3. Пред'явлення обвинувачення. Допит обвинуваченого.

1. Мінімальні норми щодо прав обвинуваченого у кримінальному процесі встановлено Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, який набув чинності, в тому числі для України, 23 березня 1976 р.⁸ (пункт 3 статті 14):

- кожен при розгляді будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення має право, на основі цілковитої рівності, як мінімум на такі гарантії:

a) бути терміново і докладно повідомленим мовою, яку він розуміє, про характер і підставу висунутого проти нього обвинувачення;

b) мати достатньо часу та можливостей для підготовки свого захисту і мати зносини з вибраним ним самим захисником;

c) бути судимим без невиправданої затримки;

d) бути судимим у його присутності та захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним самим захисника; якщо він не має захисника, бути повідомленим про це право і мати призначеного йому захисника в будь-якому разі, коли інтереси правосуддя того вимагають, безплатно для нього в усякому такому випадку, коли він не має достатньо коштів для оплати цього захисника;

e) допитувати свідків, які дають свідчення проти нього, або мати право на те, щоб цих свідків було допитано, та мати право на виклик і допит його свідків на тих самих умовах, які існують для свідків, що дають свідчення проти нього;

f) користуватися безплатною допомогою перекладача, якщо він не розуміє мови, яка використовується в суді, або не говорить цією мовою;

g) не бути приневоленим до давання свідчень проти самого себе чи до визнання себе винним.

(4) Стосовно неповнолітніх процес повинен бути таким, щоб враховувались їх вік і бажаність сприяння їхньому перевихованню.

Питання, пов’язані з пред’явленням обвинувачення і допитом обвинуваченого, регламентуються у статтях 133 – 140 КПК України і повністю відповідають вимогам цих міжнародних правових норм.

2. Згідно зі статтею 134 КПК обвинувачений викликається до слідчого для пред'явлення по­станови по телефону, телефонограмою, телеграмою або повісткою, яка йому вручаєть­ся під розписку із зазначенням часу вручення. У разі тимчасової відсутності обвинуваченого повістка для передачі йому вручається під розписку кому-небудь із дорослих членів сім'ї, які разом із ним проживають, жит­лово-експлуатаційній організації або адміністрації за місцем його роботи. Обвинувачений, що перебуває під вартою, викликаєть­ся через адміністрацію місця попереднього ув'язнення.

3. Статтею 135 КПК закріплено обов’язковість явки обвинуваченого за викликом слідчого у призначений строк. Згідно з частиною З статті 135 КПК поважними причинами неявки обвинуваченого до слідчого визнають­ся: несвоєчасне одержання повістки, хвороба та інші об­ставини, що фактично позбавляють його можливості своє­часно з'явитися до слідчого. Обов’язок явки підкріплено можливістю примусового приводу обвинуваченого органами внутрішніх справ або Військовою службою правопорядку за мотивованою постановою слідчого. Порядок приводу регламентується статтею 136 КПК. Основні її положення: привід, як правило має здійснюватися вдень і, як виключення, без попереднього виклику – коли обвинувачений ухиляється від слідства або не має постійного місця проживання. Постанова слідчого про привід обвинуваченого має бути оголошена йому перед її виконанням.

4. Як ми вже зазначали раніше, відносно обвинуваченого, місце перебування якого невідоме, слідчий до закінчення встановленого строку провадження досудового слідства у справі, зобов’язаний вжити всіх необхідних заходів до встановлення місця перебування, а якщо це не вдається – оголосити розшук (статті 137, 138 КПК).

Окремо слід звернути увагу на те, що у частині першій статті 138 і частині третій статті 139 КПК є записи про можливість для слідчого обрати щодо обвинуваченого, який розшукується, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Нажаль, це той випадок¸ коли говорять «не вір очам своїм». У зазначеному випадку слід керуватися частиною 165² КПК, тобто вносити за згодою прокурора відповідне подання до суду, а суддя має право своєю постановою дати дозвіл на затримання обвинуваченого.

Розшук може бути оголошений як під час досудового слідства, так і одночасно з його зупиненням. При цьому слід забезпечувати нагляд за виконанням слідчими вимог частини другої статті 139 КПК щодо продовження вжиття всі необхідних заходів для встановлення місця перебування обвинуваченого.

5. Обвинувачення повинно бути пред’явлено не пізніше двох днів з моменту винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого, а у випадках, коли це неможливо зробити вчасно, - не пізніше дня явки обвинуваченого або його приводу (ст. 133 КПК). При ознайомленні з постановою реалізується право об­винуваченого знати, в чому він конкретно обвинувачується і, відповідно, - право на захист.

6. Право обвинуваченого на захист забезпечується також положенням частини 1 статті 140 КПК, що регламентує порядок пред’явлення обвинувачення. За загальним правилом при пред’явленні обвинувачення присутність захисника є обов’язковою.

7. Сам процес пред'явлення обвинувачення досить чітко регламентовано законом. Слідчий, упевнившись в особі обвинуваченого, оголошує йому постанову про притягнен­ня як обвинуваченого, роз’яснює суть пред’явленого обвинувачення і вручає копію постанови (частина 2 статі 140 КПК).

Не буде порушенням встановленого законом порядку, коли слідчий надасть обвинуваченому можливість самостійно прочитати постанову перед тим, як роз’яснювати його сутність і перед допитом. Навпаки, це сприятиме кращому засвоєнню змісту і в обвинуваченого не виникатимуть сумніви, щодо точності оголошення постанови слідчим.

Обвинувачений може висловити своє ставлення до пред'яв­леного обвинувачення лише в тому разі, якщо воно йому зрозуміло у всіх деталях, тому закон пов'язує пред'явлен­ня обвинувачення з обов'язком слідчого роз'яснити його сутність. Слідчий повинен у зрозумілих, доступних обви­нуваченому висловах пояснити фактичний зміст обвину­вачення і його юридичну кваліфікацію. Також корисно ознайомити обвинуваченого з текстом кримінального за­кону, відповідно до якого пред'явлено обвинувачення, спеціально роз'яснивши його термінологію. Доречно та­кож ознайомити обвинуваченого і з тим, яке покарання може бути призначено йому судом.

У разі якщо обвинувачений не володіє мовою, якою ведеться судочинство, зміст постанови перекладається перекладачем рідною мовою обвинуваченого чи іншою мовою, якою він володіє. Про це робиться відмітка на по­станові за підписом слідчого, перекладача та обвинуваче­ного. Якщо обвинувачений глухий або німий, то при пред’явленні обвинувачення, крім захисника, запрошуєть­ся також особа, яка розуміє їх знаки.

Години і дати пред'явлення обвинувачення, відомості про роз'яснення його суті та вручення копії постанови слідчий заносить у протокол, який підписують обвинувачений, слідчий та захисник (частина 3 статті 140 КПК). Іноді обвинувачений відмовляється підписати протокол про пред’яв­лення обвинувачення, вважаючи, що підписом він підтверджує правильність викладених в постанові фактів. Слідчий по­винен пояснити, що підписом лише підтверджується факт ознайомлення з постановою про притягнення як обвину­ваченого, пояснення ж з приводу пред’явленого обвинува­чення будуть зафіксовані в протоколі допиту.

Якщо обвинувачений все ж відмовляється поставити свій підпис під протоколом, слідчий робить на ньому відповідну відмітку, зазначає мотиви відмови і сповіщає про це прокурора (частина четверта статті 140 КПК).

8. Закон (стаття 142 КПК) зобов'язує слідчого при пред'яв­ленні обвинувачення роз'яснити обвинуваченому його про­цесуальні права на досудовому слідстві, а саме:

- знати, в чому його обвинувачують;

- давати показання по пред'явленому йому обвинуваченню або відмовитися давати показання і відповідати на запитання;

- подавати докази;

- заявляти клопотання про допит свідків, про прове­дення очної ставки, про проведення експертизи, про ви­требування і приєднання до справи доказів, а також заяв­ляти клопотання з усіх інших питань, що мають значен­ня для встановлення істини в справі;

- заявляти відвід слідчому, прокуророві, експертові, спеціалістові та перекладачеві;

- з дозволу слідчого бути присутнім при виконанні окремих слідчих дій;

- знайомитись з усіма матеріалами справи після за­кінчення досудового слідства;

- мати захисника, зокрема, побачення з ним до першого допиту;

- подавати скарги на дії та рішення слідчого і прокурора.

Про роз’яснення обвинуваченому його прав слідчий має зазначити у самій постанові про пред’явлення обвинувачення (так записано у частині другій статті 142 КПК). Практика пішла по шляху викладення прав обвинуваченого під постановою про притягнення особи я к обвинуваченого.

Якщо при пред'явленні обвинувачення і роз'ясненні об­винуваченому його прав брали участь інші особи (перекла­дач, захисник, педагог або лікар, законний представник обвинуваченого, прокурор), то й вони повинні поставити свої підписи під протоколом (статті 85, 144 і 438 КПК).

9. Здійснюючи нагляд за додержанням законності при пред’явленні обвинувачення, прокурор має перевіряти:

• чи додержано слідчим вимог закону про поря­док виклику та приводу обвинуваченого;

• чи роз'яснені обвинуваче­ному при пред'явленні обвинувачення його права і чи зроблено про це відмітку на постанові про притягнення як обвинуваченого;

• чи додержано вимог статті 143 КПК про час та порядок допиту обвинува­ченого;

• чи забезпечено обвинуваченому право на захист: мати за­хисника з моменту, вказаному у статті 43 КПК, одержувати з ним по­бачення наодинці тощо; чи брав участь у необхідних випадках при пред'явленні обвинувачення та допиті обвинуваченого перекладач і чи додержано порядку його участі у справі;

• чи за­являли обвинувачений та його захисник будь-які клопотання, чи по­давали скарги, кому, чи додержано порядку їх розгляду, які наслідки розгляду;

• чи забезпечені в процесі розслідування інші права обвину­ваченого та його захисника.

1. Особливої прокурорської уваги потребує поведінка обвинуваченого у зв’язку з пред’явленим йому обвинуваченням. Зокрема, коли обвинувачений не визнає себе винним у вчиненні злочину, в якому йому звинувачено, і висуває конкретні доводи у своє виправ­дання, прокурор має піддавати ретельному аналізу та прискіпливій перевірці доведеність пред'явленого обвинувачення, повноту та об'єктивність дослідження.

Так само слід оберігатися самообмови з боку обвинуваченого.

2. Цьому сприяє ретельний аналіз поданих доказів, виявлення суперечностей у свідчен­нях, особистий допит обвинуваченого.

3. Виявивши порушення або невиконання вимог закону, прокурор вживає заходів до усунення таких фактів і поновлення порушених прав учасників кримінального процесу. Зокрема, він скасовує неза­конну постанову слідчого, дає вказівки про притягнення особи як обвинуваченого, про правильну кримінально-правову кваліфікацію діяння.

У разі незгоди зі вказівками прокурора про притягнення як об­винуваченого, про кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення слідчий має право передати справу вищому прокурору із письмо­вим викладом своїх заперечень. Останній або скасовує вказівки, або доручає подальше провадження розслідування у справі іншо­му слідчому.