такій же послідовності розвивається сила й рухомість голосу.

Виконувати вправи необхідно послідовно й систематично протя­гом певного часу, аж поки діапазон голосу не досягне 16, а то й більше півтонів добре вироблених розмовних нот і легко піддаватиметься ру­ховим змінам.

Перш ніж розпочати виконувати вправи, слід перевірити свій обсяг розмовного голосу в півтонах, особливо визначити природну нижню ("дно") і верхню ("стеля") ноти, щоб у процесі виконання вправ не допу­скати напруження, передчасного витискування високих чи низьких нот.

Орієнтиром для визначення і закріплення природного тону (ноти чистого, звучного від природи тону) від "до" до "соль" першої октави; для низьких голосів тон ближчий до "до"; для середніх — до "мі"; для високих "соль" або навіть дещо вище.