6. Правовий статус біженців і переміщених осіб

Під терміном «біженець» слід розуміти іноземця (у тому числі й особу без громадянства), що внаслідок обґрунтованих побоювань стала жертвою переслідувань за ознаками расової, національної приналежності, відно­шенням до релігії або громадянства, приналежністю до певної соціальної групи або політичними переко­наннями змушений покинути територію держави, гро­мадянином якої він є (або на території якої він пост­ійно проживає), і не може або не бажає користуватися захистом цієї держави внаслідок указаних побоювань.

До даної категорії осіб не належать так звані «еко­номічні біженці», що покидають свою країну в пошу­ках кращого економічного становища.

Частіше усього біженці з'являються внаслідок міжна­родних або внутрішніх військових конфліктів.

У міжнародному праві термін «біженці» з'явився після Першої світової війни.

В рішенні проблем біженців важливу роль покликано грати не тільки міжнародне право, але і на­ціональне законодавство держав, оскільки біженці, покидаючи свої країни, поселяються на території визна­чених держав. Проблема біженців є дуже актуальною і для України. У зв'язку з цим Верховна Рада України 24 грудня 1993 року прийняла Закон України «Про біженців», у якому визначений статус біженця і регла­ментована процедура одержання статусу біженця в Україні. Наявність статусу біженця дозволяє цій кате­горії осіб одержувати певну допомогу (грошові випла­ти і пенсії, одержання освіти, охорона здоров'я, відправ­лення релігійних культів, судовий захист і т.п.) від дер­жави, що надала такий статус.

Слід зазначити, що після розпаду СРСР на постра­дянському просторі налічуються сотні тисяч біженців, що стали жертвами етнічних і релігійних конфліктів у Нагірному Карабаху, Придністров'ї, Таджикистані, Чечні, Абхазії. Тому держави СНД повинні активізувати і розширювати своє співробітництво в справі рішення проблем біженців як на двосторонньому, так і багатос­торонньому рівні. На жаль, таке співробітництво в рам­ках структур Співдружності здійснюється вкрай неза­довільно, незважаючи на те, що по цьому питанню в рамках СНД у 1993 році була підписана Угода про до­помогу біженцям і вимушеним переселенцям, що на­брала сили з 1994 року (Україна в ньому не бере участь). Переміщені особи — це люди, що були насильно ви­везені в ході Другої світової війни фашистською Німеч­чиною і її союзниками з окупованих ними територій для використання на різноманітних роботах. Після за­кінчення війни СРСР уклав ряд двосторонніх угод про репатріацію (повернення на батьківщину) переміщених осіб із числа радянських громадян. Для сприяння по­верненню на батьківщину переміщених осіб у 1946 році була створена Міжнародна організація у справах біженців, що припинила своє існування в 1951 році в зв'язку зі створенням УВКБ.

Сам термін «переміщені особи» не використовуєть­ся в Конвенції про статус біженців 1951 року, але в даний час у практиці УВКБ він застосовується у відно­шенні деяких категорій «внутрішніх біженців», що та­кож називаються «вимушеними переселенцями». До них належать особи, що покинули певний конфліктний регіон держави й оселилися в іншому регіоні в межах цієї ж держави.

Дана проблема є дуже гострою для Росії, тому в 1993 році Російська Федерація прийняла Закон «Про виму­шених переселенців». Проблеми біженців є дуже акту­альними і для інших регіонів світу, зокрема, для Афри­канського континенту, де в результаті політичній не­стабільності є чимало точок конфліктів. Тут проблема­ми біженців займаються і регіональні організації. Так, ОАЕ в 1969 році прийняла Конвенцію у відношенні специфічних аспектів проблеми біженців в Африці.

Слід підкреслити, що діяльність міжнародних органів і організацій, що займаються проблемами біженців, по­винна бути, насамперед, аполітичною, носити гуманний і соціально орієнтований характер.