66. Регуляція ізотермії як показник температурного гомеостазу за різної температури навколишнього середовища.

Изотермия — постоянство температуры тела.

Регуляторные реакции, обеспечивающие сохранение постоянства температуры тела, представляют собой сложные рефлекторные акты, которые появляются в ответ на температурное раздражение рецепторов кожи, кожных и подкожных сосудов, а также самой ЦНС. Эти сенсоры, воспринимающие холод и тепло, названы термо.Сенсорами. При относительно неизменной температуре окружающей среды от рецепторов в ЦНС поступают ритмичные импульсы, отражающие их тоническую активность. Частота этих импульсов максимальна для холодовых рецепторов кожи и кожных сосудов при температуре 20—30°С, а для кожных тепловых рецепторов — при температуре 38—43 "С. При резком охлаждении кожи частота импульсации в холодовых сенсорах растет, а при стремительном согревании урежается либо прекращается. На такие же перепады температуры термо сенсоры реагируют прямо противоположно. Термо и холодовые сенсоры ЦНС реагируют на изменение температуры крови, притекающей к нервным центрам. Терморецепторы ЦНС находятся в передней части гипоталамуса — в преоптической зоне, в ретикулярной формации среднего мозга, а также в спинном мозге.

67. Загальна характеристика травлення як функціональної системи та її роль в забезпеченні життєдіяльності організму.

Травлення-сукупність фізичних, хімічних і фізіологічних процесів, що забезпечують обробку та перетворення харчових продуктів у форми, доступні для засвоєння клітинами організму. Фізичні зміни їжі полягають у її механічній обробці, перемішуванні і розчиненні. Хімічні впливи здійснюються під впливом ферментів, які містяться у соках травних залоз. В процесі травлення вуглеводи розщеплюються до моносахаридів, білки до амінокислот, жири до вільних жирних кислот, гліцерину, моно-, ди-, і тригліцеридів. Фізико-хімічні перетворення їжі здійснюються у результаті трьох функцій апарату травлення. Рухова функція здійснюється м’язами шлунково-кишкового тракту і забезпечує жування, ковтання, перемішування їжі, її рух по шлунково-кишковому тракту і видалення із організму неперетравлених решток. Секреторна ф-я полягає у виробленні і виділенні клітинами травних залоз травних секретів: слини, шлункового, підшлункового, кишкового соків, жовчі. Всмоктувальна ф-я здійснюється слизовою оболонкою шлунка, тонкого і товстого кишечника.

68.Значення ротової порожнини як початкового відділу травного каналу для процесу травлення. Жування та ковтання, мастікаціографія.

Ротова порожнина - перший відділ травної системи, до якого потрапляє їжа. Тут одночасно відбувається кілька процесів: подрібнення і перемішування їжі, знезараження та зволоження, визначення її смаку й температури, хімічне розщеплення вуглеводів. Ковтання. Їжа в ротовій порожнині не затримується. Сформована харчова грудка завдяки скороченням м’язів щік і язика переміщується до його кореня і проштовхується в глотку. Лише харчова грудка потрапляє до глотки, м’язи вище грудки скорочуються і починається її рух до стравоходу. У момент проштовхування вхід до гортані закривається надгортанником, тому їжа не потрапляє в дихальні шляхи, а спрямовується у стравохід.

Мастикациография — графический метод регистрации рефлекторных движений нижней челюсти (от греч. masticatio — жевание, grapho — пишу). Для пользования этим методом были сконструированы аппараты, состоящие из регистрирующих приспособлений, датчиков и записывающих частей. Запись производилась на кимографе или на осциллографических и тензометрических установках. Мастикациография (запись жевания) — один из методов функциональной диагностики, разработанной И. С. Рубиновым и применяющийся в ортопедической стоматологии. Автор предложил также прибор для записи жевательных движений нижней челюсти — мастикациограф, который состоит из резинового баллона, закрепляемого на нижней челюсти, исследуемого посредством подбородочной пращи (Л, В) и соединенного с мареевской капсулой (М) и приспособлением для записи на кимографе (К). Полуденные записи дают . представление о ритме и размахе движений нижней челюсти во время жевания разных пищевых веществ при различных состояниях зубочелюстной системы, т, е. позволяют судить об интенсивности жевания и его нарушениях.