ДЕВІЗ: «Сучасність»

ВИЗНАЧЕННЯ ШВИДКОСТІ ВІТРУ ДЛЯ ОПТИМІЗАЦІЇ ФУНКЦІОНУВАННЯ ВІТРОГЕНЕРАТОРНОЇ УСТАНОВКИ

АНОТАЦІЯ

Актуальність роботи. Сучасні об’єми споживання електроенергії вимагають розвитку систем видобування електроенергії з відновлювальних джерел. Одні з таких систем – це вітрогенераторні установки. Аби збільшити коефіцієнт корисної дії – коефіцієнт потужності такої установки необхідно впровадити нові системі регулювання, які забезпечують оптимізацію функціонування вітрових генераторів. Актуальним є визначення швидкості вітру перед лопатями генератора, оскільки від цього залежить коефіцієнт потужності вітрогенератора. Використання механічних датчиків швидкості вітру має низку недоліків, що негативно впливає на підвищення ефективності функціонування вітроустановок.

Мета роботи. Розробити метод непрямого визначення швидкості вітру як основи оптимізації функціонування вітроустановки.

Задачі дослідження. Для досягнення зазначеної мети визначено необхідність виконання наступного:

• проаналізувати конструктивні та функціональні особливості вітрогенераторної установки;

• визначити недоліки існуючих датчиків швидкості вітру;

• створити математичну модель для непрямого визначення швидкості вітру.

Об'єкт дослідження – електромеханічні процеси, що протікають у вітрогенераторі.

Предмет дослідження – непряме визначення швидкості вітру на основі параметрів функціонування вітрогенератора.

Методи досліджень. У роботі використані методи аналізу фізичних процесів за допомогою аналітичних формул та математичне моделювання на базі комп’ютерної техніки.

Основні наукові та практичні результати, їх значення.

1. Проаналізовано математичну модель процесу обтікання вітровим потоком вітроустановки та процесу перетворення механічної енергії у електричну за допомогою електрогенератора, спрямовану на комп’ютерне моделювання та реалізацію на базі програмованого контролера.

2. Розроблено математичну модель, що забезпечує отримання інформації щодо швидкості вітру для використання при оптимізації функціонування вітрогенератора.

Загальна характеристика наукової роботи. Робота складається із переліку позначень та скорочень, вступу, 2 розділів і висновків. Загальний обсяг роботи становить 35 сторінок, в тому числі основний текст на 28 сторінках, список літератури з 6 найменувань на 1 сторінці та 2 додатки на 3 сторінках.

ВІТРОУСТАНОВКА, ШВИДКІСТЬ ВІТРУ, ПІТЧ-КУТ, КОЕФІЦІЄНТ ПОТУЖНОСТІ, АСИНХРОННИЙ ГЕНЕРАТОР, MATLAB, НЕЙРОМЕРЕЖА

Справка про ступінь самостійності студентської роботи

Робота виконана автором самостійно. З боку керівника здійснювалося загальне керівництво та давалися рекомендації щодо редагування друкованого матеріалу.

ЗМІСТ

Стор.

ПЕРЕЛІК ПОЗНАЧЕНЬ ТА СКОРОЧЕНЬ 5

ВСТУП 6

1 Передумови оптимального функціонування вітрогенераторних установок 7

1.1 Побудова вітроустановки 7

1.2 Коефіцієнт потужності вітроустановки 15

2 Побудова моделі для непрямого визначення швидкості вітру перед вітроколесом 20

2.1 Апроксимація коефіцієнта потужності за допомогою аналітичної функції 20

2.2 Непряме визначення швидкості вітру на основі моделі генератора та нейроапроксиматора 22

ВИСНОВОК 32

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ 33

ДОДАТОК A Модель для розрахунку С_p-λ залежності 34

ДОДАТОК Б Програма для розрахунку швидкості вітру 35

Перелік позначень та скорочень

A – площа поперечного перерізу повітряного потоку.

с_p – коефіцієнт потужності вітроустановки.

d, q – індекси компонент змінних асинхронного генератора в обертальній системі координат.

i_R – струм ротора асинхронного генератора.

i_S – струм статора асинхронного генератора.

J_ – сумарний момент інерції електромеханічної системи.

K_R – конструктивний коефіцієнт асинхронного генератора.

L_R – індуктивність ротора асинхронного генератора.

m – маса повітряного потоку.

P – потужність.

Q – щільність вітру.

T_М – механічна стала часу електромеханічної системи.

T_R – електромагнітна стала часу ротора асинхронного генератора.

T_S – електромагнітна стала часу статора асинхронного генератора.

u_S – напруга на статорі асинхронного генератора.

u_SQ – напруга (протиЕРС), генерована у статорі асинхронного генератора.

v´ – швидкість вітрового потоку;

v_w – швидкість вітру;

z_p – число пар полюсів асинхронного генератора.

,  – індекси компонент змінних асинхронного генератора в нерухомій системі координат.

 – пітч-кут вітроколеса;

λ – коефіцієнт швидкості;

ψ_R – потокозчеплення ротора асинхронного генератора.

σ – коефіцієнт розсіювання асинхронного генератора;

σΤ_s – стала часу розсіювання статора асинхронного генератора.

ω – кутова швидкість генератора.

ω_S – кутова швидкість поля статора асинхронного генератора.

ВстУП

Попит на електроенергію з відновлювальних джерел зростає дуже швидко. Аналітики пророкують стабільне зростання проектів вітрових установок на суші для задоволення світового попиту. Вітроустановки на побережжі водойм також мають блискучі перспективи.

Завдяки технічним нововведенням виробничі потужності берегових вітряних турбін можуть наздогнати потужності звичайних електростанцій. Більше того, підвищення ефективності проектування вітрових генераторів вітроустановок допомогло розробити вітроустановки навіть для регіонів з суттєво різними, у різні періоди року, швидкостями вітру.

Іншою тенденцією є "repowering" – заміна першого покоління вітрових турбін на нові, більш ефективні вітрові турбіни. Це може значно сприяти підвищенню ефективності та продуктивності вітрових електростанцій.

Провідним світовим постачальником рішень для вітроенергетики у наземних, морських та пустельних місцях є фірма "Сіменс". Компанія має довгий послужний список доставки в строк і в рамках бюджету вітрових турбін. "Сіменс" поєднує в собі технологічні інновації, досвід і знання по всьому ланцюжку перетворення енергії для швидкого розгортання рішень, доступних з одного джерела.

Енергетичні рішення від "Сіменс" відповідають усім відповідним правилам підключення до мережі і можуть бути поставлені повністю готовими до використання, прокладаючи шлях до більш чистої та "зеленої" майбутньої енергетики.

Протягом багатьох років вітрові турбіни "Сіменс" набирають обертів з точки зору міцності та надійності. Усі компоненти турбіни відмінної якості. Високоякісні технології, менше незапланованих ремонтних робіт, підвищена якість деталей і технічне обслуговування допомагають значно знизити експлуатаційні витрати [1].

1 ПЕРЕДУМОВИ ОПТИМАЛЬНОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ ВІТРОГЕНЕРАТОРНИХ УСТАНОВОК

1. Побудова вітроустановки

Вітроустановки є повністю автоматизованими. Вони автоматично запускаються при швидкості вітру від 3-5 м/с. При частковому навантаженні швидкість обертання ротора вітроустановки та пітч-кут лопатей можуть безперервно контролюватися для досягнення максимальної аеродинамічної ефективності. До швидкості вітру 13-14 м/с відбувається збільшення вихідної потужності вітрової турбіни. Після цього, регулюючи пітч-кут лопатей ротора, вихідна потужність залишається постійною на рівні номінальної. Одночасно вітрові навантаження зводяться до мінімуму. При швидкості вітру понад 25 м/с відбувається автоматичне відключення, а при зменшенні швидкості вітру – автоматичне вмикання.

Сучасна система дистанційного моніторингу забезпечує контроль і моніторинг системи вітроустановки навіть через стандартний браузер інтернету. Звіти про стан надають оператору електричні і механічні характеристики вітроустановки, повідомлення про помилки, а також метеорологічні та мережеві дані.

У сучасних вітрових турбінах основними елементами (рис. 1.1) є:

• Ротор, оснащений декількома регульованими лопатями для обмеження потужності та її оптимізації. Частота обертання ротора є змінною для досягнення максимальної аеродинамічної ефективності при одночасному зниженні динамічних вітрових навантажень на систему.

• Лопаті ротора, виготовлені з епоксидної смоли за спеціальною технологією.

• Втулки ротора, виготовлені з чавуну з кулястим графітом. Мають фланець безпосередньо на основному валу. Втулка забезпечує достатньо місця, щоб проводити ремонтні роботи в середині лопатей та біля підшипників двом особам.

Рисунок 1.1 - Побудова вітрової установки

(1 - ротор, 2 - ковпак ротора, 3 - лопать ротора, 4 - підшипник лопаті, 5 - втулка ротору, 6 - основний підшипник, 7 - основний вал, 8 - редуктор, 9 - дискові гальма, 10 - зчеплення, 11 - генератор, 12 - кран-балка для обслуговування, 13 - флюгер та анемометер, 14 - башта, 15 - привод механізму орієнтації за вітром, 16 - редуктор механізму орієнтації за вітром, 17 - машинне відділення, 18 - масляний фільтр, 19 - гондола, 20 - охолодження генератора).

• Система регулювання нахилу лопатей оптимізує вихідну потужність під час функціонування, крім того, особливо під час екстремальних погодних умов, допомагає значно знизити вітрове навантаження.

• Головний вал і підшипники. Головний вал виконують порожнім з легованої сталі. Це дозволяє передавати через нього всі сигнали для системи керування. Головний вал підтримують саморегулюючі підшипники. Мастила подаються автоматично за допомогою централізованої системи змащення і не вимагають обслуговування.

• Редуктор є багатоступеневим зубчасто-зірковим, який виробляється відповідно до визначених специфікацій. Для забезпечення максимальної продуктивності та компактного дизайну в разі передачі великого обертового моменту вводиться зубчаста ступінь коробки передач. Наступні ступені складаються з косозубчастих коліс, які дозволяють швидкий зсув валу. Для досягнення оптимальних умов експлуатації коробка передач обладнана системою охолодження та фільтром.

• Генератор – повністю закрита індукційна машина з короткозамкненим ротором з і без контактних кілець. Завдяки конструкції генератора досягається виключно висока ефективність особливо при частковому навантаженні. Повітряне охолодження гарантує забезпечення необхідних умов експлуатації.

• Гальмо використовується як додаткова система безпеки вітрової турбіни. Воно знаходиться на валу між коробкою передач і генератором і має два гідравлічних ступені.

• Контроль здійснюється через передавач від гондоли та башти. Гондола активно слідкує за вітром. Гальма на двигуні встановлюються для підтримки поворотної головки і регулювання положення гондоли.

• Управління має можливості діагностики і включає в себе клавіатуру та дисплей, що дозволяє просто візуалізувати стан кожного механізму.

• Перетворювач дозволяє працювати генератору зі змінною швидкістю. При цьому на виході установки маємо постійне значення напруги та частоти. Перетворювач має модульну конструкцію для легкого обслуговування [1].

Ротор виконується з оптимізацією для області нижче номінальної потужності генератора. При більш високій швидкості вітру колесу віддається дуже велика потужність. Дуже важливим параметром для визначення вітрового потоку є коефіцієнт швидкості λ. Він характеризує відношення кутової швидкості ротора до швидкості вітру. У разі однакових коефіцієнтів швидкості ротори великих діаметрів обертаються повільніше в порівнянні з роторами менших діаметрів, тому найменші можуть бути зруйнований. Сучасні трилопатеві ротори мають коефіцієнт швидкості від 6 до 8.

Установки з низьким коефіцієнтом швидкості мають недолік: обертовий момент більший у порівнянні з установками з великим коефіцієнтом швидкості. Це призводить до збільшення габаритів генератора, що в свою чергу знижує ефективність використання сили повітря, яке проходить через вітроколесо. Зі збільшенням коефіцієнта швидкості необхідно використовувати меншу кількість лопатей зі зменшеними площами перерізу для рівномірного розподілу енергії повітря. Також важливо уникати надмірно великої поверхні лопаті з низьким коефіцієнтом рушійної сили, оскільки це може призвести до збільшення опору повітрю. Це випливає з пропорційності рушійної сили лопаті до квадрату швидкості вітрового потоку. Крім того, зниження лобової області лопатей при штормі для нерухомої установки призводить до механічного навантаження на всю конструкцію ротора та вежу до самої основи.

Дуже висока швидкість роботи установок з двома або навіть тільки з однією лопаттю є невигідною, бо при зменшених кутах спостерігається аеродинамічний ефект, такий як тунелювання – зменшення механічної стабільності при постійному опорі потоку. Крім того, чим вище швидкість лопаті, тим більше шуму. Трилопатеві ротори технічно легше контролювати, ніж двох- або чотирьохлопатеві. Для установок з розміщенням лопатей перед вежею кут потоку зменшується через повітряну пробку в передній частині вежі протягом коротких періодів часу, і, таким чином, зменшується рушійної сила. Лопаті на протилежному боці будуть максимально завантажені в цей час, тому що вгорі утворюється більше вітру, що створює значно більший загальний момент перекидання.

Вузькі профільовані лопаті сучасних роторів переміщуються швидше і перпендикулярно до вітру, від якого вони отримують необхідний тиск та створюють динамічний ліфт. Це дає досягти великої площі з меншою кількістю матеріалу, особливо для малих вітрогенераторів. Цей принцип використо­вується для різних типів, у тому числі для простих варіантів вітрових турбін, тобто конструкцій з зіркоподібним ротором або з трьома лопатями, які обертаються перед вежею навколо горизонтальної осі (HAWT з англійської мови – горизонтальна вітрова турбіна). Для цього є необхідним обладнання активним механізмом, що керується вітром. Це не поширюється на так звані вітрові машини, в яких ротор працює за вежею, вітер повертає ротор автоматично в правильному напрямку. Такий пасивний контроль складніший, однак, більш безпечний при бурі.

Плавучість ротора також може бути реалізована і для роторів з вертикальною віссю обертання (VAWT відповідно з англійською мовою – вертикальні вітрові турбін). Найбільш популярними для цього типу є ротори Дариуса, які до середини діапазону потужності будуються у формі класичного метелика або Н-ротора Дариуса. Лопаті створюються циліндричної форми при обертанні. Для роторів з вертикальною віссю обертання не є принциповим напрямок вітру. Тим не менш, лопаті є непрактичними в деяких зонах розповсюдження потоку повітря, тому площа лопаті повинна бути збільшена. Через циклічні зміни навантаження вони передаються у вібраційні навантаження на всю конструкцію. Складна конструкція разом з низьким коефіцієнтом потужності (в середньому 0,3 порівняно з 0,4-0,5 для роторів з горизонтальною віссю обертання) пояснюють низьку частку ринку, що займають такі вітроустановки [2].

До інструментів, сенсорів і записуючих пристроїв для вимірювання параметрів вітру висуваються високі вимоги. Для надійності до вимог на точність датчика швидкості вітру додаються надзвичайно високі вимоги до апаратури для запису даних протягом тривалого часу без технічного обслуговування. Крім того, слід уникати помилки вимірювання через неправильну установку й обледеніння датчика. Загалом, механічні датчики швидкості вітру називаються анемометрами. Їх застосування, межі і можливі помилки в значній мірі є невідомими, і вони повинні бути відкалібровані до і після встановлення вимірювальною компанією.

Датчики без рухомих частин, такі як звуковий анемометр все ще рідко використовуються, тому що вони є одночасно і більш дорогими, ніж механічні пристрої, і більш чутливі до поміх. Також вони не призначені для довгострокових вимірювань. Тим не менш, звуковий анемометр вимірює всі три компоненти v_x, v_y і v_z вектора вітру.

(1.1)

Напрямок потоку не має значення.

Через те, що v_Z вітрової турбіни, вертикальна складова, не може видати потужність, енергетичний вихід доступний тільки з горизонтальної складової v_horiz.

(1.2)

Чашкові анемометри визначають безпосередньо v_horiz, але не спроможні правильно визначити вертикальну складову. Наступною характерністю чашкових анемометрів є так звана довжина шляху. Це випливає з інерції обертових чашок при швидких змінах швидкості поперечного потоку вітру. Можливо теоретично зафіксувати збільшення швидкості вітру від v₀ до v₀+Δν. Анемометр відпрацює цей стрибок експоненціально (затримка першого порядку).

Пропелерові анемометри з флюгером також вимірюють горизонтальну компоненту v_horiz, але вони рідко використовуються. Вони вимірюють також напрямок вітру, який у разі чашкових анемометрів вимірюється окремо. Однак, вони мають суттєвий недолік – флюгер гребного гвинта може "сповзати", що спотворює вимірювання вітру.

Ультразвукові анемометри були розроблені для дослідження турбу­лентного поля в приповерхневому прикордонному шарі. До трьох пар соно­тродів (комбінації динамік-мікрофон) влаштовано таким чином, що потік може бути виявлений у трьох просторових координатах. Ультразвукові імпульси 100 кГц рухаються зі швидкістю звуку між хвилеводами з відстанню s. Компоненти швидкості вітру в напрямку зонду співпадають зі звуком, що призводить до різних проміжків часу для зовнішнього (t₁) і зворотного (t₂) руху.

; (1.3)

Ці рівняння дозволяють просто визначити швидкість вітру v у напрямку пари сонотродів.

(1.4)

Вигідно те, що розрахунок швидкості вітру не залежить від швидкості звуку, тому що швидкість звуку залежить від щільності та вологості повітря.

При трьохосному розташуванні пар датчиків можливе вимірювання швидкості по всіх трьох осях.

Проблема, притаманна звуковому анемометру, є відхилення обтікання головки датчика потоком, тому датчик дає неточні вимірювання в деяких секторах. Таким чином, використання звукових анемометрів для вимірювання тривалих часових рядів швидкості вітру може загрожувати неточностями. Крім того, слід зазначити, що п'єзоелектричні датчики застарілі. Їхня поведінка залежить від температури [3].

Розмір, протікання у часі та напрямок вітру є основними параметрами для розрахунку очікуваного виходу енергії – тобто для кількісної оцінки придатності місця розташування, а також прийняття рішення – який з доступних вітрогенераторів особливо підходить.

Через те, що потужність, що виділяється силовою турбіною, пропорційна кубу швидкості вітру, можна точно розрахувати сформовані вітрові умови в заданому місці. Похибка 10% у виявленні швидкості вітру завдає похибку до 33% у визначенні продуктивності. Крім того, для визначення механічних навантажень і напруги точні знання про швидкість вітру мають велике значення.

Проблема полягає у визначенні, скільки механічної потужності зможе визволити генератор з повітряної маси. Видобування механічної потужності можливе за рахунок кінетичної енергії повітряної маси. Це буде означати, що при незмінній масі вітру швидкість його за вітроколесом буде менша. Зниження швидкості також означає збільшення площі перетину, тому що повинен пройти потік тієї самої маси. Тому необхідно розглянути стани до і після вітроустановки (рис. 1.2, де v₁ є миттєва швидкість вітру до вітроколеса та v₂ – швидкість позаду вітроколеса) [4].

V’

v ₁ A₁

A P_mech

v ₂ A₂

Рисунок 1.2 - Співвідношення потоків при віддачі механічної потужності з повітряної маси згідно елементарної імпульсної теорії

Механічна енергія P, яка віддається генератору, дорівнює різниці потужності повітряного потоку перед та після вітроколеса:

(1.5)

або

(1.6)

де m' – масса потоку; Q – щільність вітру; А – площа поперечного перетину.

2. Коефіцієнт потужності вітроустановки

З останнього рівняння (1.6) попереднього пункту виходить, що потужність повинна бути максимальною у випадку, коли v₂ дорівнює нулю. Це означало би, що вітер повністю загальмував на вітроколесі. Проте це не можливо реалізувати на практиці. Коли швидкість позаду вітроколеса v₂=0, швидкість повітря попереду також повинна бути рівною нулю. Це значить, що не існує потоку взагалі. З точки зору фізики співвідношення v₂/v_l повинно бути визначеним числом, при якому корисна потужність є максимальною. Сила тяги вітру F повинна працювати за принципом "дія дорівнює реакції". Вітроколесо чине силу опору з силою повітряного потоку. Тяга рухає, так би мовити, кількість повітря зі швидкістю v', який переважає на фізичному рівні генератора. Потужність буде виглядати наступним чином

(1.7)

де – швидкість потоку.

Механічна потужність, що витягується з повітря, може також бути перетворена з різниці потужностей перед та після вітроколеса до іншої сили тяги – сили тяги наскрізного потоку. З рівнянь для обох об’ємів визначимо об’єм наскрізного потоку v´

(1.8)

Тоді механічна потужність на валу

(1.9)

Визначимо для порівняння потужність повітря Р_о, яке проходить через площу поперечного перерізу A без віддачі енергії. Ця потужність дорівнює

(1.10)

Співвідношення механічної потужності генератора та потужності повітря, що не віддає своєї енергії, зветься коефіцієнтом потужності c_p. Після перетворювань можна коефіцієнт потужності виразити через функцію співвідношень швидкостей v₂/v₁:

(1.11)

Це означає, що коефіцієнт потужності, що забирається з повітря, тобто співвідношення потужностей вітроколеса та повітря, залежить лише від швидкостей перед та після вітроколеса. Цю залежність можна представити графічно (рис. 1.3). З графіка зрозуміло, що коефіцієнт потужності при певному співвідношенні швидкостей перед та після вітроколеса дістає свого максимуму.

При v₂/v_l=1/3 спостерігається ідеальний коефіцієнт потужності, або „Бетц-фактор“ [4]:

(1.12)

Ср

v₂/v₁

Рисунок 1.3 - Залежність коефіцієнта потужності від співвідношення швидкостей перед та після вітроколеса

Знаючи, що максимальний коефіцієнт потужності настане при v₂/v₁=1/3, можемо вирахувати об’єм потоку наскрізного повітря v'

(1.13)

та зменшення швидкості після вітроколеса v₂

(1.14)

Рис. 1.4 демонструє більш наочно перетворення енергії вітру. На моделі обтікання показані втрати та статичний тиск. Повітря затримується в наближенні до рівня ротора генератора та, проходячи через турбіну, сповільнюється до мінімального значення. Рисунок з зображенням потоку показує розширення потоку до максимального діаметра в точці мінімуму його швидкості. Статичний тиск зростає по мірі наближення до турбіни та потім падає на більш низьке значення, щоб потім після вітроколеса зрівняти тиск з тиском навколишнього середовища. Швидкість потоку позаду вітроколеса також згодом повертається в початкове значення. Розширення потоку зникає [4].

Рисунок 1.4 – Співвідношення потоків при протіканні наскрізь ідеального вітроколеса з максимальним вивільненням механічної енергії

З формули (1.11) бачимо, що коефіцієнт потужності залежить від швидкості вітру. Отже, для точного підрахунку коефіцієнта потужності та оптимізації роботи вітрогенераторної установки необхідно мати достовірні дані про швидкість вітру.

2 ПОБУДОВА МОДЕЛІ ДЛЯ НЕПРЯМОГО ВИЗНАЧЕННЯ ШВИДКОСТІ ВІТРУ ПЕРЕД ВІТРОКОЛЕСОМ

2.1 Апроксимація коефіцієнта потужності за допомогою аналітичної функції

Отримані за допомогою вимірювань та обчислювань певні c_p-λ-криві, апроксимуємо у закритій формі через нелінійну функцію у формі (рис. 2.1):

(2.1)

Для MOD-2 турбіни:

(2.2)

де v_w – швидкість вітру; ω – кутова швидкість турбіни.

Тоді отримаємо:

(2.3)

та

(2.4)

На рис. 2.2 зображені залежності зі змінним фактором та показником експо­ненти x = 1,5 [5]. Модель для обчислення цих рівнянь подано в додатку А.

З рівняння (2.1) не можна вирахувати v_w, тому що залежність c_p( ) аналітично вирішити неможливо. Ця залежність може бути представлена лише графічно. Залежно від характеристики турбіни вищенаведені коефіцієнти змінюються, аби відповідати побудові вітроустановки. Тому визначення точної функції апроксимації потребує багато часу. Також зазначений метод визначення коефіцієнта потужності та швидкості вітру не здатен до самоадаптації у процесі роботи. Це виходить з того, що при зміні умов експлуатації вітроколеса потрібно змінювати коефіцієнти аналітичної функції, що е дуже затратним процесом. Зважаючи на ці три суттєві недоліки, для розрахунку швидкості вітру необхідно застосувати інший метод.

λ

Рисунок 2.1 - c_p-λ-криві для MOD-2 турбіни

λ

Рисунок 2.2 - c_p-λ-криві з показником експоненти x = 1,5

Підсумовуючи вище зазначене, можна зробити висновок, що для визначення швидкості вітру необхідно застосувати метод, який здатен адаптуватися до параметрів вітроустановки та умов експлуатації. Ці властивості має нейромережа. За допомогою нейромережі можна встановити залежності між будь-якими величинами. Та також вона може самоадаптуватися у процесі роботи.