2.2. План виробництва і реалізації продукції.

БуТЕС планує і здійснює свою виробничо-господарську діяльність за погодженням ВАТ „Західенерго" з врахуванням пріоритету Компанії, інтересів трудового колективу, кон'юнктури ринку та економічної ситуації. ВАТ „Західенерго" централізовано здійснює:

• одержання коштів за електроенергію;

• формування прибутку;

• фінансування по кошторису витрат структурних одиниць;

• фінансування капітального будівництва;

• взаєморозрахунки з бюджетом.

Майно БуТЕС є власністю ВАТ „Західенерго"

Вся електроенергія БуТЕС поступає в Національний диспетчерський центр (НДЦ) через Західний регіональний диспетчерський центр (РДЦ). РДЦ щоденно задає графік навантаження енергоблоків на кожну годину. Згідно з цим графіком підприємство видає продукцію. Всі фінансові розрахунки ведуться через ВАТ „Західенерго". Таким чином БуТЕС реалізує електроенергію організації-посереднику і тому не має даних про структуру споживачів по секторах: промисловість, с/г, населення, а також по галузях промисловості.

Тобто, виробництво електроенергії Бурштинської ТЕС регламентується балансом між генерацією і споживанням її в об'єднаній енергосистемі України згідно з прийнятими НДЦ заявками електростанції і ВАТ "Західенерго", складеними на основі собівартості електроенергії і запасів палива, а також графіком експорту електроенергії, узгодженим з Західним регіональним диспетчерським центром (м. Львів). Виробництво тепла визначається відповідним температурним графіком. Отже режим роботи Бурштинської ТЕС задається графіком диспетчерських навантажень централізовано, а питання експорту електроенергії регулюються Міненерго і його структурами.

З 1 липня 2002 р. Бурштинська ТЕС працює від'єднано від ОЕС України, паралельно і під контролем ІГСТЕ (Європейський союз централізованого транспорту і розподілу електроенергії ), забезпечуючи енергопостачання 3-х областей Західної України (Закарпатської - повністю, Івано-Франківської та Львівської - частково), а також експорт до Угорщини та Словаччини.

Робота в режимі „Острова" вимагала граничних зусиль експлуатаційного та ремонтного персоналу станції, апарату управління. Дуже жорсткі вимоги ІІСТЕ до підтримання технологічної дисципліни, параметрів регулювання, та резервування потужностей, якості електроенергії сприяли більш повному завантаженню енергообладнання, якісному проведенню ремонтної компанії, покращенню структури та якості палива для технологічних потреб.

Робота у так званому режимі „острова" — унікальна можливість для електростанції підвищити надійність і економічність роботи обладнання, повноцінно реалізувати експортний і транзитний потенціал української енергетики, що є головною передумовою залучення потенційних інвесторів для оновлення виробничих потужностей і всієї інфраструктури підприємства.

В ринкових умовах господарювання розробка плану виробництва і продажу продукції є центральним завданням комплексного планування техніко-економічного розвитку підприємства. План виробництва визначає генеральний напрям діяльності всіх структурних підрозділів підприємства, виступає основою поточного внутрішньо­виробничого планування.

Ринок вимагає: випуску адресної продукції та виконання різноманітних робіт і послуг; оновлення продукції з ініціативи покупців і, відповідно, частих закупок ресурсів; планування наступальних дій на конкурентів; здійснення продуманих бюджетних витрат і т. д. Гнучка виробнича політика підприємства може входити в конфлікт з цілями окремих підрозділів і служб, які налаштовані на масове виробництво, обмежену кількість видів продукції, стабільні плани, стійкий фінансовий стан, пасивне відношення до конкурентів.

У процесі планування виробництва і продажу продукції повинен досягатися компроміс між можливостями випуску і збуту продукції, здатністю нової продукції повноцінно замінювати стару, витратами і прибутком, потенціалом розвитку і капіталовкладеннями, вигодою від освоєння нової продукції і ризиком. Тому в процесі розробки планів виробництва продукції необхідно визначити множинні цілі і стимулювати погодження дій між окремими підрозділами.

Річні плани виробництва кожного підприємства передбачають взаємопов'язану систему планових показників, які характеризують:

- основну мету виробничої діяльності підприємства та його структурних підрозділів;

- обсяги і терміни виробництва продукції (робіт, послуг);

- виробничі потужності підприємства, цехів і дільниць та збалансування з ними річних обсягів виробництва;

- розподіл запланованих робіт за основними цехами-виконавцями замовлень;

- вибір засобів І методів досягнення запланованих показників, рівень завантаоюення технологічного устаткування;

- обгрунтування методів і форм організації виробництва запланованої продукції, контроль за виконанням плану виробництва і реалізації продукції.

Для підприємства обсяг продукції, яку в даний час можна реалізувати і, відповідно, доцільно виробити в плановому періоді, визначає попит.

Пропозиція — це кількість продукції, яку виробник може виробити і запропонувати до продажу протягом певного періоду часу на базі наявного економічного потенціалу. При плануванні виробництва продукції важливо забезпечити рівновагу між сукупним попитом і сукупною пропозицією.

Сукупним попитом називається сумарна величина попиту на всю продукцію підприємства, яка складається з попиту промислових підприємств і організацій, населення, державних установ.

Сукупний попит, як правило, залежить від характеру товару, пори року, рівня платоспроможності, темпів економічного зростання. Він коливається, що. відповідно, відображається в планах випуску.

Сукупною пропозицією називається сумарна величина пропозиції всіх

видівпродукції робіт, послуг), яку може запропонувати підприємство для реалізації (надання) протягом певного періоду часу за умови ефективного використання наявного економічного потенціалу. Сукупна пропозиція залежить від технічного ріння виробництва, рівня інвестування, ефективності управління тощо. Сукупна пропозиція є більш стабільним параметром діяльності підприємницьких структур, аніж сукупний попит. Якщо сукупний попит у значній мірі залежить від чинників зовнішнього середовища, уміння їх прогнозувати та враховувати, то сукупна пропозиція, в основному, залежить від мобілізації внутрішніх факторів, оперативності реагування підприємницьких структур на зміни в зовнішньому середовищі. її коливання є порівняно незначними. Величина сукупної пропозиції може оцінюватися за допомогою показника середньорічної виробничої потужності підприємства, виміряного у вартісній формі.

На конкретні періоди часу з врахуванням коливань попиту розробляються агреговані плани випуску, які, крім обсягу продажу, враховують:

можливості зберігання готової продукції;

потребу в позаурочніи праці або простої робітників;

передачу частини роботи підрядникам;

найм або звільнення працівників.

З врахуванням сукупної пропозиції та сукупного попиту формуються агреговані плани сукупних обсягів виробництва продукції (робіт, послуг) відповідної номенклатури та асортименту.

Мета агрегованого планування виробництва полягає в забезпеченні задоволення сукупного попиту на продукцію при мінімізації

План технічного і організаційного розвитку.

Стійкість і стабільність підприємницької структури забезпечується конкурентноздатністю продукції та ефективністю господарювання. Ефективність діяльності в значній мірі залежить від рівня використовуваної техніки, технології, людського фактора, передового вітчизняного І зарубіжного досвіду. Саме тому основним завданням плану організаційно-технічного розвитку підприємства є забезпечення оперативного впровадження та використання всіх вище перелічених елементів у виробничу діяльність у межах стратегічних планів і поточних завдань.

Комплексне планування технічного розвитку і підвищення ефективності діяльності знаходить своє відображення у —> плані організаційно-технічного розвитку, —* показниках ефективності виробництва, —> планах капітальних вкладень і капітального будівництва (інвестицій).

На вітчизняних підприємствах плани технічного розвитку та вдосконалення організації виробництва передбачають висвітлення таких напрямів, які в сукупності складають структуру даного розділу плану:

- створення та освоєння нових видів продукції, підвищення конкурен­тоспроможності продукції, яка випускається;

впровадження прогресивної технології, механізації та автоматизації виробництва;

вдосконалення організації виробництва та управління підприємством;

впровадження прогресивної наукової організації праці;

модернізація основних фондів;

зниження витрат виробничих ресурсів (праці, матеріалів, сировини, енергії);

оптимізація умов праці;

підвищення професіоналізму персоналу;

соціальний розвиток підприємства;

стандартизація та уніфікація продукції.

Всі перелічені напрямки включаються в стратегічний план підприємства, в якому передбачається календарний період реалізації кожного заходу. В поточному плануванні враховуються заходи, що припадають на даний період з урахуванням відповідних змін у внутрішньому і зовнішньому середовищі підприємства.

Виробничий процес на промисловому підприємстві відбувається постійно і охоплює всі його підрозділи. Технічні зміни відбуваються періодично, залежать від обсягів фінансових ресурсів і технічної політики. Однак у сукупності вони носять безперервний характер та характеризують організаційно-технічний розвиток підприємства. В його складі виділяють:

► фактори технічного характеру — засоби праці, їх динаміка, стан, рівень використання;

► фактори організаційного характеру — рівень підготовки виробництва, спеціалізацію, ритмічність, кооперацію, терміни виготовлення продукції;

► фактори економічного характеру — ефективність використовуваних ресурсів, фінансування, ціноутворення, мотивація тощо;

► фактори соціального характеру — професійна підготовка, підвищення кваліфікації персоналу, поліпшення умов праці, безпеки праці, екологіза-ції виробництва тощо.

При формуванні планів організаційно-технічного розвитку необхідно дотримуватись принципів.

єдності науково-технічних, економічних і соціальних завдань; наукової обгрунтованості та оптимальності рішень; домінування стратегічних аспектів;

бюджетної збалансованості;

гнучкості, еластичності;

безперервності.

План створення та освоєння нових видів продукції, підвищення кон­курентоспроможності продукції, що випускається, передбачає систему заходів по закріпленню та зміцненню конкурентних позицій підприємства на ринку.

Етапи планування організаційно-технічного розвитку підприємства

♦ на першому етапі визначаються головні завдання підприємства в сфері науково- технічної діяльності, проводиться комплексний аналіз технічного, організаційного рівнів виробництва, економічних показників;

♦на другому етапі виявляються можливості та місця впровадження науково-технічних розробок, здійснюються набір альтернативних технічних рішень, їх оцінка та вибір оптимального;

♦на третьому етапі формується проект плану організаційно-технічного розвитку за підрозділами і загалом по підприємству з врахуванням можливостей фінансування;

♦ на заключному етапі плани коригуються, взаємозв 'язуються, документально оформляються і доводяться до виконавців.

План матеріально-технічного забезпечення

План забезпечення товарно-матеріальними цінностями поділяється на експлуатаційні та ремонтні потреби. Визначення потреби в матеріально-технічних ресурсах складається на основі подання обґрунтувань потреб в матеріалах на капітальні, середні ремонти енергообладнання включаючи понад типові обсяги робіт на рік

Матеріальні ресурси — в загальному розумінні є сукупністю засобів виробництва та предметів споживання, які має в своєму розпорядженні народне господарство на даний період. їх зростання і нагромадження пов'язане з безперервним процесом виробництва. У практиці господарського планування матеріальних ресурси — це сукупність елементів виробництва переважно у складі предметів праці, призначених для виробничого споживання та використання у невиробничій сфері. До них належать сировина, матеріали, паливо, електроенергія. До матеріальних ресурсів включаються також технологічне та енергетичне устаткування виробничого призначення (механізми, машини, пристрої, прилади, тощо), що має бути змонтоване і встановлене.

Матеріальні ресурси підприємства складаються з двох частин: основні і допоміжні. Основні матеріали — предмети праці, які утворюють речову основу виготовлюваного продукту, беруть участь у виробництві протягом одного виробничого циклу і повністю переносять свою вартість на виготовлюваний продукт. До основних матеріалів в промисловості належать: сировина або сировинні матеріали, які піддано дії живої праці; матеріали, які є первинною продукцією переробки сировини і входять безпосередньо до складу виготовлюваної продукції; матеріали, які утворюються в результаті поєднання кількох видів сировини тощо.

На теплоелектростанціях основними є матеріали, які безпосередньо використовуються на випуск електроенергії і виробіток теплоти. До них відносяться кам'яне вугілля, газ, мазут.

Допоміжні матеріали — речові елементи виробництва, які сприяють технологічному процесу або в процесі виробництва приєднуються до основних матеріалів. Залежно від призначення допоміжні матеріали об'єднують у групи: допоміжні матеріали, які в процесі виробництва приєднуються до основних матеріалів для надання виробам закінченого вигляду; допоміжні матеріали, що використовуються для безпосередньої дії на основні матеріали; допоміжні матеріали, які використовуються для обслуговування устаткування і приміщень; допоміжні матеріали, які призначені для ремонту устаткування і приміщень, для виготовлення нестандартного устаткування тощо. До них відносяться хімікати для пом'якшення води, прокат чорних і кольорових металів, лісоматеріали, паливо дизельне, газ зріджений, мастила автотранспортні, масла дизельні, запасні частини, спецодяг, кабельно-провідникова продукція і інше.

Сировина — предмети праці, які зазнали вплив певних змін і підлягають подальшій переробці. Сировина у процесі виробництва створює речову основу готової продукції або напівфабрикатів. За економічною роллю і значенням, яку сировина виконує у виробничому процесі, вона має багато спільного з основними матеріалами.

При випуску продукції прийнято групувати матеріальні ресурси по таких групах предметів праці, як матеріали, паливо, запасні частини та ін. В переліку матеріальні ресурси розбиваються на підгрупи. Класифікація матеріальних ресурсів на теплоелектростанції представлена в таблиці 1

Наступні матеріальні ресурси використовуються:

• енергоресурси — в якості основних матеріалів для виготовлення продукції;

• труби стальні — в якості трубопроводів для газу, мазуту, води, пари на території електростанції;

• хімікати — в якості пом'якшувачів для приготування механічної води

• лісоматеріали — в якості допоміжних матеріалів для невиробничої сфери (паркет, двері, вікна та ін.);

• кабельно-провідникова продукція — для транспортування електроенергії як на території підприємства так і за його межами;

- паливо, мастила, запасні частини — для забезпечення ефективного функціонування допоміжного господарства.

Таблиця 1 — Класифікація матеріальних ресурсів.
Назва класифікаційної групи	Найменування матеріалів
1. Прокат чорних і кольорових металів	- прокат чорних металів - прокат алюмінієвий - прокат латунний - олово - прокат бронзовий
2. Труби стальні	- труби загального призначення - труби КВТ
3. Хімікати	- кислота сірчана в моногідраті - сода каустична - стрічки конвеєрні
4. Лісоматеріали	- деревина ділова - плити деревоволокнисті
5. Кабельно-провідникова продукція	- кабелі силові на напругу до ікВ - кабелі силові на напругу до ІкВ і вище - кабелі силові гнучкі - кабелі контрольні - проводи установчі
6. Паливо	- бензини автомобільні паливо дизельне - газ зріджений
7. Енергоресурси	- кам'яне вугілля - газ - мазут
8. Мастила	- масла автотракторні - масла дизельні - мастила
9. Запасні частини, малоцінні швидкозношуючі предмети, спецодяг	- інструменти - приспосіблення - запасні частини до автомобілів - елементарні засоби захисту - спецодяг

Необхідною умовою успішної реалізації поточних планів є забезпечення виробництва необхідними ресурсами, в тому числі матеріально-технічними та енергетичними.

Визначення потреби в ресурсах, їх розподіл за видами робіт і в часі - завдання планування матеріально-технічного забезпечення (МТЗ).

МТЗ виробництва планується в річному, квартальному та місячному розрізах. Річний план МТЗ повинен забезпечувати баланс (рівновагу) річної погреби в матеріальних ресурсах з можливістю підприємства забезпечити їхнє придбання. Квартальні та місячні плани передбачають оперативне забезпечення виробництва матеріальними ресурсами відповідно до термінів їх постачання та випуску готової продукції.

Процес МТЗ виробництва направлений на своєчасне постачання на склади підприємства або безпосередньо на робочі місця матеріально-технічних ресурсів (МТР), забезпечення їх ефективного використання, застосування вторинних ресурсів, сировини і матеріалів місцевого виробництва.

Функції планування МТЗ полягають у координації попиту і пропозиції на конкретний товар при мінімізації витрат як в стратегічному, так і в тактичному відношенні, та підтриманні на певному рівні відносин підприємства з конкретними постачальниками і споживачами.

Отже, два основні завдання МТЗ — діалог і вибір. Під діалогом розуміють відносини з партнерами на початковій і кінцевій стадіях технологічного процесу, а також внутрішні відносини, пов'язані з передачею Іншим службам і підрозділам підприємства матеріальних ресурсів.

Вибір залежить від мети підприємства, побажань та обмежень щодо використання матеріальних, технологічних і трудових ресурсів.

Для здійснений МТЗ необхідний відповідний інструментарій, який допомагає управляти рівнем матеріально-енергетичних витрат. У зв'язку з цим першочерговий інтерес викликають системи планування та інформації. її процесі стратегічного планування приймаються рішення, які мають відношення до структури мережі товаропросування. Оперативне і поточне планування МТЗ — засіб регулювання і контролю використовуваних у виробництві сировини, матеріалів, готових виробів. Його завдання полягає в розвитку контактів, діалогів між різними службами підприємства, посиленні координації їх діяль­ності та підвищенні мотивації по відношенню до завдань МТЗ.

Інформаційна система МТЗ об'єднує структуровану і взаємопов'язану сукупність методів збору, обробки і передачі даних про фізичні потоки сировини і готових виробів. Успіх планування МТЗ залежить від якості і надійності використовуваної інформаційної системи.