Тема: Відчуття і сприймання

1. Поняття про відчуття. Фізіологічне підґрунтя відчуттів.

2. Класифікація видів відчуттів.

3. Загальні особливості та закономірності відчуттів.

4. Поняття про сприймання та його рефлекторну природу та характерні особливості.

5. Сприймання як дія. Спостереження і спостережливість.

6. Класифікація видів сприймання.

1.Поняття про відчуття. Фізіологічне підґрунтя відчуттів

Пізнавальна діяльність – це відображення у мозку людини предметів та явищ оточуючого світу може здійснюватись у двох основних формах:

1. у формі чуттєвого пізнання;

2. у формі абстрактного пізнання.

Чуттєве пізнання здійснюється через відчуття і сприймання. Необхідною умовою такого пізнання є безпосередній вплив матеріальних подразників на органи чуття людини. За допомогою відчуттів і сприймань людина отримує відомості про зовнішні особливості та властивості предметів оточуючого світу, які можуть безпосередньо відчуватись та сприйматись.

Абстрактне пізнання здійснюється насамперед за феноменальне мислення, уяви. В своїх вищих розвинутих формах мислення та уява притаманні лише людині з її свідомістю та здатністю реалізовувати власну активність у діяльності. Функцією мислення та уяви є опосередковане відображення оточуючого світу, тобто узагальнення знань про цей світ на основі відомостей, які вже накопичені у минулому досвіді людини за допомогою пам'яті. Ці знання є результатом розмірковувань, висунення певних гіпотез, узагальнення, тобто є результатом логічної розумової обробки. Це означає, що при абстрактному пізнанні дійсності людина отримує знання про внутрішні особливості та закономірності оточуючої дійсності, які складають глибинну сутність відповідних явищ і не можуть безпосередньо виявлятись за допомогою органів чуття.

В абстрактному пізнанні дійсності важливу роль відіграє також пам'ять. Чуттєве і абстрактне пізнання дійсності тісно пов’язані між собою і тільки їх єдність забезпечує адекватне відображення психікою людини оточуючої дійсності та активну регуляцію на цій основі поведінки людини.

Відчуття – це пізнавальний психічний процес, відображення у мозку людини окремих властивостей предметів і явищ оточуючого світу, а також внутрішніх станів самого організму людини при безпосередньому впливі матеріальних показників на органи чуття людини. Відчуття є найпростішим пізнавальним процесом, вихідною формою пізнання оточуючої дійсності. Вчені довели, що органи чуття людини є єдиними каналами, через які зовнішній світ впливає на свідомість людини. Відчуття виступають суб’єктивним образом об’єктивного світу. Таке відображення світу обумовлюється:

1. природою самих відчуттів як властивості мозку відображати цей світ;

2. психічним складом особистості людини, яка відчуває.

Це означає, що кожна людина у своїх відчуттях відображає один і той же об’єктивний світ, але в кожної ладни це відображення пов’язане з її індивідуальними особливостями, тобто здійснюється своєрідно.

Рефлекторна природа відчуттів

Відчуття являє собою відповідь нервової системи на певний подразник, який діє на органи чуття людини. Відчуття як будь-яке інше психічне явище мають рефлекторну природу. В основі виникнення відчуттів лежать певні нервові процеси, які відбуваються в відповідних аналізаторах. Аналізатор складається з трьох основних частин:

1. периферійної частини – рецептора, який являє собою своєрідний трансформатор зовнішньої енергії подразника у нервовий процес;

2. провідникові нервові шляхи (доцентрові та відцентрові нерви), які переносять нервове збудження від рецептора до центральної частини аналізатора і від неї до робочого органу (ефектору);

3. центральна частина аналізатора – це підкіркові та кіркові відділи головного мозку, у яких відбувається обробка нервових імпульсів, які йдуть від рецептора. Центральна частина аналізатора складається в своєю чергу з ядра та розсіяних клітин. Ядро, яке являє собою скупчення великої маси відповідних чутливих клітин розташовується у певній ділянці мозку, тоді як розсіяні елементи певного аналізатора розташовуються в різних відділах мозку, які суміжні з ядрами інших аналізаторів. Функцією ядра аналізатора є здійснення тонкого аналізу та синтезу, тобто розрізнення подразників за якістю, інтенсивністю. Наприклад, розрізнення звуків за висотою, за тембром за гучністю. Функцією розсіяних елементів є здійснення більш грубого аналізу. Наприклад, розрізнення музичних звуків і шумів. Відчуття є результатом функціонування всіх відділів аналізатора у їх нерозривній єдності. Аналізатор являє собою найважливішу частину рефлекторної дуги, яка складається з рецептора, провідних нервових шляхів, центрального (мозкового) відділу та ефектора.