Умови успішного утворення навичок

1. Свідоме зацікавлене ставлення особистості до вправляння у виконанні певних дій;

2. Методика навчання, правильне керівництво процесом утворення навички з боку вчителя;

3. Створення сприятливих зовнішніх умов для утворення навички: робочого місця, наявності необхідних матеріалів і знарядь, їх якості, відповідності вимогам завдання;

4. Усвідомлення тим, хто оволодіє навичкою, своїх досягнень і недоліків, своїх помилок і їх причини, критична оцінка результатів своєї діяльності з погляду вимог, які до неї ставляться;

5. Правильна організація і достатня кількість вправ;

6. Певна послідовність тренування у виконанні даної дії, поступовий перехід від повільнішого до швидкого темпу, від простішого до складнішого завдання.

7. Процес утворення навичок залежить від вікових та індивідуальних особливостей людини.

При утворенні навички відбуваються зміни структури дії. Як виникають такі зміни в прийомах дії, який їх психологічний механізм?

Основою цього механізму є дослідницькі спроби та відбір. Людина робить спроби виконати певний рух, контролює його результат. Успішні рухи, виправдані орієнтири та способи регуляції поступово відбираються і закріплюються, невдалі та невиправдані відкидаються. Таке багаторазове виконання певних дій чи видів діяльності, метою якого є засвоєння, що спирається на розуміння і супроводжується свідомим контролем, називається вправою.

Зміна характеру дій людини під час вправ відображає зміни в будові її психічної діяльності. Кожна нова спроба, що супроводжується свідомим контролем, виявляється не тільки в запам’ятовуванні прийомів і завдань дії. Вона, як правило, веде до змін самих способів розгляду завдання, прийомів його розв’язання, способів регуляції дій.

Виникнувши в результаті багаторазових практичних спроб, навичка функціонує як автоматизований прийом виконання дії.

Процес засвоєння дії можна зображувати кількісно, як виміряти, як змінюються в залежності від кількості вправ (спроб) якась з ознак дії (наприклад, кількість часу). Кількість спроб відмічається на горизонтальній вісі (абсцис), а вимірювана ознака дії – по вертикальній вісі (ординат). Лінія, яка поєднує отримані на графіку точки, називається кривою вправ, чи кривою на учіння. Вона характеризує хід розвитку навички, яка формується.

У цілому всі криві вправ можна поділити на 2 типи:

1. криві з негативним прискоренням (спочатку формування навички йде швидко, а потім все більше сповільнюється, наближаючись до деякого максимально можливого рівня швидкості, кількості помилок);

2. крива з позитивним прискоренням (спочатку оволодіння дією йде повільно, а потім все швидше).

Перший тип кривих характерний для процесу, у якому переважає научіння шляхом спроб і помилок (таким для людини є проходження невідомого лабіринту). Другий тип кривих характерний для задач, коли правильне виконання дії вимагає розуміння. У тих випадках, як тільки спосіб розв’язання зрозумілий, задача виконується правильно помилки не повторюються.

5. Взаємодія навичок та виникнення умінь. Звички та їх роль у поведінці особистості.

Формування окремої навички ніколи не буває самостійним, ізольованим процесом. На нього впливає, у ньому бере участь увесь попередній досвід людини. Кожна навичка функціонує і складається в системі навичок, якими вже володіє людина. Одні з них допомагають новій навичці складатися і функціонувати, інші заважають, треті її видозмінюють тощо. Це явище названо в психології взаємодією навичок.

Як відомо, дія визначається її метою, об’єктом та умовами (ситуацією). Виконується вона як система певних прийомів рухового виконання, сенсорного контролю і центрального регулювання.

Загальна закономірність вироблення навички полягає в тому, що, діставши нове завдання, людина намагається спочатку виконати такі прийоми діяльності, якими вона володіє. При цьому керуючись завданням, переносить у процесі його виконання прийоми, які вже раніше застосовувалися для розв’язання аналогічних завдань. Успішність перенесення прийомів діяльності залежить від того, наскільки точно оцінюється схожість завдань з погляду способів їх розв’язання. Можна вирізнити два крайні випадки:

1. Коли мета або об’єкти, або умови двох дій сприймаються людиною як схожі, хоча насправді ці дії різні за прийомами виконання, контролю і центрального регулювання. У такій ситуації вихідними виявляються неефективні прийоми дії. Виявлення їх помилковості, переборення і заміна правильними новими прийомами потребують часу та багаторазових спроб. Формування навички утрудняється й уповільнюється. Тоді говорять про негативне перенесення, або інтерференцію, навичок. Наприклад, на уроках малювання дітей навчають проводити вертикальну пряму рухом олівця згори вниз. На уроках креслення їх навчають розв’язувати ту ж задачу рухом знизу вгору. Ця протилежність способу виконання дій, схожих за метою, викликає серйозні утруднення у школярів при оволодінні навичками креслення.

2. Інший можливий крайній випадок – коли мета, об’єкти або умови двох завдань зовні різні, тоді як дії, необхідні для їх правильного розв’язання, схожі за прийомами виконання, контролю і центрального регулювання. Так, наявність у учнів хороших навичок користуванням напилком значно полегшує для них оволодіння прийомами різання металу іншими інструментами. В цьому разі, за наявністю різних об’єктів і мети дії має місце схожість прийомів виконання і сенсорного контролю. В обох ситуаціях розподіл зусиль між двома рухами, необхідний для забезпечення горизонтального руху інструмента практично є одним і тим самим. Вхідною позицією служать правильні дії, і формування навички значно полегшується. У цій ситуації говорять про позитивне перенесення, або індукцію навичок.