3.2 Стратегія подальшої діяльності банку

В сьогоднішній час банківська система України переживає одну з важких економічних криз, які завдали значної шкоди їхній діяльності. В першу чергу різко знизився рівень довіри до банківської системи загалом. Причиною цього стала рейдерська атака на один з найбільших банків держави "Промінвестбанк". В засобах масової інформації було неправдиво оголошено про можливість банкрутства даної установи, після чого клієнти почали масово вилучати кошти з депозитів, це спричинило погіршення ліквідності банку. Така хвиля занепокоєння перекинулась і на інші фінансові заклади, що в результаті завдало аналогічної шкоди. Остаточно недовіру клієнтів до банківської системи України підірвала заборона на повернення депозитних коштів.

Другим фактором негативного впливу на банківську діяльність є заборона Національного банку України на видачу кредитів, в результаті чого була різко припинена їх основна діяльність. Саме в цій ситуації проявила себе неправильна політика банку щодо розподілу капіталів: майже всі свої кошти банки вкладали тільки в кредитування. Слід зазначити, що саме високі обсяги кредитування в державі протягом останніх років і є однією з основних причин кризової ситуації. Адже, в кредитних портфелях банків була велика частина малогарантованих позик. Також, рівень кредитування не був підтверджений обсягами виробництва в країні. Тобто, всі зароблені кошти були отримані за рахунок прискорення оборотності грошової маси. Фінанси вкладалися в основному в споживання та в торгівлю, через швидку окупність, а от виробнича галузь достатньо не підтримувалась.

Остаточної шкоди банкам завдало скорочення штатів на багатьох підприємствах, а також різкі коливання курсів валют. В результаті цього населення втратило велику частину свої доходів, відповідно знизилась платоспроможність за кредитами. Саме після цього проявили себе малозабезпечені кредити банків. Загалом, відсоток неповерненості різко підвищився і по всіх інших кредитах, навіть корпоративних.

За підсумками кількісної оцінки ризику виникає необхідність вибору одного з трьох можливих варіантів стратегії:

• прийняття ризику,

• запобігання ризику,

• використання інструментів зниження рівня ризику.

Прийняття ризику означає, що банк допускає можливість його прояву. Звісно, вибрати даний варіант стратегії можна лише за умови, що значення ризику перебуває у прийнятній зоні ризику або в області допустимого ризику. За інших умов при неможливості уникнути ризику необхідно використовувати різні інструменти зниження його ступеня.

Інструменти зниження ступеня кредитного ризику, зумовленого зовнішніми чинниками, що застосовуються в банківській практиці, доволі різноманітні. Всі використовувані інструменти можна розділити на дві групи.

Перша – інструменти, що забезпечують зменшення ймовірності реалізації ризику:

• відмова від надання кредитів із високим ступенем ризику;

• реалізація в рамках кредитних відносин із позичальником заходів, що забезпечують підвищення ступеня його готовності виконувати зобов'язання за кредитною угодою;

• підвищення інформованості банку про готовність і можливість позичальника виконувати умови кредитної угоди.

Друга – способи, що забезпечують зниження розміру втрат при прояві кредитного ризику:

• передача ризику (страхування, хеджування);

• створення резервів;

• диверсифікація;

• використання забезпечення (застава, гарантія, порука);

• надання дисконтних кредитів.

Вибір одного з варіантів стратегії ризику й наступний вибір способу зниження його рівня (якщо виникає потреба) визначають подальші дії. Однак діяльність з управління кредитним ризиком не закінчується після ухвалення рішення про надання кредиту і його реалізації. Оскільки рівень ризику може змінюватися, потрібно відстежувати його динаміку. Контроль динаміки кредитного ризику необхідний для ухвалення рішення в разі раптового різкого погіршення показників, що характеризують кредитний ризик позичальника в період до настання строку виконання його зобов'язань.

Контроль за кредитним ризиком конкретного позичальника здійснюють протягом усього періоду з моменту укладення договору до моменту погашення кредиту. Це зумовлено можливою зміною умов, на яких надавався конкретний кредит, що може мати певні наслідки для фінансового стану позичальника і його можливості погасити кредит. Для цього відповідальні служби банку повинні враховувати подібні зміни й періодично перевіряти всі кредити, строк погашення яких іще не настав. Проведення перевірок кредитів – необхідна умова для реалізації виваженої програми банківського кредитування.

Нині управління ризиками банківського споживчого кредитування в основному базується на компенсаторних механізмах. Це означає, що в ставку відсотка за кредит закладається премія за кредитний ризик, яка дає змогу покривати втрати внаслідок неповернення позички.

Враховуючи, що нині ставки вітчизняних банків за споживчими кредитами коливаються в межах 30% річних, середньозважена ставка за депозитами фізичних осіб у національній валюті становить приблизно 14% річних, а мінімально прийнятним значенням процентної маржі вважається 3%, можна зробити висновок: споживче кредитування залишатиметься вигідним для банків за умови, що частка неповернутих кредитів не перевищуватиме 13% [59].

Отже, оптимальним варіантом для і банків буде утримання частки неповернутих споживчих кредитів у прийнятних межах. Цього можна досягти за двох підходів: боротьби з причинами та боротьби з наслідками. Підходом боротьби з причинами передбачається відбір позичальників для надання споживчих кредитів з більш високими можливостями платоспроможності. Тут також варто застосувати аналіз можливої платоспроможності позичальника в кризових умовах. Для цього необхідно досліджувати не тільки доходи клієнта, а й сферу діяльності, соціальний статус, професійні здібності, тривалість роботи на останній посаді, стосунки в колективі (з метою визначення ризику звільнення даного працівника), наявність депозитів тощо. Підхід боротьби з наслідками передбачає передачу клієнта-боржника колекторській компанії, аби та за винагороду змусила його повернути гроші. Однак, даний метод довів свою низьку ефективність, людина, в якої немає доходів борг повернути не зможе. Він дієвий тільки проти злісних неплатників, які роблять це умисно.

Тому, найкращим варіантом є превентивні заходи:

• підвищення вимог до позичальників;

• зниження частки ризикових кредитів;

• створення резерву.

3. Підвищення рівня довіри фізичних та юридичних осіб до банку.

Як уже вище було зазначено, в результаті заборони НБУ на дострокове розірвання депозитних договорів банки втратили довіру з боку населення. В свою чергу це зачепило і репутацію ЗАТ КБ Приватбанк ", основу робочого капіталу якого становлять кошти клієнтів (72,1% в структурі зобов’язань). Тому, в подальшій стратегії досліджуваного банку повинно бути передбачено плани повернення рівня довіри клієнтів та його подальша підтримка. Звичайно ж, якщо банк допустить видачу депозитів, то у випадку вилучення значної суми коштів клієнтами він може втратити свою ліквідність. В такому випадку краще підвищити відсоткові ставки на депозити, з метою заохочення клієнтів не вилучати свої кошти. А от в подальшій діяльності варто забезпечити високий рівень обслуговування та якість послуг. Важливу роль в даному випадку відіграє також підвищення рівня прозорості роботи установи.

4. Залучення іноземних інвесторів.

До позитивних результатів приходу іноземного капіталу можна віднести:

• істотне збільшення робочого та можливо статутного (за умови прийняття рішення) капіталу банку;

• диверсифікація робочого капіталу (це зможе зменшити вплив депозитних коштів на ліквідність банку);

• здешевлення вартості кредитних коштів, а відповідно зростання конкурентних можливостей;

• розвиток операційної системи банку через впровадження нових технологій, розширення кола послуг, підвищення якості послуг, рівня оплати праці персоналу, а отже результативності та якості роботи;

• підвищення стабільності установи.

Отож, якщо ЗАТ КБ Приватбанк " сформує нову стратегію розвитку своєї діяльності, яка буде враховувати висновки набуті в результаті фінансово-економічної кризи, то в подальшому він зможе уникнути багатьох негативних ситуацій. Стратегія банку повинна базуватися на стабільності розвитку і бути спрямована на ефективність в довгостроковому періоді.

Швидкі гроші є завжди привабливішими, однак установи, які шукають надприбутків не зважаючи на ризиковість, завжди втрачають. Вони можуть виграти в короткому проміжку часу, однак втрати в період криз вирівнюють можливості учасників фінансового ринку. За підсумками більш триваліших періодів на перших позиціях завжди опиняються ті банки, що перевагу віддавали менш ризиковим та надійним напрямкам діяльності.

Основою лідерства та ефективності діяльності завжди є налагоджена операційна система. Адже, саме вона забезпечує виконання стратегічних завдань. Операційна система, в свою чергу, також потребує постійного вдосконалення, яке в першу чергу полягає в налагодженні управлінської складової. Підсистема управління формує всі стратегічні напрямки, плани дій, шляхи вдосконалення всього операційного механізму та його роботи.

Загалом досконала операційна система та наявність чітко продуманого стратегічного плану є гарантом успіху будь-якої установи, організації чи підприємства.