Э.Анализ (вопросы)

1.Економічний аналіз підприємства як функція управління. Господарська діяльність як предмет економічного аналізу.

Економічний аналіз - це вивчення економіки і господарської діяльності підприємств. Розвиток економічної науки обумовив виділення економічного аналізу в самостійну галузь.

Предметом економічного аналізу господарської діяльності підприємства є причинно-наслідкові зв'язки економічних явищ і господарських процесів. Вивчення причинно-наслідкових зв'язків у господарській діяльності підприємства дозволяє розкрити сутність економічних процесів і на їхній основі дати правильну оцінку результатам діяльності, обґрунтувати бізнес-плани й управлінські рішення.

Виходячи з визначення предмета об'єктами економічного аналізу є: рівень технічного розвитку виробництва і використання виробничого устаткування; матеріальні, трудові і паливно-енергетичні ресурси; виробництво і реалізація продукції; собівартість, фінансовий стан і фінансові результати діяльності підприємства.

Економічний аналіз, як і планування, організація, облік, контроль, координація (регулювання), мотивація є функцією управління. Як функція управління, економічний аналіз орієнтований насамперед на оцінку виконання зобов'язань і стану підприємства, виявлення і реалізацію резервів виробництва і, що найголовніше, на обґрунтування управлінських рішень.

Прийняттю будь-якого рішення повинні передувати аналітичні розрахунки, тому кожен представник апарату управління повинен бути добре обізнаний в теорії і особливо в методології економічного аналізу.

За допомогою економічного аналізу можна дати повну характеристику об'єкта управління; результати економічного аналізу служать цілям управління як засіб обґрунтування управлінських рішень і одночасно як засіб контролю за їх виконанням. Накопичені за допомогою економічного аналізу знання про закономірності розвитку об'єкта дослідження сприяють підвищенню ефективності виробництва, поповнюють систему знань науки управління. Е/а служить насамперед цілям управління як засіб прийняття рішень.

Процес прийняття рішення показує на значну роль економічного аналізу в його обґрунтованості, особливо на етапі оцінки і аналізу варіантів, який дозволяє відібрати найкращий варіант для подальшого порівняння результатів з поставленою задачею (метою). При цьому задачею аналізу є правильне обґрунтування мети і системи обмежень для кожного варіанта управлінських рішень, відбір оптимального варіанта.

Економічний аналіз важливий на будь-якому етапі процесу управлінських рішень. Багатогранність економічних явищ (процесів), особливо в сучасних умовах, висуває нові вимоги до економічного аналізу. В ринкових умовах економічний аналіз повинен бути орієнтований не на пояснення фактичного стану підприємства за даними періодичної звітності, а служити джерелом обґрунтування управлінських рішень.

2. Основні категорії економічного аналізу. Об'єкти й суб'єкти економічного аналізу.

Предметом економічного аналізу є фінансово-господарська діяльність підприємств та установ. Проте наявні методи аналізу дають змогу вивчати і роботу окремих галузей, регіонів і всього господарства країни у цілому.

Об’єкти аналізу, на відміну від предмета,— це передусім окремі економічні явища, процеси, проблеми, питання, показники. Всі об’єкти аналізу у своїй сукупності складають предмет економічного аналізу. Об’єктами аналізу, наприклад, можуть бути виробнича та комерційна діяльність, наявність і використання ресурсів, якість продукції і прибуток, ритмічність виробництва тощо.

Систематизований перелік об’єктів чи питань аналізу, що вивчаються в курсі, утворюють його зміст.

Мета економічного аналізу — сприяння виконанню планів підприємств і їх підрозділів, а також інших господарських формувань, сприяння дальшому розвитку і поліпшенню економічної роботи завдяки підготовці проектів оптимальних управлінських рішень.

Основними завданнями економічного аналізу є:

• об’єктивна оцінка роботи підприємства і його підрозділів через порівняння результатів з витратами;

• виявлення впливу відповідних факторів на показники, які аналізуються, і вивчення причинних зв’язків;

• пошук наявних резервів підвищення ефективності виробництва;

• опрацювання конкретних заходів щодо використання виявлених резервів та здійснення контролю за їх виконанням;

• узагальнення результатів аналізу для прийняття раціональних управлінських рішень.

Обов’язковою умовою будь-якого матеріального виробництва є забезпеченість його відповідними ресурсами. Ощадливе їх використання — повсякденна турбота й обов’язок кожного підприємства. Зменшення питомого витрачання ресурсів на одиницю кінцевої продукції веде до зростання ефективності суспільного виробництва, поліпшує всі показники виробника товарів.

Існує чимало видів ресурсів. Серед них — природні, виробничі, інтелектуальні, фінансові, валютні тощо. Для виробництва придатна така класифікація ресурсів: трудові ресурси, основні засоби і предмети праці. Важливими виробничими ресурсами є простір (земельна площа) і час. Ресурси можуть бути вихідні, природні та похідні, штучні. До останніх належать товарні, інформаційні, фінансові, наукові та ін.

У процесі виробництва ресурси починають взаємодіяти один з одним. Такі взаємодії набувають форми факторів (чинників).

Фактор — це рушійна сила будь-якого процесу або явища, який визначає їх характер та результат. Інакше кажучи, фактор — це причина, яка впливає на певний результат (наслідок). На виробництві мають місце чимало причинно-наслідкових зв’язків, а отже факторів (чинників), виявлення, вимір і вивчення яких — важливе завдання економічного аналізу.

Фактори класифікують згідно з певними ознаками. Відповідно до простих елементів праці розрізняють фактори трудові та матеріальні. Останні складаються із сировинних, енергетичних, водних, факторів основних засобів тощо. За місцем дії фактори можуть бути внутрішньогосподарські, галузеві, регіональні, народногосподарські. Вирізняють також фактори кількісні та якісні, інтенсивні та екстенсивні, об’єктивні та суб’єктивні, загальні (комплексні) та поодинокі (специфічні), основні та другорядні тощо.

Фактор завжди має не лише величину, а й напрям дії. Тому розрізняють позитивні та негативні фактори. З останніми часто пов’язують резерви виробництва. Отже, звідси ще одне визначення: фактор — це попередник виникнення резервів виробництва.

Під дією трудових або енергетичних факторів ресурси виробництва починають рухатися, взаємодіяти і, врешті-решт, трансформуються у нові речі — матеріальні блага, продукцію. При цьому частина ресурсів залишається невикористаною або витрачається нераціонально, губиться, псується, накопичується у вигляді відходів, випаровується і звітрюється, залишається у воді. У зв’язку з цим виникає питання про резерви виробництва.

Під час вивчення цієї категорії слід обов’язково усвідомити, що поняття «резерв» має два різні визначення.

1. Резерв — це запас ресурсів, який свідомо не витрачається і підтримується на певному рівні як засіб, що забезпечує надійність і безперервність роботи будь-якої системи;

2. Резерв — це невикористана або згаяна можливість чогось, наприклад зростання обсягу виробництва, поліпшення якості, підвищення рентабельності тощо.

У першому визначенні резерв характеризує будь-який страховий запас. Згадаймо валютні резерви Національного банку (запаси), страхові та резервні фонди держави і підприємств, резервні потужності енергосистем тощо.

Друге розуміння резерву пов’язують передусім з різними втратами ресурсів (псування, пропажа, брак, уцінка), сплатою штрафів, пені, неустойок та з іншими збитками. Це явні, безспірні резерви. Проте є й такі, що обумовлюються підвищенням норм витрачання ресурсів, перевитратами заробітної плати, несвоєчасним виконанням заходів із впровадження нової техніки і технологій, недозавантаженням вільних виробничих потужностей тощо. Одні резерви — це безповоротні втрати ресурсів або прибутків, інші можуть бути використані у наступні періоди часу.

3. Способи обробки економічної інформації: спосіб порівняння; прийоми нейтралізації цінового фактора, факторів обсягу виробництва, структури і якості; приведення показників до порівняного вигляду; використання відносних і середніх величин; способи групування і вибірки інформації.

Спосіб порівняння, як один зі способів пізнання, найбільше широко використовується в економічному аналізі. Сутність його складається в зіставленні однорідних об'єктів з метою виявлення рис подібності або розходжень між ними. За допомогою порівняння виявляється загальне й особливе в економічних явищах, установлюються зміни в рівні досліджуваних об'єктів, вивчаються тенденції й закономірності їхнього розвитку. В аналізі застосовуються наступні типи порівнянь.

1. Порівняння фактично досягнутих результатів з даними минулих періодів.

2. Зіставлення фактичного рівня показників із плановими.

3. Порівняння із затвердженими нормами видатку ресурсів .

4. Порівняння із кращими результатами, тобто із кращими зразками праці, передовим досвідом, новими досягненнями науки й техніки.

Велике значення має міжгосподарський порівняльний аналіз, у процесі якого показники аналізованого підприємства зіставляються з показниками ведучих підприємств, що мають кращі результати при однакових вихідних умовах господарювання. Особливо велике значення мають зіставлення результатів діяльності аналізованого підприємства з даними підприємств конкурентів.

5. Показники досліджуваного підприємства рівняються зі середьогалузевими даними або середніми по міністерству, об'єднанню, концерну й ін.

6. Порівняння паралельних і динамічних рядів використовується в аналізі для визначення й обґрунтування форми й напрямку зв'язку між різними показниками.

7. Порівняння різних варіантів рішення економічних завдань, що дозволяє вибрати найбільш оптимальний з них і тим самим повніше використовувати можливості підприємства.

8. При розрахунку впливу факторів і визначенні величини резервів широко використовується також зіставлення результатів діяльності до й після зміни якого-небудь фактору або виробничої ситуації.

Важлива умова, яку потрібно дотримувати при аналізі, - необхідність забезпечення порівнянності показників, оскільки порівнювати можна тільки якісно однорідні величини.

Непорівнянність показників може бути викликана різними причинами: різним рівнем цін, обсягів діяльності, структурними змінами, неоднорідністю якості продукції, розходженнями в методиці розрахунку показників, неоднаковими календарними періодами й т.д.

Порівнянність показників у ряді випадків може бути досягнута, якщо замість абсолютних величин застосувати середні або відносні величини. У деяких випадках для забезпечення порівнянності показників використовуються поправочні коефіцієнти.

Абсолютні показники відображають кількісні розміри явища в одиницях міри, ваги, обсягу, тривалості, площі, вартості й т.д. безвідносно до розміру інших явищ. Відносні показники показують співвідношення величини досліджуваного явища з величиною якого-небудь іншого явища або з величиною цього явища, але взятої за інший період або по іншому об'єкті. Їх одержують у результаті розподілу однієї величини на іншу, котра приймається за базу порівняння. Відносні величини виражаються у формі коефіцієнтів (при базі 1) або відсотків (при базі 100).

В аналізі господарської діяльності використовуються різні види відносних величин: просторового порівняння, планового завдання, виконання плану, динаміки, структури, координації, інтенсивності, ефективності.

Відносна величина просторового порівняння визначається зіставленням рівнів показників, що ставляться до різних об'єктів, узятим за той самий період або на один момент часу.

Відносна величина планового завдання являє собою відношення планового рівня показника поточного року до фактичного його рівня торік або до середнього його рівня за три-п'ять попереднього років.

Відносна величина виконання плану - відношення між фактичним і плановим рівнем показника звітного періоду, виражене у відсотках.

Для характеристики зміни показників за який-небудь проміжок часу використовують відносні величини динаміки. Їх визначають шляхом розподілу величини показника поточного періоду на його рівень у попередньому періоді (місяці, кварталі, році). Називаються вони темпами росту (приросту) і виражаються звичайно у відсотках або коефіцієнтах.

Відносні величини динаміки можуть бути базисними й ланцюговими, У першому випадку кожний наступний рівень динамічного ряду рівняється з базисним періодом, а в іншому - рівень показника наступного періоду відноситься до попереднього.

Показник структури - це відносна частка (питома вага) частини загалом, виражена у відсотках або коефіцієнтах.

Відносні величини координації являють собою співвідношення частин цілого між собою.

Відносними величинами інтенсивності називаються ті, які характеризують ступінь поширеності, розвитку якого-небудь явища в певному середовищі.

Відносні величини ефективності - це співвідношення ефекту з ресурсами або витратами.

У практиці економічної роботи поряд з абсолютними й відносними показниками дуже часто застосовуються середні величини. Вони використовуються в аналізі для узагальненої кількісної характеристики сукупності однорідних явищ по якій-небудь ознаці, тобто одним числом характеризують всю сукупність об'єктів. За допомогою середніх величин можна порівнювати різні сукупності об'єктів.

Широке застосування в економічному аналізі знаходить угруповання інформації - розподіл маси досліджуваної сукупності об'єктів на кількісно однорідні групи по відповідних ознаках.

Угруповання інформації дає можливість вивчати залежність між показниками, більш глибоко розібратися в сутності досліджуваних явищ, систематизувати матеріали аналізу, виділити в них головне, характерне й типове.

Залежно від мети аналізу використовуються типологічні, структурні й аналітичні угруповання. Структурні угруповання дозволяють вивчати внутрішня будова показників, співвідношення в ньому окремих частин. Аналітичні (причинно-наслідкові) угруповання використовуються для визначення наявності, напрямки й форми зв'язку між досліджуваними показниками.

При складанні вибірки можна використовувати два способами: після того як об'єкт відібраний і над ним зроблене спостереження, він може бути повернутий або не повернутий у генеральну сукупність. У відповідності зі сказаним вибірки підрозділяють на повторні й безповторні. При повторному відборі кожна одиниця, що потрапила у вибірку, або серія вертається в генеральну сукупність і має шанс удруге потрапити у вибірку. При цьому ймовірність влучення у вибіркову сукупність всіх одиниць генеральної сукупності залишається однакової. Безповторний відбір означає, що кожна відібрана одиниця (або серія) не вертається в генеральну сукупність і не може піддатися вторинної реєстрації, а тому для інших одиниць імовірність потрапити у вибірку збільшується.