4. Допит обвинуваченого

1. Не пізніше доби після пред’явлення обвинувачення слідчий зобов’язаний допитати обвинуваченого у порядку, регламентованому у статті 143 КПК.

Основні вимоги полягають у тому, що допит проводиться:

• вдень (з 6.00 до 22.00 год.), крім виняткових випадків. Ідея тут полягає в тому, щоб не використовувався допит обвинуваченого у нічний час, як засіб впливу з метою отримати визнання вини;

• у присутності захисника - за бажанням обвинуваченого, а у випадках обов’язкової участі захисника, передбачених частиною 1 статті 45 КПК, – в усякому разі;

• у місті провадження слідства, а у разі необхідності – у місці перебування обвинуваченого;

• окремо, за унеможливленням спілкування з іншими обвинуваченими у цій справі.

На початку допиту слідчий повинен запитати обвинуваченого, чи визнає він себе винним у пред’явленому обвинуваченні, фіксує його відповідь, після чого пропонує йому дати показання по суті обвинувачення.

Дача обвинуваченим показань є його правом на захист, а не обов'язком, тому він не попереджається про відпові­дальність за відмову від дачі показань та за дачу завідомо неправдивих показань.

Не рідко трапляється практика допиту потенціальних обвинувачених в якості свідків, з попередженням їх про кримінальну відповідальність за відмову давати показання і завідомо неправдиві показання. Але після пред’явлення обвинувачення ці показання втрачають будь-яку доказову силу.

Із обвинувального висновку, затвердженого заступни­ком прокурора Хмельницької області від 18.12.2000 р. по обвинуваченню Телеги О.І. і Бабій Д.В. за ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 263 старого КК видно, що слідчий до пред’явлення обвинувачення вказаним особам допитував їх як свідків, поперед­жав їх про кримінальну відпові­дальність за відмову від дачі показань і за дачу завідомо неправдивих показань, а через декілька днів пред’явив їм постанову про їх обвинувачення по вказаним статтям КК. При допиті як свідків вони част­ково розповіли слідчому про свої зловживання службо­вим становищем, а при пред’явленні обвинувачення не визнали своєї вини. Однак слідчий в обвинувальному ви­сновку в основу обвинувачення поклав їх показання, дані при допиті як свідків. Апеляційний суд Хмельницької області скасував вирок, побудований на цих показаннях.

До речі, крім зазначеного вище міжнародного пакту, слід мати на увазі й вимогу статті 63 Конституції України: «Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом», про що слідчий повинен попереджати і свідків перед початком їхнього допиту.

2. Обвинувачений допитується по суті пред'явленого йому обвинувачення і про інші відомі йому обставини справи, а також щодо наявних у справі доказів. Пояснення обвину­ваченого мають важливе доказове значення і підлягають обов'язковій перевірці й оцінці.

Одержані свідчення зазвичай оцінюють у двох напря­мах:

• щодо їх відповідності об'єктивній дійсності та

• щодо їх доказового значення, тобто їх цінності, як доказів, що спри­яють розслідуванню злочинів.

З цією метою зіставляють відомості, отримані під час допиту обвинуваченого, з усією сукупністю доказів, зібра­них у справі, а також збирають додаткові дані, що використо­вуються з метою перевірки свідчень. Характер і послідовність слідчих дій при цьому визначається тими даними, що отримані під час допиту. Формування внутрішнього переконання слідчого відбувається як наслідок оцінювання сукупності доказів, що поступово накопичу­ються.

Закон забороняє домагатися показань обвинуваченого шляхом насильства, погроз та іншими незаконними мето­дами (частина 3 статті 22 КПК⁹). За одержання таким шляхом по­казань винні в цьому особи можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності (стаття 373 КК. Примушування давати показання).

3. На початку допиту слідчий повинен запитати обвину­ваченого, чи визнає він себе винним за пред’явленим йому обвинуваченням. Постановка такого запитання на почат­ку допиту виправдовується логікою розвитку процесуаль­них правовідносин: допит проводиться одразу ж за пред’яв­ленням обвинувачення і здійснюється в зв’язку з пред’яв­леним обвинуваченням.

Відповідь на це запитання має істотне юридичне значення: з визнанням своєї вини закон часто пов’язує можливість припинення справи за нереабілітуючими підставами; в зв’язку з дійовим каяттям, пе­редачею особи на поруки, у зв’язку з примиренням обви­нуваченого з потерпілим тощо. Відповідно до відповіді об­винуваченого на це запитання в протоколі повинно бути зазначено, визнає чи не визнає він себе винним, а якщо визнає, то повністю чи частково. Свою відповідь обвину­вачений засвідчує підписом у протоколі.

4. Після виконання вказаних дій слідчий пропонує обви­нуваченому в довільній формі викласти свої показання. За необхідності слідчий може ставити йому запитання. У процесі допиту обвинувачений може скласти план, схе­ми, що пояснюють його показання, зробити малюнки, що додаються до протоколу допиту (частина 4 статті 85 КПК. Протокол слідчої дії).

Показання обвинуваченого заносяться до протоколу, що складається з додержанням вимог статей 85 і 145 КПК. По закінченні допиту слідчий пред'являє протокол об­винуваченому для прочитання. Обвинувачений може вимагати доповнення протоколу і внесення до нього попра­вок, що підлягають обов'язковому занесенню до прото­колу. Обвинуваченому на його прохання надається можливість викласти свої показання в протоколі власноруч, про що робиться відмітка в протоколі допиту.

Протокол підписують слідчий, обвинувачений та інші особи, які були присутні або брали участь у проведенні допиту. Обвинувачений підписує кожну сторінку окремо.

5. Особливості пред’явлення обвинувачення неповнолітньому та його допиту визначені у статті 438 КПК.

Ці особливості полягають в обов’язковій присутності захисника. Коли неповнолітній не досяг шістнадцяти років або якщо неповнолітнього визнано розумово відсталим, за розсудом слідчого чи прокурора або за клопотанням захисника можуть бути присутні педагог або лікар, батьки чи інші законні представники неповнолітнього, які мають право ставити запитання допитуваному і висловлювати свої зауваження щодо проведення цієї слідчої дії.