Складання кошторису витрат на виробництво

Кошторис витрат це зведений план всіх витрат підприємства на певний період виробничо-фінансової діяльності. Він визначає загальну суму витрат виробництва за всіма видами ресурсів, стадіями виробничої діяльності, рівнями управління підприємством та іншими напрямами витрат. До кошторису включаються витрати основного і допоміжного виробництва, пов 'язані з виготовленням і продажем продукції (робіт, послуг), а також на утримання адміністративно-управлінського персоналу, виконання робіт, які не входять до основної діяльності підприємства.

В процесі розроблення кошторису витрат на виробництво використовуються три основні методи: кошторисний, зведений, калькуляційний.

Кошторисний метод є найбільш застосовуваним, бо забезпечує тісний взаємозв 'язок і приведення до єдиної системи розрахунків комплексного плану. За цим методом всі витрати на виробництво групуються за економічними елементами.

Зведений метод складання кошторису витрат на виробництво передбачає попереднє розроблення та зведення в єдину систему витрат за цехами основного та обслуговуючого виробництва.

Калькуляційний метод базується на калькуляціях всіх видів продукції (робіт, послуг), запланованих до випуску, і враховує зміну залишків незавершеного виробництва.

До зведеного кошторису витрат на виробництво включаються витрати всіх структурних підрозділів підприємства, що беруть участь у виробництві промислової продукції.

До зведеного кошторису витрат на виробництво не включаються витрати підрозділів підприємства, що належать до інших галузей народного господарства (будівництво, сільське господарство), а також витрати невиробничих структурних підрозділів (житлово-комунального, побутового господарства тощо).

Зведений кошторис витрат на виробництво (з розбивкою на квартали) складається на основі таких розрахунків:

^х витрат на сировину, матеріали, технологічне паливо й енергію в основному виробніщтві;

^х основної та додаткової заробітної плати робітників, зайнятих у виробництві продутій (робіт, послуг) з відрахуваннями на соціальне страхування; ^кошторисів витрат цехів основного виробництва;

■^ кошторисів витрат, пов 'язаних з підготовкою та освоєнням виробництва продукції; ^х кошторисів загальновиробничих, адміністративних та збутових витрат; ^кошторису інших операційних витрат. У разі потреби складаються й інші розрахунки та кошториси.

Кошторис витрат на виробництво продукції складається на певний період часу (рік. квартал, місяць) і відображає витрати за економічними елементами.

Калькулювання собівартості окремих видів продукції

Калькулювання — комплексна система економічних розрахунків з визначенням витрат виробництва на випуск продукції та собівартості одиниці окремих видів продукції (робіт, послуг). Завданням калькулювання собівартості окремих видів продукції (робіт, послуг) є формування інформації про величину витрат на всіх стадіях виготовлення продукції з метою визначення прибутковості виробництва, контролю за витратами, відшукання резервів економії матеріальних, трудових, фінансових ресурсів.

Істотно підвищується роль калькуляційних розрахунків собівартості в умовах ринку при створенні дієвого проти витратного механізму, який спрямований на найкраще задоволення суспільних потреб при мінімальних витратах живої та уречевленої праці.

Калькуляційна робота на підприємствах організовується відповідно до обліку витрат на виробництво і збут продукції. Вона вимагає дотримання загальних принципів:

• науково обґрунтована класифікація витрат на виробництво;

• визначення об'єктів обліку витрат, об'єктів калькулювання і калькуляційних одиниць;

• вибір методів розподілу накладних витрат;

• розмежування витрат за періодами;

• вибір способів розрахунку собівартості калькуляційної одиниці.

Калькулювання полягає у проведенні ряду послідовних розрахунків, метою яких є локалізація врахованих по статтях калькуляції витрат, які відносяться до продукції підприємства, його структурних підрозділів.

Основні етапи калькуляційних розрахунків в системі виробничого обліку собівартості продукції можна представити наступним чином:

групування первинних витрат за калькуляційними статтями витрат і за об'єктами обліку витрат;

розподіл накладних витрат між окремими об'єктами обліку;

оцінка незавершеного виробництва;

розподіл витрат між: товарним випуском і незавершеним виробництвом;

розрахунок собівартості кожного об'єкта калькулювання та калькуляційної одиниці;

Об'єкти калькулювання мають економічний зв'язок з калькуляційними одиницями, які представляють собою одиницю виміру калькуляційного об'єкту. Калькуляційна одиниця служить засобом виміру споживчої вартості продукту. Наприклад, в поліграфічній промис­ловості на практиці використовують такі калькуляційні одиниці:

- Натуральні фізичні одиниці — 1 арк. набору, 1000 фарб.-відб., 1000 прим.

- Умовно-натуральні — 1000 фарб.-відб. ф-ту 60x90 см. - Вартісні одиниці — 1 гри.

-Одиниці робіт — І замовлення.

-Одиниці часу — машино-день, машино-година, нормо-година.

З усього комплексу калькуляційних одиниць для калькулювання собівартості використовують один вимірник, який розглядається як основний. Як правило, він співпадає з одиницею виміру обсягу продукції. В поліграфічній промисловості таким вимірником прийнято вважати 1 грн. та 1 замовлення.

Вид калькуляції визначається її призначенням, часом, на який вона розрахована, а також способом її складання.

За призначенням і часом складання калькуляції поділяються на попередні і кінцеві. До попередніх відносяться планові, проектні і нормативні калькуляції. Кінцеві — це звітні калькуляції, які складаються після виготовлення продукції і характеризують фактичну собівартість продукції.

За охопленням витрат калькуляції поділяються на повні, виробничі, окремих видів робіт і процесів, технологічні.

Періодичність складання калькуляцій залежить від характеру виробництва. В масовому неперервному виробництві калькуляція складається за визначений період часу (місяць, квартал, рік) і характеризує середню собівартість виготовленої продукції за цей період. В індивідуальному та дрібносерійному виробництвах калькуляції складаються після виконання всіх робіт по замовленню.

За вихідними даними для визначення собівартості виділяються планові, нормативні, технічні і звітні калькуляції.

Планова калькуляція собівартості окремих видів продукції являє собою розрахунок витрат на виробництво конкретного виду продукції (робіт, послуг), напівфабрикатів власного виробництва в плановому періоді.

Для економічного обґрунтування нового будівництва, розширення і реконструкції діючих підприємств, виробництв і цехів, модернізації устаткування, при випуску нових видів продукції, розробці нових технологічних процесів використовують проектні (перспективні) калькуляції. Вони складаються на основі техніко-економічних нормативів використання ресурсів, діючих цін, кошторисної вартості основних фондів, діючого рівня оплати праці. В залежності від мети проектні калькуляції складаються по всьому переліку витрат, що входять в собівартість або за окремими видами витрат.

Нормативна калькуляція складається на основі діючих норм і нормативів витрат, які відображають досягнутий рівень техніки, технології, організації виробництва і праці.

Нормативна калькуляція розробляється за даними конструкторсько-технологічної та іншої документації на базі діючих на підприємстві норм витрачання матеріальних, енергетичних, трудових, технічних, фінансових ресурсів. Вихідні дані для складання нормативної калькуляції: - маршрутно-технологічні карти виготовлення замовлення;

• норми витрат основних матеріалів, напівфабрикатів, електроенергії;

• номенклатура матеріалів, їх ціна;

-поопераційні розрахунки трудових витрат основних робітників, зайнятих виготовленням продукції, дані про умови оплати праці;

- нормативи фінансових витрат;

- інші дані для складання нормативної калькуляції.

Звітна калькуляція визначає фактичну собівартість продукції. Вона формується за даними бухгалтерського обліку витрат в розрізі калькуляційних статей витрат. Ці калькуляції використовуються для складання звітності з собівартості, визначення прибутковості.