4. Зникнення імперій
Вичерпаність імперії як історичного явища, насамперед обумовлена введенням у дію нових, неімперських, механізмів мондіалізації2, найбільше адекватно описуваних теорією модернізації. В епоху, коли ці механізми починають визначати державну політику, імперська система перестає бути основним "знаряддям" творення світової історії, що послідовно приводить будь-яку імперію до кризи ідентичності, а потім до неминучого розпаду. Вплив модернізаційних процесів на імперську систему доцільно, розглянути окремо. Потрібно коротко торкнутися тих причин, які ще в домодернізаційну епоху призводять імперію до розпаду. Мається на увазі тільки внутрішні фактори загибелі імперій, а не біди та нещастя, які можуть випасти на долю будь-якій державі в будь-який час (начебто військового поразки). Варто виділити дві такі причини: одну, пов'язану з культурно-політичною специфікою імперії й іншу – із соціально-економічними її характеристиками.
Найважливішою властивістю імперської системи є безмежність, зв'язана не стільки з довжиною її просторів, скільки із силою імперської універсальної ідеї, постійно підкріплюваною просторовою експансією й військовою міццю. Імперія існує в умовах суперечливого накладення тенденції (викликаної природним прагненням до стабільності) до фіксації себе як певного геополітичного утворення й тенденції до універсалізації й глобалізації. "Напруга, народжувана цими орієнтаціями, – вважає французький політолог Бертран Баді, – визначає основні імперські характеристики: мілітаризм, невизначеність території, двозначність кордонів, збуджений прозелітизм, слабкі інституціоналізація".
Крім зовнішньої універсалізації імперії, пов'язаної з розширенням її географічного та змістовного обріїв, має місце, внутрішня універсалізація. Усередині самого імперського простору можна виділити зону максимального поширення уніфікованих інститутів і стандартів. Комунікація в межах цієї зони здійснюється тільки на високоформалізованій імперській мові соціальної взаємодії, співвіднесеній з універсальною ідеєю, що має на увазі також єдність і високий ступінь абстрактної деталізації ціннісних орієнтації, розумових і поведінкових стереотипів її учасників. Даний тип універсалізації виникає мимоволі, у силу об'єктивних закономірностей становлення імперії, однак згодом він перетворюється на ефективний інструмент підтримки етнополітичної стабільності. У зону універсалізованої і стандартизованої комунікації утягуються еліти й владні інститути, у тому числі місцеві. Наявність універсальної загальнозрозумілої мови різко спрощує взаємодію між ними, полегшує взаєморозуміння й знімає можливі приводи до виникнення етнічних конфліктів. Ще більше знижує їхню ймовірність підключення, що відбувається завдяки використанню цієї мови, до загальноімперської системи цінностей. Межі зони дії універсальних і уніфікованих соціокультурних стандартів можуть зміщатися, різні канали соціалізації (релігія, утворення, армія й ін.) дозволяють включати до неї всі нові соціальні й культурні групи, включаючи ті, які в силу своєї особливості являють для імперії потенційну небезпеку.
Проте, збереження перспективи випадання місцевих еліт за символічні межі відзначеної зони, як правило, є неодмінною умовою розвалу імперії. Однією із причин такого випадання може стати закриття для представників периферійних еліт каналу доступу до складу центральної, що, однак, повністю порушує основний принцип імперської системи, її універсалізм, що не припускає яких-небудь обмежень для прийому до еліти за етнічною (не культурною!) ознакою й, навпроти, що допускає поряд з необхідною прихильністю абсолютним імперським цінностям рівне для всіх етносів право брати участь у політичній комунікації.
Інший фактор розпаду імперської системи обумовлений основною її динамічною характеристикою – поступовим вирівнюванням центра й периферії. На думку Кнабе, економічний аспект цієї проблеми полягає в протиріччі "між основною метою імперії, що складає в експлуатації провінцій в інтересах пануючого народу, отже, у недопущенні їхнього самостійного розвитку понад певні границі, і реалізацією цієї мети, що припускає прогресивний розвиток продуктивних сил провінцій, інакше нездатних бути економічним і військовим резервом імперії". Рано чи пізно розвиток провінційної економіки (і неминуче при цьому формування нових груп інтелектуальної, культурної, професійної й економічної провінційної еліти) приводить до гомогенізації економічного простору імперії, до вирівнювання провінцій і центра, внаслідок чого нееквівалентний обмін між ними "стає неможливий, частини перетворюються в суперників, імперія розпадається"
Розпад імперії може бути викликаний як ізоляцією місцевих еліт від центральної, так і їхнім злиттям, тому що в політичній сфері вирівнювання периферії й центра виражається в описаному процесі взаємопроникнення й в остаточному підсумку змішання різних еліт. Імперський центр робить настільки ж сильний вплив на культурні традиції провінцій, результатом чого, на думку Кнабе, стає реабілітація, що відбувається із часом ", місцевих національних традицій і способів життя, акцент на народній культурі і її прогресивному розвитку, вироблення національної літературної мови на основі живої мови народу".
Наявність занадто серйозних розходжень в одній сфері перешкоджає вирівнюванню в іншій: так, на думку французького соціолога Жака Лагруа, "чим сильніше розходження в економічному розвитку, тим менш здатна імперська бюрократія відкритися для поповнення представниками еліт завойованих територій". І навпаки, гомогенізація економічної або культурної сфер підштовхує політичну. Завдяки цій загальній зрівняльній тенденції зникає, як відзначає Кнабе, "головна структурна опозиція імперії – опозиція підпорядковуючі й підлеглих... поширюються світові релігії, космополітична свідомість та ін., імперія як форма держави втрачає внутрішню необхідність і виправдує своє буття необхідністю чисто зовнішньою – керівництвом апаратом і армією".
Таким чином, імперська система зберігає свою ідентичність і існує доти, доки існує імперський центр (культурний, політичний, економічний – системний), що задає змістовний обрій несиметричних соціальних інтеракцій. Деструкція цього центра, викликана як логікою саморозвитку імперії, так і зовнішніми впливами (втім, набагато менш значимими) і призводить імперію до краху.
1 Інтенція (лат. intentio «прагнення, намір») – спрямування свідомості, думки на певний предмет; в основі такої спрямованості лежить бажання, задум.
2 Мондіалізація базується на природничо-історичному процесі інтернаціоналізації економіки і політики, а в зародковому стані – і культури.