
- •2.1.2. Характеристика способів теплової обробки харчових продуктів
- •2.1.3. Загальні принципи будови та класифікація теплових апаратів
- •2.1.4. Джерела теплоти, теплоносії і теплоізоляційні матеріали
- •Теплофізичні характеристики кремнійорганічних рідин
- •Теплова ізоляція
- •2.1.5. Техніко-економічні показники апаратів
- •2.1.6. Тепловий розрахунок апаратів
- •Фізичні параметри повітря
- •Ступінь чорноти повного нормального випромінювання для різних матеріалів
- •Теплофізичні характеристики матеріалів
- •2.2. Варильне обладнання
- •2.2.1. Класифікація варильного обладнання
- •2.2.2. Харчоварильні котли
- •Котли харчоварильні стаціонарні
- •Котли харчоварильні електричні, перекидні (перевертальні)
- •Харчоварильні газові котли
- •2.2.3. Кавоварки
- •2.2.4. Сосисковарки
- •2.2.5. Пастакукери (макароноварки) Апарати для варіння макаронних виробів
- •2.2.6. Правила експлуатації та техніка безпеки
- •2.3. Установки нвч-нагрівання
- •2.3.1. Класифікація
- •2.3.2. Компонування і принцип дії
- •2.3.3. Правила експлуатації та техніка безпеки
- •2.4. Жарильно-пекарське обладнання
- •2.4.1. Класифікація жарильно-пекарського обладнання
- •2.4.2. Сковороди
- •2.4.3. Фритюрниці
- •2.4.4. Грилі
- •2.4.5. Жарильні та пекарські шафи
- •Овочі і гарніри
- •Використання жиру
- •Споживання енергії
- •2.4.6. Правила експлуатації та техніка безпеки
- •2.5. Універсальні теплові апарати
- •2.5.1. Класифікація універсальних теплових апаратів
- •2.5.2. Плити секційні
- •Плита електрична секційна моделі епк-4жш
- •Газові плити
- •2.5.3. Вимоги щодо експлуатації універсальних теплових апаратів і техніка безпеки
- •Основні правила експлуатації електричних та газових плит
- •Експлуатація газових плит
- •2.6. ВодоНАгрівальне обладнання
- •2.6.1. Класифікація
- •2.6.2. Кип’ятильники
- •Технічні характеристики електричних кип’ятильників
- •2.6.3. Водонагрівники
- •Технічні характеристики водонагрівників
- •2.6.4. Теплові та експлуатаційні показники роботи кип’ятильників та водонагрівників
- •2.6.5. Правила експлуатації водонагрівального обладнання та техніка безпеки
- •2.7. Допоміжне теплове обладнання
- •2.7.1. Класифікація допоміжного теплового обладнання
- •2.7.2. Марміти
- •2.7.3. Лінія роздачі Лінії самообслуговування
- •Склад ліній лс
- •Технічні характеристики ліній лс
- •Характеристики роздавальних стійок
- •Склад і технічні характеристики роздавальних стійок
- •Технічні характеристики професійних шведських ліній самообслуговування
- •2.7.4. Правила експлуатації та техніка безпеки
- •Питання для самоконтролю
2.1.4. Джерела теплоти, теплоносії і теплоізоляційні матеріали
На сучасних підприємствах ресторанного господарства джерела тепла використовують електричну енергію і газ.
Електрична енергія може перетворюватися у теплову як за допомогою спеціальних елементів, що нагріваються, так і безпосередньо в харчових продуктах.
Електронагрівання забезпечує найбільш точне підтримання необхідної температури і регулювання технологічного процесу, високу культуру виробництва, дозволяє створити компактні і надійні апарати.
Електрична енергія – найбільш досконалий енергоносій. Під час перетворення 1 кВтгод електроенергії виділяється 3,6 МДж теплоти.
Газ має значні переваги перед твердим і рідким паливом: споживач звільняється від турбот з приводу транспортування і зберігання палива, вивезення попелу і шлаку; покращуються санітарно-гігієнічні умови праці; не забруднюються повітряні басейни населених пунктів; теплові апарати порівняно легко можуть бути автоматизовані; підвищується культура виробництва і продуктивність праці; знижуються витрати на експлуатацію апаратів.
Зазначені переваги роблять газ найбільш зручним, економічним, а у деяких випадках і незамінним джерелом теплоти. Питомі витрати теплоти на газифікованих підприємствах низькі. Вартість 1 кДж теплоти, одержаної при спалюванні газу, в декілька разів нижча, ніж при використанні електроенергії. Однак газ як паливо має ряд істотних недоліків: у певній пропорції з повітрям може утворюватися вибухонебезпечна суміш; горючі гази, особливо штучні, а також продукти неповного згорання газу – токсичні.
Як паливо застосовуються природні, штучні і змішані горючі гази.
Проміжними теплоносіями, що передають тепло речовині, яка нагрівається, можуть бути: 1) водяна пара або гаряча вода; 2) мінеральні масла; 3) високотемпературні органічні теплоносії.
Речовини, що використовуються як проміжні теплоносії, повинні відповідати таким вимогам: забезпечувати необхідну температуру при нагріванні і створювати можливість її регулювання у процесі теплової обробки продуктів. Теплоносій повинен бути термічно стійким, корозійностійким, дешевим.
Вода в теплових процесах підприємств ресторанного господарства використовується як теплоносій (нагрівальне середовище) для безпосереднього нагрівання харчових продуктів (варіння), і як проміжний теплоносій у нагрівальних оболонках апаратів, що працюють в одно- і двофазному режимі.
Якість води характеризується прозорістю (вмістом зважених речовин), сухим залишком, загальною твердістю, лужністю і кислотністю. Під сухим залишком розуміють загальну кількість розчинених у воді речовин (кальцію, магнію, натрію, заліза, алюмінію та ін.), яка залишається після випаровування води і висушування залишку. Сухий залишок виражають у міліграм-літрах води.
При нагріванні і кип’ятінні води загальна її твердість визначає інтенсивність відкладання накипу на теплообмінних поверхнях апаратів, що, як наслідок, знижує інтенсивність теплообміну. Утворення накипу залежить не тільки від твердості води, але й від рівня мінералізації. Крім того, склад води безпосередньо впливає на її корозійну активність.
Вибираючи матеріали для захисту теплообмінних поверхонь від корозії і утворення накипу, необхідно враховувати властивості води. Загальну твердість і корозійну активність води можна змінювати.
Гаряча вода як теплоносій використовується переважно в апаратах для підтримання готової продукції у гарячому стані. Порівняно з вологою насиченою парою гаряча вода має ряд недоліків: більш низький коефіцієнт тепловіддачі, нерівномірне температурне поле вздовж поверхні теплообміну, а також висока теплова інерційність апарата, що ускладнює регулювання теплового режиму середовища, яке нагрівається.
Водяна пара – один із найбільш широко застосовуваних теплоносіїв. Основними перевагами його є: високий коефіцієнт тепловіддачі від конденсуючої пари до стінки теплообмінника, сталість температури конденсації (при даному тиску); можливість достатньо точно підтримувати температуру нагрівання, а також, у разі необхідності, регулювати її, змінюючи тиск пари; доступність, пожежна безпека тощо.
Недоліком водяної пари є значне зростання тиску з підвищенням температури. Тому насичена водяна пара застосовується для процесів нагрівання тільки до помірних температур (у межах 150 °С).
Властивості водяної пари, її основні розрахункові параметри і характеристики наочно ілюструються P,V-, T,S-, I,S- діаграмами. І,S- діаграма є робочою і використовується при різних розрахунках (рис. 2.3). На діаграмі зображено основні лінії: нижня примежова крива (х = 0), верхня примежова крива (х =1), лінії p = const (ізобари), v = const (ізохори), t = const (ізотерми в області ІІІ збігаються з ізобарами), лінії постійного паровмісту х = const. Області І, ІІ, ІІІ є відповідно: областю перегрітої пари, насиченої води і вологої пари.
Ізобари в області ІІІ мають вигляд віялоподібного розбіжного пучка прямих ліній, дотичних до нижньої примежової кривої. В області перегрітої пари вони криволінійні і мають випуклість у сторону осі S. Для будь-якої ізобари – ізотерми в області ІІІ будуть визначатися
,
де Т – температура насичення, незмінна для цього тиску на всьому проміжку між примежовими кривими, К.
Із зростанням тиску збільшується температура насичення і відповідно кут .
В області перегрітої пари
,
де Т – температура перегріву, К.
Оскільки із зростанням температури перегріву збільшується теплоємність Ср, то кут також збільшується уздовж ізобари.
Ізотерми в області перегрітої пари незначно підіймаються вверх і праворуч. При невеликих тисках ізотерми майже збігаються з лініями i = const.
Для будь-якої точки на І,S-діаграмі можна безпосередньо знайти такі параметри пари: p, v, t, i, s, x.
Якщо позначити параметри води індексом , сухої насиченої пари – , ступінь сухості пари – х, то, як відомо з термодинаміки,
або
;
або
;
або
,
де і – ентальпія, s – ентропія води або пари.
і = і+r,
де r – повна теплота пароутворення, кДж/кг.
Ентальпія перегрітої пари
іп = і+q = i + r + qп,
де qп – кількість теплоти, що витрачена на перегрівання пари, кДж/кг.
Насичена пара від перегрітої відрізняється тим, що незначне ізобарне охолодження останньої не призводить до осідання деякої його частки у вигляді конденсату, а тільки знижує температуру перегріву. За цією ознакою перегріта пара нагадує гази. Чим вища при певному тиску температура перегріву пари, тим більше вона наближається за своїми властивостям до ідеальних газів. Перегріта пара має велику потенційну енергію і незначний коефіцієнт тепловіддачі, тому вона широко використовується у парових машинах і турбінах. Стан пари визначається тиском р і температурою перегріву tп. Суха насичена пара нестійка: при охолодженні (p = const) вона перетворюється у вологу, а при нагріванні – у перегріту пару. Стан сухої насиченої пари визначається тільки тиском, за яким встановлюють всі параметри пари.
Стан вологої насиченої пари визначається її тиском р або температурою t і ступенем сухості х.
Ентальпія вологої насиченої пари іх – це теплота, затрачена при постійному тиску на підігрівання 1 кг води від 0°С до температури кипіння і на процес неповного пароутворення, при якому випаровується не 1 кг рідини, а х кг, кДж/кг:
іх = і+хr.
При температурі живильної води не 0 °С, а t, витрата теплоти на одержання вологої насиченої пари визначається з рівняння, кДж/кг:
q = i – сt + хr,
де с – теплоємність води, кДж/(кгград).
У теплових апаратах підприємств ресторанного господарства більш широко використовується волога насичена пара.
Процеси смаження і випікання протікають при більш високих температурах, тому як проміжні теплоносії використовуються так звані високотемпературні теплоносії: органічні й кремнійорганічні рідини, топочні гази.
Органічні рідини – це органічні речовини (гліцерин, етиленгліколь), деякі похідні ароматичних вуглеводнів (дифеніл та ін.), діарилметани (дитолілметан-ДТМ, дикумілметан-ДКМ), дифенільна суміш (даутерм А).
З перерахованих органічних теплоносіїв вимогам теплових процесів найбільше відповідають дифенільна суміш, ДКМ і ДТМ. Це легкорухомі рідини жовтуватого кольору з різким характерним запахом, при горінні чадять. Органічні рідини застосовуються як в однофазному (рідкому) стані, так і в двофазному (рідина – пара), не викликають корозії металів, дешеві, термостійкі, витримують тривалі й багаторазові нагрівання без помітної зміни своїх властивостей.
Температури кипіння органічних теплоносіїв становлять відповідно: ДКМ –336°С, ДТМ – 296°С, дифеніальна суміш – 258 °С.
Основний недолік органічних теплоносіїв – це різкий характерний запах, який потребує ретельної герметизації сорочок теплових апаратів для забезпечення нульової концентрації їх у навколишньому середовищі.
Рідкі кремнійорганічні речовини займають проміжне положення між органічними і неорганічними сполуками. Теплоносії застосовуються тільки в рідкій фазі, оскільки їхні пари нестійкі.
Кремнійорганічні рідини відрізняються низькою температурою застигання (від –60 до –140°С), високою теплопровідністю, стійкістю до окиснення, хорошими діелектричними властивостями, малою в’язкістю; вони вибухобезпечні, не мають запаху і корозійної активності.
Серед теплоносіїв, що найбільше задовольняють вимоги щодо обігріву робочих камер теплових апаратів, розрізняють ПФМС-4, сополімер-5 і ФМ-6 (табл. 2.1).
Таблиця 2.1