Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
IMPERIYi_GENEZA_STRUKTURA_FUNKTsIYi.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
18.08.2019
Размер:
137.73 Кб
Скачать

7

Тема: ІМПЕРІЇ: ГЕНЕЗА, СТРУКТУРА, ФУНКЦІЇ

План:

1. Поняття імперії

2. Умови формування імперій

3. Функціональний аналіз імперських систем

4. Зникнення імперій

Література:

Айзенштадт С.Н. «Осевая епоха»: возникновение трансцендентных видений и подъем духовных сословий // Ориентация – поиск. Восток в теориях и гипотезах. – М., 1992.

Алаев Л.Б. Империя: феномен или этап развития? // Вопросы истории. – 2000. – №4-5. – 148-156 с.

Бабурин С.Н. Территория государства: Правовые и геополитические проблемы. – М.:«ЧОРО». – 395с.

Гатагова Л.С. Империя: идентификация проблемы // Исторические исследования в России. Тенденции последних лет. – М., 1996. – С.332-353.

Казарян, Л. Г. Россия - Евразия – мир. Сверка понятий – цивилизация, геополітика, империя // Цивилизации и культуры. – М., 1996. – Вып.3. – С. 103-127

Каспэ С.И. Империи: Генезис, структура, функции // Политические исследования. – 1997. – №5. – 31-97 с.

Кнабе Г.С. Империя изживает себя, когда провинции догоняют центр // Восток. – 1991. – №4. – С.64-76.

Махнач В.Л. Империи в мировой истории // Неизбежность Империи. – М., 1996.

Полосин В.С. Миф. Религия. Государство: Исследование политической мифологии. – М.: Просвещение. – 1999. – 400 с.

Феоклистов Г.Г. Империя как тип структурного деления мира: Опыт классификации // Общественные науки и современность. – 2000. – №1. – 103-110 с.

Филиппов А.Ф. Наблюдатель империи // Вопросы социологии. – 1992. – № 1.

Фонотов А.Г. Россия: От мобилизационного общества к инновационному. – М., 1993. – 272 с.

Яковенко И. От империи к национальному государству // Политические исследования. – 1996. – №6(36). – С. 117-128 – http://clubb.wordpress.com/2010/10/27/игорь-яковенко-от-империи-к-националь/

1. Поняття імперії

Поняття імперії, будучи одним з найбільше вживаних у сучасній суспільно-політичній і почасти науковій лексиці, проте, дотепер залишається нечітко концептуалізованим не лише у вітчизняній, але й у світовій соціальній науці.

Класична для західної науки дефініція імперії, належить С.Н.Айзенштадту. "Термін "імперія", – пише Айзенштадт, – звичайно використовується для позначення політичної системи, що охоплює більші, відносно сильно централізовані території, у яких центр, втілений як в особистості імператора, так і центральних політичних інститутах, утворював автономну одиницю. Хоча імперії звичайно ґрунтувалися на традиційній легітимації, вони часто використовували деякі більше широкі, потенційно універсальні політичні й культурні орієнтації, що виходили за межі того, що було властиво кожний із частин, що складали імперію ".

У своєму визначенні імперії Айзенштадт ґрунтується на запропонованій їм у більш ранніх працях типології політичних систем. Три із семи виділених у рамках цієї типології різновидів кваліфікуються вченим як імперії. До імперій, таким чином, відносяться патримоніальні імперії (держава Карла Великого), імперії кочівників і "централізовані історичні бюрократичні імперії". До числа останніх він відносить древні Єгипет і Вавилон, із застереженнями – держави інків і ацтеків, Китай періоду династій Цинь і Хань, перська держава Сасанідів і меншою ступеню Ахеменідів, елліністичні царства, Рим, Візантію, Індію часів Маурьєв, Гуптів і Моголів, арабський халіфат при Аббасидах і Фатимідах, Оттоманську імперію, нарешті, європейські колоніальні держави епохи абсолютизму (у тому випадку, якщо їхня політична практика: припускала пряме розширення державного патримонію, не обмежуваною торговельною колонізацією й створенням на іншій території окремих поселень).

Віднести настільки різнорідні державні системи до єдиного типу "централізовано-бюрократичних імперій", на думку Айзенштадта, можна через часткову автономізацію в них сфери політичного. При переході в стадію централізовано-бюрократичної імперії влада виявляється "пов'язана з харизматичною особистістю або групою, чиї основні устремління традиційні в змісті підтримки освяченого традицією "даного" порядку, але не в змісті... прийняття традиційних організаційних обмежень даного порядку".

Політична сфера й ієрархія в імперіях, з одного боку, виявляються в набагато більшому ступені автономні від соціально-економічних, релігійних і інших сфер і ієрархій, чим у феодальних, патримоніальних племінні або полісних системах. Однак, з іншого боку, в імперіях набагато глибше внутрішня диференціація сфери політичного.

А. Шопар-Ле Бра виділяє наступні ознаки імперії:

1) Територія імперії повинна бути істотно більше, ніж середня, для даної епохи й даного регіону, територія держави;

2) Імперія завжди етнічно неоднорідна;

3) Імперія має відносно більшу тривалість існування;

4) Влада в імперії монолітна й перебуває в руках однієї особи або однієї партії;

5) Імперії властиве прагнення до необмеженої гегемонії.

Г.С. Кнабе виділяє наступні ознаки імперії:

1) Виникнення в результаті військового скорення й/або економічного або політичного підпорядкування одним народом інших;

2) Включення скорених (підлеглих) народів і територій у державну структуру, єдину з народом, навколо якого й під чиєю егідою ця структура утворюється;

3) Ієрархічний принцип організації виниклої в такий спосіб структури - диференціація її населення з погляду права, громадянства, доступу до військового видобутку, пільгам і перевагам, спрямована на досягнення основної мети всякої імперії - витяг вигід для народу, її що створив, за рахунок народів, у неї включених;

4). Висока роль армії, взагалі військового елемента, з одного боку, обумовлена необхідністю забезпечити примусове здійснення позначеної вище основної мети імперії, а з іншого боку - создающая особливу естетику, особливий ідеологічний імідж імперської державності;

5). Етнічна, національна, історична різнорідність складових частин імперії в сполученні з ієрархічним принципом і з естетизацією військового панування звичайно викликає загострення національних почуттів, а в тенденції – додання їм агресивного або виндикативного характеру, розвиток комплексів національної неповноцінності або, навпаки, національної величі й винятковості;

6). Тяжіння імперії до особистої влади, завершення ієрархії, що утворює нібито піраміду із Правителем, що вінчає цю піраміду, що втілює в їхній взаємодії військову владу й сакральну ідеологічну санкцію ієрархічного, але також і правового буття імперії".

Ознаками імперії, на думку Л.С.Гатагової, є:

1) Сакральний характер влади, звичайно здійснюваної без посередництва проміжних – між правителем і народом – органів і установ.

2) Експансія, як незмінна інтенція1 і як modus vivendi (образ життя, спосіб існування), і її наслідок – розміри, масштаби території (при цьому ядро держави може бути зовсім невеликим, збільшення забезпечить експансія).

3) Наявність центру та периферії, окраїн, провінцій, або метрополії колоній.

4) Поліетнічність і домінуючий етнос або група етносів.

5) Загальна ідеологія (нею може бути й релігія, яку не обов'язково сповідує більшість населення).

6) Претензії на світове значення, а то й на світове панування".

Віднесення деяких з названих ознак саме до імперій викликає сумніви. Наприклад, відносно велика часова протяжність, яка фігурує у визначенні Шопар-Ле Бра, навряд чи може бути врахована, як достатня підстава для того, щоб назвати ту або іншу державу імперією. Така ознака, як виділене Кнабе включення етносів і територій до структури одного, державоутворюючого, народу також характеризує занадто широке коло історичних явищ. У той же час поєднання етнокультурної різнорідності в структурі імперій і універсалізму в політичній практиці одностайно відзначається всіма дослідникам надаючи, таким чином, свого роду "критичну" ознаку імперії. Другою "критичною" ознакою можна, уважати значні територіальні розміри імперії, тому що в повсякденній свідомості (яку не можна не враховувати при дефініції того або іншого явища) імперія – це в першу чергу велика в просторовому відношенні держава (не випадково, якщо імперією йменує себе маленька держава, це частіше за все: сприймається як необґрунтована претензія). Тому критерій розміри території (при, природно, наявності тих або інших форм зовнішньої експансії), незважаючи на його явну нечіткість, вочевидь, зберігає своє значення на відміну від аналогічного критерію часової протяжності.

Від масштабів імперської території залежить не тільки обсяг підконтрольних державі матеріальних і людських ресурсів, але й характер імперії, що вибудовується в рамках, структури як інституційних, так культурно-ментальних соціальних зв'язків і взаємодій. Цей аспект проблеми імперії розглянутий у дуже змістовній статті А.Ф.Філіппова "Спостерігач імперії", що аналізує процес "накладення змісту на фактичну географію", що здійснює імперський простір. Величина простору й тип його організації, на думку Філіппова, задають змістовний обрій соціальної комунікації, будучи тісно зв'язаними, із властивим імперському культурному й політичному практикам універсалізмом. "Великий простір майже неодмінно виявляється анізотропним, неоднорідним. Імперський простір – це не чиста кількість, це політичне визначення великої території, яка, у свою чергу, не є просто сіткою координат», а є унікальними, квазісамостійними соціальними утвореннями. «Накладення соціального й географічного змістів обумовлюють специфічне значення як першого, так і другого в цьому сполученні". Організаційно-політична, екстравертована реалізація універсалістських принципів і орієнтації – на відміну від їхньої реалізації індивідуальної, інтравертованої, – вимагає як перша умова достатнього простору, причому й у чисто географічному плані.

Саме цю обставину мав на увазі Дж. Мерріотт, зв'язуючи розміри імперії із грандіозністю її місії: "...До самого поняття імперії входить уява про відповідальність перед народами, що входять до неї, й борг перед людством у цілому – і необхідно визнати, що можливість виконання цього боргу прямо пов'язана з розширенням території й зміцненням панування. Не можна, зрозуміло, ставити велич у пряму залежність від величини. Проте, величина території – невід'ємний елемент ідеї імперії. Держава може бути маленькою, наприклад, не більше Гамбургу; але "маленька імперія" є термінологічне протиріччя".

Неважко помітити, що загальним знаменником для всіх "критичних" ознак імперії є їхня локалізація на перетинанні сфер культури й політики. Розмаїтість, що постійно включається до змісту структури імперії, є в першу чергу розмаїтість вміщених у великий імперський простір культурних матриць, що виступають у тому числі і як набір стереотипів, що визначають всі типи соціальної дії – економічний, політичний, релігійний і т. ін. Політичне буття конкретної імперії також повинне мати глибинний культурний зміст, хоча лише в рідких випадках формалізованою експлікацією цього змісту. Таким чином, імперська ідентичність тих або інших політичних систем визначається не стільки характером політичних інститутів, скільки змістом неоднорідної політичної культури, що формується в них.

Імперські системи являють собою форму вирішення конфліктних напруг, що виникають при зіткненні (у конкретному геополітичному просторі) універсалістських орієнтації зі споконвічно дисгармонійною розмаїтістю етнічних культур. Відповідно, окремі компоненти імперської структури варто аналізувати з погляду того, якими методами й наскільки успішно забезпечують вони культурно-політичну інтеграцію простору імперії.

Типологія імперій. Імперія – державне утворення досить великого розміру, що включає в себе як складені частини території й народи, приєднані, як правило, військовим шляхом і утримувані в рамках повного або часткового підпорядкування силою. У якості домінуючого, структуроформуючого при цьому виступає політичний фактор (якщо війна – політика, продовжувана специфічними засобами). Передбачається, що після утворення імперія перебуває в стані незмінності свого устрою або принаймні прагне до підтримки такого стану. Можна виділити два основних імперських типи залежності (державності).

До першого можна віднести імперію-конгломерат – політичне об'єднання різнорідних етносів (держав), не зв'язаних між собою спільністю економічних, культурних (у тому числі релігійних) залежностей. Такі імперії створюються, як правило, військовим шляхом і їхня цілісність підтримується прямим використанням військової сили. Найбільш яскравими представниками цього типу імперій можуть служити держави Александра Македонського, Карла Великого, Наполеона Бонапарта. Вони характеризуються лише політичним (військовим) центром тяжіння, причому його просторове розташування по суті визначається місцеперебуванням глави імперії, а не історичними, економічними й іншими реаліями (Вавилон для Александра Македонського, Аахен для Карла Великого й т.ін.). Виникнувши, такі імперії, як правило, не мають внутрішніх структурних зв'язків, або вони є дуже неміцними й легко розпадаються, часто ледь переживши своїх творців. Але проте етап існування у вигляді імперії-конгломерату характерний для всіх імперських утворень. Властиво, це граничний, найбільше "чистий" тип втілення ідеї імперії.

До другого типу можна віднести імперію-ієрархію, під якою мається на увазі об'єднання народів (держав) з різним рівнем підпорядкованості й включеності до загальної структури політичних, економічних, соціальних, культурного просторів, що становлять єдине ціле або, точніше, систему взаємодіючих частин цього цілого. Як правило, тут можна виділити домінуючі нації і ясно виражений центр тяжіння – метрополію. Особливість положення центра крім політичного фактору визначається його економічною, культурною, історичною або іншою роллю. Релігійний фактор звичайно не має вирішального значення. Такі імперії володіють досить ясно вираженими рівнями структурної ієрархічності як у сфері політичної підпорядкованості, так і по зв'язаності з іншими складовими імперського простору (економічними, культурними й т.д.). Класичними прикладами такого типу можуть виступати колоніальні імперії Заходу (англійська, французька). З європейських до них може бути віднесена Австро-Угорська, в Індії – можливо, держава Великих Моголів.

Імперії-ієрархії, як правило, досить довговічні. Час їхнього існування – порядку сторіччя й більше. Дестабілізуючим їхнім фактором є негативні наслідки політичного підпорядкування для соціально-економічного й культурного розвитку того або іншого регіону імперії. Однак негативна роль центра в ході політичної боротьби часто перебільшується. Про це свідчить весь досвід розпаду колоніальних імперій Заходу. Після завоювання політичної незалежності колишні колонії довгий час залишаються в сфері притягання колишнього центра - метрополії як економічно, так і в культурному плані. Не настільки вже далека історія початкового етапу розвитку Сполучених Штатів говорить про тім же: основна частина зовнішньої торгівлі США наприкінці ХУШ – першій половині XIX століття була орієнтована на Англію. Індію, незважаючи на міць своєї культурної традиції, до моменту завоювання політичної незалежності виявилася країною, багато в чому "культурно залежної" він англосаксонського миру, особливо це стосувалося її політичної й культурної еліти.

Імперія-ієрархія може виникнути як при трансформації імперії-конгломерату, так і самостійно. У першому випадку після досить тривалого періоду більш-менш стабільних зовнішніх і внутрішніх умов існування поступово утворяться взаємозалежні структури ієрархічного типу з обов'язковим виділенням центра притягання у всіх елементах імперського простору при домінуванні політичного початку. У другому випадку політичної стадії оформлення імперії звичайно передує стадія економічного й культурного впливу (а часто й пріоритету), що створює передумови для остаточного (військового) рішення питання. Прикладом може служити історія формування британських колоній в Індії, Африці й т.д. Політичне приєднання не є єдиною перспективою. Абсолютне домінування Англії в Південному й Центральному Китаї після "опіумних воєн" XIX століття не припускало організацію політичних структур керування (на відміну від Індії). Аналогічним шляхом пішли й Сполучені Штати у своїх відносинах з Латинською Америкою наприкінці XIX і особливо в XX столітті.

Такі імперії найбільш різноманітні й гнучкі у своїх проявах. Елементи їхнього простору входять у загальний вимір у якості досить незалежних взаємодоповнюючих складових, причому виділення домінуючого компонента визначається потребами конкретного моменту історії.

Імперія-Ієрархія реалізується в різних формах: від досить невизначених структур типу "сфер впливу" (економічного, культурного, військового) до колоніальних систем із прямим включенням периферії в єдину систему керування й господарювання. Саме тому вона послужила зразком для формування імперських структур новітнього типу.

Проміжним варіантом є імперія змішаного типу, що включає елементи, як імперії-конгломерату, так і імперії-ієрархії. Звичайно такі імперії являють собою перехідний щабель або від першого до другого типу імперії, або від імперії до моноетнічної держави. Такий шлях в остаточному підсумку проробив Китай: від військової деспотії Циньськой імперії, що включала в себе досить різнорідні по багатьом характеристикам держави, до національної держави в період династії Мін. До змішаних варіантів можна віднести Римську імперію, що хоча й підійшла до етапу формування імперії-ієрархії, все-таки в нього не вступила, зберігши у своєму складі елементи конгломерату (Галлія, Британія, Дакія й т. ін.) поряд з досить розвитий ієрархією політичного керування.

В історії імперій змішаного типу можна виділити дві галузі структурного розвитку:

1) об'єднуючу, що елімінує розходження між вхідними територіальними утвореннями, що приведе до утворення або однонаціональної, однокультурної держави зі зв'язковий, нерозривною економікою, або імперії-ієрархії, що, втім, може розглядатися як своєрідний проміжний етап до створення тієї ж національної держави;

2) деструктивну, що підкреслює непримиренність вхідних у загальну систему імперії утворень. Останньому сприяють як чисто формальні причини – відсутність (або неможливість утворення) єдиних центрів притягання, а отже, конкуренція декількох рівноправних претендентів на цю роль без вирішального виграшу одного з них, так і суб'єктивні у вигляді політичних і національних рухів із програмами, заснованими на пріоритеті регіональних відмінностей і цінностей. Обидві тенденції є постійно діючими, але якщо перша з них реалізується досить повільно й завжди еволюційним шляхом, вимагає для досягнення помітних результатів часу життя декількох поколінь, те друга тяжіє до вибухового прояву й може продемонструвати свої руйнівні здатності за досить нетривалий час. Спроби прискорити хід об'єднання частин держави відомі в історії, але вирішального успіху не приносили. Згадаємо хоча б масові шлюби греків з персіянками, що влаштовуються Олександром Македонським, або аналогічні явища в СРСР (хоча й більше тривалі за часом, порядку 50-60 років), переміщення значних груп населення з одного регіону в іншій у тих же імперіях.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]