Дорогоцíнне камíння (рос. драгоценные камни, англ. gemstones, precious stones, нім. Edelsteine m pl) — природні та штучні (синтетичні) мінерали в сировині, необробленому та обробленому вигляді (виробах).

Зміст  [сховати]  1 Загальна характеристика 2 Історія 3 Категорії дорогоцінних каменів 4 Напівдорогоцінне каміння 5 Цінність 6 Сировинні ресурси країн 7 В Україні 8 Див. також 9 Джерела 10 Посилання

[ред.] Загальна характеристика

Коштовне каміння, самоцвіти — різні за складом і будовою мінерали, переважно кристали, з особливими властивостями: гарно забарвлені, з яскравим блиском, високою прозорістю, сильним променезаломлюванням, значною твердістю тощо. До дорогоцінного каміння належать як природні, так і штучні (синтетичні) мінерали в сировині, необробленому та обробленому вигляді (виробах). Використовують у ювелірній справі, буровій техніці, оптиці тощо.

До дорогоцінного каміння відносять і мінеральні тіла органічного походження як перли, бурштин, корали.

[ред.] Історія

Археологічні розкопки, проведені на вельми багатих самоцвітами територіях Індії та М’янми, свідчать, що давнє населення прикрашало себе, свою зброю та начиння вже у VIII – VI тис. до Р.Х. (використовували здебільшого місцеві халцедони, агати, нефрити, які легко виявити й добути).

Самоцвіти згадуються в одному з найдавніших літературних творів людства „Епосі про Гільгамеша”, створеному в Давньому Шумері у ХХII ст. до Р.Х. Окремі відомості про мінерали можна знайти в індійських „Ведах” (ХI – Х ст. до Р.Х.). Найдавніші погляди китайських мислителів на коштовні камені викладені в трактаті „Сан-Хей-Дін” („Давні розповіді про гори та лю-дей”), який описує 17 мінералів і датований серединою I тис. до Р.Х. Най-більш вагомими працями античного світу в галузі мінералогії слід вважати трактат Теофраста „Про камені” (IV ст. до Р.Х.) і енциклопедичний труд Плі-нія „Природнича історія” (77 р. нашої ери), в який зокрема входить том „Природнича історія копалин”. В індуїстських книгах „Гарудапурана” й „Агастімата” (раннє середньо-віччя) міститься вчення напівлегендарного ченця Агастьї про дорогоцінні камені.

Розвиток релігійних уявлень сприяв відношенню до рідкісних каменів, як до магічних супутників богів. Зображення єгипетської богині Хатхор поєднували з бірюзою та малахітом. Бога Вішну зображували в Індії з яскравим рубіном на грудях (рис...). Третє око Шиви в храмових статуях іноді оздоблювали дорогоцінним алмазом. За розповіддю Геродота храм Геракла в Тирі прикрашав стовп, виточений з валуна зеленого берилу. Смарагди оточували богиню Фуру в храмах доколумбової Америки. Богам щедро жертвували їх улюблені камені.

Численні згадки самоцвітів у Біблії (середина II тис. до Р.Х.) свідчать про використання їх в культових обрядах і в широкому вжитку (загалом у Біблії згадується 31 дорогоцінний камінь). Так, наперсник (нагрудна чотирикутна пектораль) першого первосвященика Аарона містив 12 дорогоцінних каменів. Сам Бог наказав як створити наперсник: „І понасаджуєш на йому оправлене каміння, чотири ряди каміння; один ряд: сард, топаз і смарагд, ряд перший; а другий ряд: гранат, сапфір і діамант; а ряд третій: опал, агат і аметист; а четвертий ряд: хризоліт і онікс і яспіс; оправлені в золото будуть вони в своїх кубельцях. І будуть камені по іменам синів Ізраїлевих, дванадцять по іменам їх; вирізані як печатка, кожен із ім’ям своїм буде, по дванадцяти колінах” (Друга книга Мойсея, 28: 17–21).

Однією з перших книг слов’янського світу, де зустрічаються свідоцтва про коштовні камені, є „Ізборник Святослава” (ХI ст.).

[ред.] Категорії дорогоцінних каменів

За особливостями застосування і відносно вартості розрізняють дорогоцінні камені:

І порядку — рубін, смарагд, алмаз, сапфір синій.

II порядку — олександрит, евклаз, благородний жадеїт (імперіал), сапфір рожевий та жовтий (в деяких країнах — зелений, оранжевий і фіолетовий), опал благородний чорний, шпінель благородна;

III порядку — демантоїд, аквамарин, берил, кордієрит, опал благородний білий та вогняний, танзаніт, топаз рожевий, турмалін, хризоберил, хризоліт, цаворит, циркон, шпінель;

IV порядку — адуляр, аксиніт, альмандин, аметист, герсоніт, гросуляр, данбурит, діоптаз, кварц димчастий, кварц рожевий, кліногуміт, гірський кришталь, кунцит, моріон, піроп, родоліт, скаполіт, спесартин, сподумен, топаз блакитний, винний та безколірний, фенакіт, фероортоклаз, хризопраз, хромдіопсид, цитрин (крім цього, іноді до цієї групи відносять хризоліт, циркон, кунцит, берил жовтий, зелений і рожевий, альмандин, бірюзу).

[ред.] Напівдорогоцінне каміння

Напівдорогоцінні камені

Напівдорогоцінне (ювелірно-виробне) каміння — природні та штучні (синтетичні) мінерали, органогенні утворення та гірські породи в сировині, необробленому та обробленому вигляді (виробах).

Розрізняють ювелірно-виробні каміння:

І порядку — бірюза, жадеїт, лазурит, малахіт, молдавіт, нефрит, тигрове та кошаче око, хауліт, хризокола, цоїзит, чароїт;

ІІ порядку — агат, амазоніт, гагат, гематит, дерево скам'яніле, джеспіліт, егіриніт, епідозит, кахолонг, кварцит кольоровий, кремінь кольоровий, онікс мармуровий, опал, пегматит, пірофіліт, родоніт, сердолік, серпентиніт, скарни кольорові, содаліт, халцедон, шпати іризуючі польові, яшма.

До дорогоцінних камінь І порядку відносять також органомінеральні утворення — перли.

[ред.] Цінність

Ювелірні камені застосовуються у виробах, що дорого коштують в оправі з благородних металів. Світові роздрібні ціни на ограновані ювелірні камені найвищої якості коливаються від 25 тис. (І порядок) до 5–50 (IV порядок) амер. дол. за 1 карата.

Історія класифікації дорогоцінного каміння

 

С ьогодні відомо більше, ніж 150 назв каміння, що використовується для виготовлення різноманітних виробів ювелірної, технічної, виробничої, будівельної галузі. Багато найменувань було відомо і в давні часи, не дивно, що вже тоді люди намагалися упорядкувати та класифікувати природне каміння.

 

Так, відома найперша така класифікація була розроблена Арістотелем. В ті  часи дорогоцінне каміння класифікували переважно за його астрологічними чи магічними ознаками або ж навіть за лікувальними властивостями. На початку нашої ери, коли вчення про каміння тільки зароджувалося, найвідомішим та найвизначнішим науковим діячем був Гай Пліній Секунд, якого ще називали Пліній старший. В 77 році він завершив написання своєї «Природничої історії», що складалася з тридцяти семи книг, п’ять з яких були присвячені мінералогії. Ця праця, зокрема дані про каміння, що в ній наведено, має неоціненне значення  та використовується багатьма діячами в цій сфері й донині.

 

В часи раннього середньовіччя найбільший розвиток наука про каміння отримала на Сході. Тоді, в IX столітті значну популярність та визнання здобули праці саме арабських діячів аль-Кінді («Про дорогоцінне каміння та про подібне до них») та аль-Масуді («Промивальні золота та копальні самоцвітів»). Дещо пізніше класифікації дорогоцінного каміння були розроблені вченими середньо Азії – аль-Біруні, Ібн Сином та Насреддіном Туей.

 

Д осить відомою та цікавою є «Книга про каміння» архієпископа Марбода Реннського, в якій він віршами описав 60 коштовних каменів. Поему Марброда було написано латинською мовою, однак пізніше її переклали іншими мовами – англійською, французькою, датською, італійською. Архієпископ не лише описав зовнішній вигляд каменів, але й місця видобування, магічні та лікувальні властивості кожного з них. До речі, саме про лікувальні властивості дорогоцінного каміння в часи раннього середньовіччя було написано значну кількість робіт. Серед них можна виділити «Про дива світу» єпископа Альберта Великого, «Квіти міркувань щодо властивостей догоцінного каміння Ахмеда Тейфаши, арабського вченого.

 

А в Європі значний вклад в розвиток науки про каміння зробив Рене Жюст Гаюї, мінералог та кристалограф з Франції. Саме він у 1817 році виділив 13 видів самоцвітів. Через декілька років російський діяч, граф Г.К.Розумовським перевидав працю Гаюї французькою мовою, доповнивши її власними спостереженнями. Цей твір було перекладено на російську мову в 1933 році.

 

В 1824 році російський науковець М.П. Щеглов видав книгу «Про дорогоцінне каміння та способи його розпізнавання», яка є одним з найважливіших творів XIX століття. Щеглов розрізняв самоцвіти за зовнішнім виглядом, а також за їх певними властивостями – твердістю, питомою вагою, світлозаломленням, реакцією на нагрівання, здатністю електризуватися. Він виділив два класи самоцвітів: до першого відніс 11 каменів, до другого - 30, а також дав характеристики близько 80 мінералам.

 

В давні часи дорогоцінне каміння класифікували переважно за його астрологічними, магічними або лікувальними властивостями

 

 

Суттєвими внесками в класифікацію каміння були роботи відомих німецьких та російських вчених К.Клуге, О.Є.Ферсмана, В.І. Соболевського, Є.Я.Києвленка. Нижче, у порівняльній таблиці ми наводимо їхні класифікації природного каміння, а також класифікацію природного дорогоцінного та напівдорогоцінного каміння, яка є загальноприйнятою в Україні.

 

№	Класифікація	Види природного каміння
1.	К.Клуге (1860)	1. Ограноване, або власне дорогоцінне каміння: камені 1,2,3 класу 4 клас: кварц (гірський кришталь, аметист, рожевий кварц, авантюрин), халцедони (агат, карнеол, плазма, геліотроп, яшма, хризопраз, роговики), опали (огранований опал, напівопал, гідрофан, кахолонг, яшмовий опал, звичайний опал), польовий шпат (адуляр, амазоніт, лабрадор), обсидіан, лазурит, гаюїн, гіперстен, діопсид, флюорит, янтар 5 клас: жадеїт, нефрит, серпентин, агальматоліт, діалог, бронзит, бастит, мармур, селеніт, алебастр, малахіт, пірит, родохрозит, гематит, преніт, натроліт, лепідоліт
2.	О.Є.Ферсман (1920)	А. Матеріал для огранювання (самоцвіти): камені 1,2 і 3 порядку Б. Виробний матеріал (кольорове каміння) 1 порядок: нефрит, лазурит, главколіт, содаліт, амазоніт, лабрадор, орлець, азурит, малахіт, авантюрин, кварцит, гірський кришталь, димчастий кварц, агат і його різновиди, яшма, везувіан, рожевий кварц, письмовий граніт 2 порядок: лепідоліт, фукситовий сланець, серпентин, агальматоліт, стеарит, селеніт, обсидіан, мармуровий онікс, датоліт, флюорит, кам’яна сіль, графіт, лазурит, смітсоніт, цоїзит 3 порядок: гіпс, порфіри і частково декоративний матеріал – брекчії, зливні кварцити та ін.. В. Органогенне каміння: перли, корал, янтар, гагат
3.	В.І. Соболевський (1971)	1. Коштовне каміння (самоцвіти) 2. Кольорове каміння 1 клас: малахіт, орлець, нефрит, ляпіс-лазур, амазоніт, ларадор, авантюрин, халцедон, письмовий граніт та ін.. 2 клас: офіт (благородний змійовик), агальматоліт, мармуровий онікс, флюорит, сепіоліт, селеніт, яшма та ін.
4.	В.Я. Києвленко (1980)	1. Ювелірне (дорогоцінне) 2. Ювелірно-виробне каміння 1 порядок: лазурит, жадеїт, нефрит, малахіт, янтар, хризопраз, чароїт 2 порядок: агат, амазоніт, родоніт, гірський кришталь безбарвний і димчастий, гематит-кривавик, рожевий кварц, звичайний опал, непрозорі іризуючі польові шпати 3. Виробне каміння: яшма, письмовий граніт, скам’яніле дерево, кахолонг, мармуровий онікс, обсидіан, лиственіт, гагат, селеніт, флюорит, серпентиніт, авантюриновий кварцит, офір кальцит, агальматоліт
5.	Відповідно до Постанови КМУ № 512 від 27.07.94 р. та № 475 від 08.04.98 р.	1. Дорогоцінне каміння 1, 2, 3 і 4 порядку 2. Напівдорогоцінне каміння Перший порядок: бірюза, жадеїт, лазурит, малахіт, молдавіт, нефрит, тигрове і котяче око, хауліт, хризопраз, чароїт Другий порядок: агат, амазоніт, гагат, гематит, дерево скам’яніле, джеспіліт, егіриніт, епідозит, кахолонг, кварцит кольоровий, кремінь кольоровий, онікс мармуровий, опал, пегматит, пірофіліт, родоніт, сердолік, серпентиніт, скарни кольорові, содаліт, халцедон, шпати іритуючи польові, яшма 3. Декоративне каміння: андезит, габро, граніт, дацит, кальцифір, кварцит, конгломерати, лабрадорити, мармур, сієніт, травертин, туф

 

Я к бачимо, класифікація, що прийнята в Україні сьогодні, має певну схожість лише з однією класифікацією – Києвляненка. Якщо ж говорити про всі класифікації в цілому, то жодна з них не є універсальною, адже основані вони, як правило на оцінках вартості мінералів, а також на їх органолептичних * характеристиках. А от жодних показників кількісного характеру вони не дають. Тому доцільною була б така класифікація, яка основувалась б на об’єктивних кількісних показниках, наприклад властивості природного каміння під час оброблення набувати потрібної форми та фактури. Такими показниками можуть бути трудомісткість та енергоємність процесу оброблення природного каміння. Про важливість застосування саме цих показників свідчить також і той факт, що експорт України в ювелірній галузі має переважно сировинний характер, в українських родовищах існують значні запаси природного каміння, такого як граніт, лабрадорит, габро, які доречно обробляти в тому місці, де вони видобуваються.

 

Для складення універсальної класифікації обрані показники необхідно поєднати з фізичними або хімічними властивостями мінералів, при чому такими, які б точно їх характеризували. Для цього необхідно досконало знати характеристики природного каміння, які  б визначали параметри їх обробки.

 

М и знаємо, що дуже часто при обробці  дорогоцінного, напівдорогоцінного та декоративного каміння застосовується  алмазний інструмент. Так, без нього не можуть пройти обробку всі представники халцедонової групи (кварц, агат, кахолонг, хризопраз, сердолік), яшма, кварцит, скам’яніле дерево, кремінь тощо. Граніт, лабрадорит, габро, певні різновиди мармуру, серпентиніту, лазуриту, родоніту, нефриту, жадеїту та інші, як правило, також проходять алмазну обробку. Крім того, існують такі мінерали (мармуровий онікс, офіокальцит, деякі мармури тощо), які можуть оброблятись без застосування алмазного інструменту, однак зазвичай він все одно використовується. Тому ми будемо брати за основу обробку природного каміння саме алмазним інструментом.

 

Трудомісткість оброблення є величиною прямо пропорційною часу шліфування дорогоцінного, напівдорогоцінного або декоративного каміння. Для визначення практичного показника трудомісткості шліфування варто застосувати коефіцієнт відносної трудомісткості обробки алмазним інструментом, який оцінюється в порівнянні з трудомісткістю обробки еталонного матеріалу. Еталонним для природного каміння силікатних та іншого схожого на нього вважають оптичне скло (марка К-8), а для каменеобробної галузі еталоном є технічна яшма або кварц.

 

З вичайно, дані показники не визначають енергоємності процесу обробки, крім того, існуючі спеціалізовані літературні джерела також майже не містять енергетичних показників. Однак, користуючись методом визначення показників трудомісткості обробки природного каміння, показники енергоємності цього процесу можна так само визначити як відношення енергоємності шліфування потрібного мінералу до енергоємності обробки еталонного представника.

 

Отже, провівши аналіз показників трудомісткості та енергоємності процесів обробки природного каміння, можна надати йому певної послідовності, а значить отримати базу для створення універсальної класифікації дорогоцінного, напівдорогоцінного та декоративного каміння, яка б враховувала їх технологічні параметри.