1. Поняття і підстави притягнення особи як обвинуваченого

1. Поняття притягнення особи як обвинуваченого.

   1. Винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого є юридичним фактом, що засвідчує виникнення кримінально-процесуальних правовідносин за участю обвинуваченого та суб'єкта, який веде процес.

У справах з протокольною формою досудової підготовки матеріалів обвинуваченим особа стає з моменту складання прокурором обвинувального висновку (стаття 430 КПК).

Своєчасність, обґрунтованість і законність рішення про притягнення як обвинуваченого має велике значення як неодмінна умова виконання завдань кримінального судочин­ства. Поспішне, безпідставне, помилкове притягнення як обви­нуваченого може мати несприятливі для особи наслідки, завдати незаслужені моральні страждання, заподіяти ма­теріальну шкоду. Від обґрунтованого, своєчасного вирішення питання про притягнення особи як обвинувачено­го багато в чому залежить пра­вильне вирішення всієї кри­мінальної справи.

Притягнення особи як обвинуваченого має важливе процесуальне значення. Після виконання цієї слідчої дії в розслідуванні кримінальної справи настає новий етап, ос­кільки до процесу вводиться один з його основних учас­ників — обвинувачений.

Згідно зі ст. 43 КПК¹ обвинуваченим є особа, щодо якої в установленому цим Кодексом порядку винесена постанова про притягнення як обвинуваченого. Цей статус змінюється на підсудного після призначення справи до судового розгляду.

2. Обвинувачений має право: знати, в чому його обвинувачують; давати показання з пред'явленого йому обвинувачення або відмовитися давати показання і відповідати на запитання; мати захисника і побачення з ним до першого допиту; подавати докази; заявляти клопотання; ознайомлюватися після закінчення досудового слідства або дізнання з усіма матеріалами справи; брати участь у судовому розгляді в суді першої інстанції; заявляти відводи; подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду (стаття 142 КПК), а за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки (стаття 52¹ КПК). Право обвинуваченого на захист жодним законом не може бути обмежене або скасовано, оскільки є конституційним правом і закріплено у частині 2 статті 63 Конституції України.



2. Підстави притягення особи як обвинуваченого.

   1. У статті 131 КПК² підставу притягнення особи як обви­нуваченого визначено як наявність достатніх доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою.

Процесуальний закон не визначає, яку сукупність доказів може бути визнано достатньою для твердження, що саме тією особою, яка притягується як обвинувачений, вчинено злочин, оскільки це залежить від виду злочину, що розслідується, та його конкретних обставин.

Слідчий оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуєть­ся на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 67 КПК³). Внутрішнє переконання повинно бути невід'ємною умовою прийняття всіх важливих рішень по кримінальній справі, бо інакше виникає небезпека меха­нічного, формального підходу до їх прийняття. Слідчий повинен бути переконаний у достовірності вис­новку про винуватість особи, яка притягується як обвину­вачений. Це означає, що слідчий повинен мати тверду впевненість у правильності свого висновку.

Ніякі докази для слідчого не мають наперед встановленої сили (ч. 2 ст. 67 КПК⁴). Для кожної конкретної справи питання про достатність доказів для правильного висновку про ви­нуватість особи слід вирішувати, виходячи з конкретних обставин справи.

2. Разом з тим, відповідно до закону можна визначити загальні критерії, керуючись якими в кожному окремому випадку можна вирішити, які обставини і якою мірою повинні бути з'ясовані до моменту притягнення особи як обвинуваченого, виходячи з матеріалів справи.

Таким чином постає питання достатності доказів, яке охоплює кількісну й якісну сторони явища. При визначенні достатності доказів для притягнення особи як обвинува­ченого орган розслідування повинен орієнтуватися на ті вимоги, якими керу ватиметься суд при вирішенні питання про доведеність винуватості підсудного.

Докази, що покладені в основу рішення, повинні бути достовірними, такими, що в сукупності дозволяють прийняти правильне рішення. Якщо немає системи доказів, а є лише окремі докази винуватості, які не узго­джуються з іншими, отже, не можна приймати рішення про притягнення особи як обвинуваченого.

3. Дуже часто в практичній діяльності зустрічаються по­милки при притягненні особи як обвинуваченого, пов'я­зані з переоцінкою доказового значення визнання обвинуваченим своєї вини.

В законі прямо закріплено вимогу: показання обвинуваченого, в тому числі й такі, в яких він визнає себе винним, підлягають перевірці. Визнання обвинуваченим своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є в справі⁵.

4. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Цю гарантію правосуддя закладено у частині 3-й статті 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь підозрюваного⁶.

Так само і Пленум Верховного Суду України у своїй постанові «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 01.11.96 № 9 (пункт 19)⁷ роз’яснює, що визнання особи винуватою у вчиненні злочину може мати місце лише за умови доведеності її вини. Докази повинні визнаватись такими, що одержані незаконним шляхом, наприклад, тоді, коли їх збирання й закріплення здійснено:

• з порушенням гарантованих Конституцією України прав людини і громадянина;

• з порушенням встановленого кримінально-процесуальним законодавством порядку;

• не уповноваженою на це особою чи органом

• або за допомогою дій, не передбачених процесуальними нормами.

5. Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що для притягнення особи як обвинуваченого у розпорядженні слідчого мають бути достовірні вагомі до­кази, які переконують його в тому, що:

а) подія (діяння), що розслідується, справді мала місце;

Докази, що дають можливість відповісти на питання про наявність злочинної події, з приводу якої порушено кри­мінальну справу, в більшості випадків належать до ознак, які характеризують об'єкт та об'єктивну сторону злочи­ну, що розслідується. Необхідно з'ясувати в чому конкретно полягало суспільно небезпечне діяння, час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину, шкідливі на­слідки, а в деяких випадках і причинний зв'язок між дія­ми особи і шкідливими наслідками, що настали.

б) діяння вчинено умисно або необережно саме даною осо­бою;

До моменту притягнення особи як обвинуваченого повинні бути ретельно перевірені всі до­кази, які свідчать про вчинення злочину даною особою, а інші версії перекон­ливо спростовані.

в) у цьому діянні є всі передбачені кримінальним зако­ном ознаки складу певного злочину.

Наприклад, по справах про вбивство необхідно пере­вірити, чи встановлений наявними доказами в справі факт насильницького позбавлення життя людини, а по справах про розкрадання — наявність факту протиправного, умис­ного, неоплатного обернення у свою власність чужого май­на.

Звісно, ці відомості в момент пред'явлення обвинува­чення не можуть бути вичерпними. Але сам факт злочин­ної події повинен бути незаперечно встановлений.

При цьому слід керуватися за­коном, який діяв під час вчинення злочину, за винятком, коли новий закон виключає караність діяння або пом'як­шує покарання.

6. Обов'язковою умовою обґрунтованого притяг­нення як обвинуваченого є наявність в діях особи вини.

З’ясування форми вини у сукупності з іншими ознаками складу злочину визначає в ряді випадків і кваліфікацію діяння.

Необхідним моментом у встановленні наявності або відсутності ознак певного скла­ду злочину в діянні, що вчинене конкретною особою є визначення суб'єктивної сто­рони злочину, що розслідується.

7. І, нарешті, вирішуючи питання про притягнення особи як обвинуваченого, необхідно упевнитись, чи немає обставин, які виключають кримінальну відповідальність цієї особи, зокрема:

- чи досягла особа, яка підлягає притягненню як об­винувачений, віку, з якого настає відповідальність за зло­чин, що інкримінується, а також чи осудна ця особа;

- чи немає вироку, що набрав сили і потім був скасо­ваний, ухвали або постанови суду про закінчення справи;

- чи не збігли строки давності кримінального пере­слідування;

- чи не скасовано застосування покарання за вчинене діяння актом амністії;

- чи не має в даному випадку місце необхідна оборона і крайня необхідність (статті 36 і 39 КК).

За наявності хоча б однієї із вказаних обставин слідчий не має права пред'явити обвинувачення.

Притягненням особи як обвинуваченого досудове слідство не закінчується, а продовжується з участю обви­нуваченого. Адже саме в цій частині досудового слідства здійснюється право обвинуваченого на захист.

Таким чином, притягнення як обвинуваченого не озна­чає, що винуватість обвинуваченого повністю доказана, оскільки для самого слідчого притягнення як обвинуваче­ного не є кінцевим висновком про винуватість цієї особи. Обвинуваченого допитують, він дає свої пояснення, запе­речення, клопотання та інше. Все це потребує подальшої перевірки, коли збираються нові докази, вивчаються нові факти, перевіряються інші версії, крім тієї, що міститься в постанові слідчого про притягнення як обвинуваченого.