Методы изучения желудочной секреции
Различают экспериментальные и клинические методы изучения желудочной секреции.
Экспериментальные методы - Павлов.
1 метод: 1842 г. - Басов - в основе - наложение фистулы (отверстия) соединяющий желудок с окружающей средой - басовская фистула. Чистый сок можно получить в сложнорефлекторную фазу. В остальные две фазы - желудочное содержимое.
2 метод: 1889 г. - Павлов + Шумова-Симоновская - опыт мнимого кормления: Басовская фистула плюс эзофаготомия - изучали первую фазу.
1894 г. - Павлов - операция изолированного желудочка - модификация операции Гейденгайна. Из желудка вырезался кусок стенки, из которого формировался изолированный желудочек. Он отделялся от желудка двумя слоями слизистой, не сохранял и нервную и гуморальную связь с желудком. Чистый сок во все 3 фазы.
Клинические методы на человеке.
Метод желудочного зондирования - натощак после пробного завтрака (стакан отвара или кусок хлеба или стакан воды). Зондирование одномоментное или длительное.
Ацидотест - косвенная оценка - наличие кислых веществ в моче или крови.
Моторная функция и ее регуляция
Вне пищеварения происходит периодическая моторная деятельность, которая совпадает с периодической секреторной деятельностью. Это голодовые сокращения желудка.
При пищеварении - 4 вида моторики:
перистальтика;
тонические сокращения;
антральная систола;
антиперистальтика.
Перистальтика - сокращение круговых мышц желудка, идет от кардиальной части желудка к пилорической. Скорость распространения равна 1см/сек - в кардиальной части; 3-4 см/сек - в пилорической части. Обеспечивает продвижение пищи по желудку.
Тонические сокращения - неперистальтические сокращения, которые проявляются изменением тонуса мышц желудка. При повышении тонуса объем желудка уменьшается и давление внутри него увеличивается. Это способствует эвакуации. И наоборот.
Антральная систола - сокращение пилорической части желудка - эвакуация пищи из желудка в ДПК.
Антиперистальтика - волна перистальтического сокращения, направленная от пилорической части к кардиальной (при рвоте).
Дванадцятипа́ла кишка́ (лат. duodénum) — початковий відділ тонкої кишки. У людини вона розташована одразу після воротаря шлунку. Характерна назва пов'язана з тим, що її довжина складає приблизно дванадцять поперечників пальця руки.
Дванадцятипала кишка тісно анатомічно і функціонально пов'язана з підшлунковою залозою і жовчовидільною системою. Саме у неї відкриваються загальна жовчна протока і головна протока підшлункової залози (у більшості, але не у всіх, людей вона впадає в загальну жовчну протоку, але у деяких йде окремо).
Підшлункова залоза виробляє як травний сік (екзокринна функція), так і гормони (ендокринна функція), зокрема, інсулін, глюкагон, соматостатин, панкреатичний поліпептид, ліпокаїн і ін. Вона виділяє всі без винятку ферменти, потрібні для процесу травлення.
/?
В тонкой кишке осуществляются завершающие стадии гидролиза пищевых веществ, начатого с помощью ферментов слюны, желудочного и поджелудочного соков. В кишечном соке имеется полный набор ферментов, расщепляющий поли- и олигомеры пищевых веществ до мономеров, которые по мере своего образования всасываются слизистой оболочкой тонкой кишки в кровь и лимфу. Начинается гидролиз пищевых веществ в тонкой кишке в процессе полостного пищеварения, а завершается при осуществлении пристеночного (мембранного пищеварения).
Роль толстой кишки в процессе переваривания пищи небольшая, так как пища почти полностью переваривается и всасывается в тонкой кишке, за исключением растительной клетчатки. В толстой кишке происходят концентрирование химуса путем всасывания воды, формирование каловых масс и удаление их из кишечника. Здесь также происходит всасывание электролитов, водорастворимых витаминов, жирных кислот, углеводов.
По уголеву только книги
76.
Харчова поведінка
Під харчовою поведінкою розуміється ціннісне ставлення до їжі та її прийому, стереотип харчування в повсякденних умовах і в ситуації стресу, поведінка, орієнтована на образ власного тіла, і діяльність з формування цього образу (Менделевич, 2005). Іншими словами, харчова поведінка включає в себе установки, форми поведінки, звички і емоції, що стосуються їжі, які індивідуальні для кожної людини.
Харчова поведінка визначають не тільки потреби, а й отримані в минулому знання. Хоча потреба в енергії і створює таке біологічне потяг, як почуття голоду, на конкретну поведінку (що людина буде їсти) впливають сформовані звички і стратегії мислення
При поїданні їжі включаються механізми гальмування, запускаються як фізіологічними змінами, так і сигналами від рецепторів рота, глотки, шлунка і кишечника.
Харчовий центр , сукупність структур головного мозку, регулюючий вибір і вжиток їжі (відшукання, обстеження, поглинання або відкидання), а також початкові етапи її травної переробки. Поняття «П. ц.» введене І. П. Павловим . Інтегруючи сигнали із зовнішнього і внутрішнього середовищ організму, П. ц. забезпечує відповідність між потребами в енергетичних і пластичних речовинах і вступом їх в організм. Структури, що об'єднуються поняттям «П. ц.», представлені на різних рівнях центральної нервової системи. Серед підкіркових структур П. ц. особливу роль грають певні відділи гіпоталамуса . Пошкодження його латеральних областей, в яких знаходиться так званий «центр голоду» (живлення), викликає відмову від їжі і виснаження; пошкодження вентро-медіальніх ядер гіпоталамуса, в яких розташований «центр ситості» (насичення), — збільшення вжитку їжі і ожиріння. Чергування станів голоду і насичення, формування спеціальних харчових реакцій пов'язані з дією на гіпоталамічні відділи П. ц. продуктів обміну вуглеводів, білків і жирів, біологічно активних речовин і гормонів. Функціональний стан гіпоталамічних відділів П. ц. залежить також від інформації, що поступає з різних областей тіла при роздратуванні периферичних рецепторів. Харчову діяльність регулюють і ін. підкіркові структури. У корі великих півкуль — кіркових відділах П. ц.— формуються складні безусловнорефлекторниє і умовнорефлекторні реакції, пов'язані з живленням .
77. Органы системы обмена веществ Расположены главным образом в брюшной поло- сти и в полости таза. Система выделения (почки и т. д.) обозначена красным цветом.
Процессы выделения, или экскреции, освобождают организм от чужеродных токсических веществ, а также от избытка солей. К органам выделения относят почки, легкие, кожу, потовые железы, пищеварительные железы, слизистую оболочку желудочно-кишечного тракта и др.
Основным органом экскреции являются почки, которые с мочой выделяют мочевину, аммиак, креатин и др. Процесс образования и выделения мочи из организма называют диурезом. Почки, удаляя из организма избытки воды и солей (например, поваренной и др.), способствуют сохранению постоянства осмотического давления крови и реакции рН крови. В зависимости от реакции рН крови почки выделяют либо кислые, либо щелочные соли фосфорной кислоты. Ядовитые и вредные для организма вещества (индол, фенол, скатол и др.), образуясь в кишечнике, поступают в воротную вену, обезвреживаются в печени и с кровью подводятся к почкам. Почки являются не только органом выделения, они участвуют и в образовании веществ (синтезе), которые затем ими же удаляются. Почки представляют собой парный орган, расположенный в поясничной области у задней стенки брюшной полости по обе стороны позвоночника. Они имеют форму боба. Масса в среднем - 0,2 - 0,25 кг (200 - 250 г) каждая. Из 1700 - 1800 литров крови, которые за сутки пропускают через себя обе почки, образуется 150 - 180 литров первичной мочи и 1 - 1,5 литра вторичной. Фильтрующая поверхность обеих почек равна приблизительно 5-6 квадратным метрам. Длина мочевого канальца нефрона колеблется от 18 до 50 миллиметров. Суммарная же длина мочевых канальцев всех нефронов достигает 100 километров. В клубочке бокаловидной капсулы нефрона насчитывается до 50 капиллярных петель.