Організаційно–методичні рекомендації:

Склад навчаємих – навчальний потік. Матеріальне забезпечення заняття здійснює учбово-допоміжний склад під керівництвом викладача. Викладач до початку заняття дає завдання допоміжному складу на підготовку до використання ТЗН Матеріал заняття викладати лекційним методом з використанням ТЗН. Матеріал даного заняття підлягає контролю в процесі подальшого вивчення даної теми.

2.1.1. Класифікація і характер можливих війн та сучасних конфліктів.

Нова політична ситуація в світі приводить до нових поглядів щодо класифікації і характеру можливих війн та сучасних конфліктів.

Сучасні конфлікти поділяються на локальні війни та збройні конфлікти.

Локальна війна - це війна, обмежена за воєнно-стратегічними цілями, що здійснюється частиною збройних сил при визначених їх перевагах проти однієї або декількох держав в невеликому за територією районі (регіоні).

Збройний конфлікт - це бойова (службово-бойова) дія обмеженого контингенту збройних сил, прикордонних та внутрішніх військ, підрозділів органів безпеки, а також спеціально сформованих миротворчих місій з визначеними обмеженнями політичних цілей, масштабу та часу.

Сучасні конфлікти, хоча і вважаються локальними та проходять на обмежених ТВД, проте, можуть прямо чи посередньо охоплювати території кількох країн і носять характер регіональних. Всі найбільші масштабні конфлікти сучасності відбувалися за участю ОЗС НАТО за межами зони відповідальності блоку. У своїх діях Північноатлантичний альянс виступав провідним військово-політичним інструментом ООН та ОБСЄ при втручанні у конфлікт з метою його розв’язання, а в деяких випадках практично підміняв миротворчу діяльність цих міжнародних організацій, беручи на себе право самостійно вирішувати питання про застосування сили. В ході військових конфліктів останнього десятиріччя збройними силами країн-супротивників застосовувалися всі види озброєння та військової техніки (за виключенням ядерної зброї). Широко використовувалися зразки високоточного озброєння, стратегічні системи управління ЗС та високотехнологічна військова техніка.

В основі виникнення воєнних конфліктів лежать специфічні причини і джерела. Як правило, причинами війн являються територіальні, сировинні, економічні, технологічні та соціальні протиріччя. Джерелами війн є політична, ідеологічна, сепаратистська, етноконфесійна, кримінальна (піратська) агресивність держав, політичних лідерів, юридичних і фізичних осіб.

Будь-який воєнний конфлікт характеризується, в першу чергу, зіткненням інтересів. У зв’язку з цим, по відношенню до національних інтересів воєнний конфлікт може набувати форми агресії (оскільки, згідно з Резолюцією ХХІХ сесії Генеральної Асамблеї ООН від 14.12.74 р. “агресією є застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканості або політичної незалежності іншої держави”) чи збройного конфлікту (коли агресора визначити неможливо). Наприклад, найбільший в історії людства руандійський збройний конфлікт, який призвів до загибелі більше мільйона людей (біля чверті населення країни), виник в результаті правомірного пострілу постового міліціонера, а приводом для нього явилась авіаційна катастрофа з загибеллю президента держави.

Аналіз структури та динаміки розвитку воєнних конфліктів, що мали місце після другої світової війни, дозволяє встановити, що вони не завжди протікають у формі агресії (війни), а все більше набувають форми збройного конфлікту.

Аналіз сучасних досліджень дозволяє вважати, що воєнні конфлікти за характером політичної мети можуть бути трьох типів. Перший тип агресії - війна за домінування (гегемонію). Політичною метою такого конфлікту може бути встановлення (відновлення втраченого) домінування (політичної, ідеологічної, економічної, етноконфесійної, воєнної гегемонії) на глобальному, регіональному або локальному рівнях. (Наприклад, раптовий " хірургічний " удар авіації Ізраїлю по атомному центру Іраку, що дозволив йому усунути регіонального конкурента в галузі розробки ядерної технології.) Другий тип агресії - війна за території. Її політичною метою може бути захоплення додаткових (спірних) або визволення окупованих територій. Наприклад, ірано - іракський конфлікт. Третій тип агресії - змішаний. Політичною метою такого конфлікту може бути і захоплення територій, і розширення сфер домінування, як це відбувалось в арабо-ізраїльських війнах. Аналіз тенденцій розвитку воєнно-політичної та воєнно-стратегічної обстановки показує, що з ростом оснащення військ (сил) високотехнологічними системами озброєння імовірність конфліктів першого типу зростає, а імовірність другого типу зменшується, що наглядно демонструють події 90-х років в Перській затоці .

Стратегічна мета воєнних конфліктів всіх трьох типів може досягатись застосуванням різномасштабних угруповань військ (сил). Тому буде правомірним виділити три підтипи: перший підтип - стратегічна мета досягається застосуванням угруповань військ (сил) стратегічного масштабу (перша та друга світові війни); другий підтип - стратегічна мета досягається застосуванням оперативних угруповань військ (події на Халхiн-Голі ); третій підтип - стратегічна мета досягається застосуванням тактичних угруповань військ (події на о. Даманський).

Наступним в систематиці є вид . Беручи це до уваги, а також виходячи з політичних цілей ворогуючих сторін, агресії (війни) можуть поділятися на два види. Перший вид - оборонна війна. Її політичною метою може бути відбиття агресії і відновлення стану, що існував до її початку. Прикладом такої війни може бути Велика Вітчизняна війна 1941 - 1945 рр. Другий вид - наступальна війна, політична мета якої завжди агресивна (агресія Іраку проти Кувейту).

Виходячи з обговореного, класифікація воєнних конфліктів здійснюється на підставі сукупності найбільш істотних показників, що визначають їх характер. Показники класифікації при цьому формуються з врахуванням спільності їх однорідних істотних ознак - правових, культурних, соціально-політичних, стратегічних та якісних.

Правові та культурні показники. З правової точки зору воєнні конфлікти можуть бути справедливими або конвенційними (такими, що не суперечать міжнародному праву) і несправедливими або неконвенційними (такими, що суперечать міжнародному праву). Виходячи з цього, збройні сили держави можуть бути конвенційними чи неконвенційними. Беручи до уваги те, що сучасні інтеграційні процеси у вигляді формування регіональних (східно-православної, західно-християнської, латиноамериканської, африканської, ісламської, індуської) та субрегіональних (вірменської, іудейської та японської) цивілізацій супроводжуються загостренням їх історичних протиріч, в якості класифікаційних показників застосовується підгрупа культурних ознак.

Соціально-політичні показники. Ця група показників дає можливість підійти до класифікації воєнних конфліктів, як складного суспільно-політичного явища і виявити їх роль та місце в історичному епосі. В якості класифікаційних показників застосовуються дві підгрупи ознак соціально-політичні та миротворчі. За соціально-політичними показниками воєнні конфлікти можуть бути: міжкоаліційними, міждержавними, збройними втручаннями (воєнна інтервенція, міжнародний терор і глобальне партизанство) та громадянськими війнами (захист конституційного ладу, захист прав людини, громадянський терор і партизанство). При цьому важливо бачити характерну особливість часу - громадянський і міжнародний терор трансформується у специфічні форми громадянської війни у вигляді партизанських дій, застосовувати проти яких регулярні формування практично неможливо. В процесі партизансько-терористичних дій спочатку здійснюється силовий перерозподіл власності, а потім її обмін на владу. В цьому полягає велика небезпека тероризму. В Україні він на сьогодні проявляється в серії вбивств на замовлення. Застосування миротворчих сил може протікати у формі відновлення миру, підтримання миру, примушення до миру, демілітаризації території та гуманітарної інтервенції.

Стратегічні показники. Сукупність стратегічних показників дозволяє характеризувати воєнні конфлікти : за масштабом (за розмахом, за тривалістю за часом, за місцем виникнення конфлікту і за характером фізичного середовища); за напруженням; за засобами збройної боротьби та способами їх застосування.

За розмахом воєнні конфлікти можуть бути світові, регіональні, локальні, протікати у формі прикордонного зіткнення, збройного інциденту чи воєнної акції, які за тривалістю за часом будуть затяжні і швидкоплинні, а за місцем виникнення - внутрішньодержавні, прикордонні або віддалені від держави, та за характером фізичного середовища - повітряно-космічні, наземні, морські чи змішані.

За напруженістю (динамічністю протікання) воєнні конфлікти можуть бути високої, середньої, низької інтенсивності або незавершені (“тліючі”).

За засобами збройної боротьби війні класифікуються на конфлікти 1-го покоління (холодна зброя), 2-го покоління (гладкоствольна зброя), 3-го покоління (автоматична зброя), 4-го покоління (моторизована зброя), 5-го покоління (ядерна зброя), 6-го покоління (високотехнологічна зброя), 7-го покоління (прогноз - біотехнічна зброя).

За масштабами застосування засобів збройної боротьби воєнні конфлікти можуть бути масованим або обмеженим за їх застосуванням. При цьому засоби інформаційного і психологічного протиборства можуть застосовуватися паралельно або послідовно з іншими засобами ураження. За способом розв’язання війни можуть починатися раптовим нападом або через ескалацію, з приводу або без нього (рис.6).

Заключну групу класифікаційних ознак складають якісні показники: за ступенем підтримки світовою спільнотою (безумовна, часткова, не схвалена, осуджена, в т.ч. із застосуванням міжнародних санкцій); за характером участі (пряма і опосередкована); за якістю військових формувань сторін (регулярні, іррегулярні, партизанські, ополченські, змішані); за рівнем політично-економічного розвитку держав (між розвиненими країнами; між країнами, що розвиваються; між країнами різного рівня розвитку, між державами федерації, що розпалася); за ступенем керованості - чітке розмежування протиборствуючих угруповань, збройний хаос ("всі проти всіх "), війни - казуси (короткочасні, навмисні або ненавмисні зіткнення між різноманітними військовими підрозділами (об’єктами), що знаходяться в режимі бойового чергування, плавання, польоту, прикордонного дозору і т. ін.).

Таким чином, запропонована методологія класифікації воєнних конфліктів дозволяє зробити погляд з минулого через сучасне на майбутнє: яка воєнна доктрина нам потрібна і які Збройні Сили розбудовувати. В той же час враховуючи, що сучасні воєнні конфлікти - це складний конгломерат економічних, політичних, соціальних, культурних, етнічних та конфесійних суперечностей, слід розглядати запропонований варіант, як основу для широкої наукової дискусії для подальшого розвитку.

Ще до недавна основу військової доктрини США складала стратегія «прямого протистояння». Її метою проголошувалось досягнення «повного та безперечного верховенства США», «поновлення лідируючої ролі Америки в світі». Для збереження стабільного та безпечного миру, за думкою керівництва Пентагону, вкрай необхідним є потужний військовий потенціал США.

Стратегія США передбачає використання сили гнучко і в достатній кількості з тим, щоб жоден регіон життєво важливих інтересів не був втрачений через недостатність зусиль.

Головними напрямками військової стратегії США ще залишається: ядерне стримування; дослідження в рамках програми СОІ; укріплення сил, розгорнутих на передових рубежах; наявність потужного стратегічного резерву; підвищення мобільності військ (сил) необмежене використання морських акваторій, повітряного та космічного простору; ефективне керування; своєчасна і точна розвідка противника.

У відповідності зі стратегією «прямого протистояння» війни класифікуються: за масштабами – загальні та обмежені; за методами ведення – з використанням ядерних та інших засобів масового ураження або з використанням звичайних засобів. Передбачалася можливість переростання обмеженої війни в загальну, а війни з використанням тільки звичайної зброї – в ядерну війну.

Загальна війна – визначається американським керівництвом як війна США та їх союзниками проти інших потужних держав чи коаліцій, з рішучими політичними та військово-стратегічними цілями. В ній можуть бути задіяні всі резерви, що є у протиборчих коаліцій. За своїм розмахом вони будуть носити глобальний характер. Стратегія «прямого протистояння» передбачає, наряду з ядерною, можливість ведення загальної війни з використанням звичайних засобів озброєння.

Загальна ядерна війна – це війна між США та іншими потужними державами (чи коаліціями) з необмеженим використанням всього арсеналу ядерної та звичайної зброї, людських та економічних ресурсів, що є у розпорядженні сторін. Така війна може бути розв’язана в умовах різкого загострення міжнародної обстановки або бути слідством ескалації бойових дій меншого масштабу. Найбільш вигідний варіант – несподіване розв’язання ядерної війни в умовах мирного часу.

Загальна війна з використанням тільки звичайних засобів ураження – це війна між коаліціями держав в голові з США та іншими коаліціями, чи країнами одночасно на всіх континентах та морських (океанських) ТВД. Вона може бути розв’язана навмисне або бути слідством ескалації локального конфлікту, в тому числі між третіми державами з послідуючим втягненням США та перенесенням бойових дій на інші регіони.

До обмежених війн американська доктрина відносить озброєні конфлікти, які не мають масштабів загальної війни; ядерну війну на театрі війни, війну з використанням тільки звичайних засобів ураження на театрі війни, війну з використанням тільки звичайних засобів та ТВД або в обмеженому його районі (локальна війна).

На сьогоднішній день в світі проходить більше 30 збройних конфліктів щорічно. З 1945 року у локальних війнах та збройних конфліктах загинуло більше 30 млн. чоловік. Війни останніх десятиріч стали трагедією для цивільного населення - вони почали носити виявлений диверсійно-терористичний характер. Питома вага жертв серед мирного населення в першій світовій війні складає 5 % від усіх загиблих: в другій світовій війні –  50%: в локальних війнах та конфліктах з Кореї - до 84 %. в Чечні - до 95 %.

Війни сьогодні - це найскладніший конгломерат різноманітних накладок політичних, економічних та соціальних протиріч. Якщо вникнути в зміст цієї "тріади", то соціально-економічні посилання слід поставити на перше місце. Це і етноконфесіальні суперечності, сепаратизм та територіальні незгоди; різниця в рівні розвитку центру та провінцій; національний менталітет (егоїзм) того або іншого етносу; боротьба за владу, яка знаходиться, як правило, на політико-ідеологічних постулатах різноманітних партій та організацій - від побудови загальної ісламської держави (єдиного "кавказького дому"), федеративної арабської співдружності до створення національного осередку для розрізненого народу.

Війни XXI століття, особливо регіональні, отримують якісно нового наповнення як за змістом військових (бойових) дій, кількісних та якісних показників, так і за типом протиріч, що будуть вирішуватися Особливе місце займатиме інформаційне протистояння. При цьому лише 40 % спеціальної інформації буде адресовано населенню та особовому складу противника. Останні 60 % отримають іншого призначення - виведення з ладу радіо, теле- та комп’ютерних систем, без яких через 5-10 років буде неможливо керувати боєм. В подібній ситуації перемогу отримає країна з найбільш розвинутою технологічною культурою.