2.1.2. Роль засобів повітряно-космічного нападу у сучасних війнах.

Класифікація засобів повітряно-космічного нападу.

Аналіз збройних конфліктів показує: форми ведення бойових дій можуть бути різноманітними - від компанії до бою, як основної форми тактичних дій військ, авіації і сил флоту. Вони визначаються масштабами збройної боротьби, можливостями угрупувань військ (сил) і, саме головне, метою воєнних дій. Але операції залишилися і, мабуть, збережуться як основна форма бойових дій. Сюди слід віднести також спеціальні операції, які знайшли широкого застосування в збройних конфліктах останніх років.

Важливим етапом розвитку оперативного мистецтва й формування теоретичної бази тактики можна вважати розробку у вісімдесятих роках військовими фахівцями блоку НАТО й США концепції повітряно-наземної операції (битви), яка є результатом пошуку шляхів розгрому глибоко ешелонованих, з чисельною перевагою угрупувань противника в початковий період локальної війни (збройного конфлікту).

Суть повітряно-наземної операції (битви) є - в узгоджених за метою, місцем і часом високо маневрених бойових дій угрупувань сухопутних військ із військово-повітряними (військово-морськими - на приморському напрямку) силами та застосуванням усіх сил і засобів РЕБ в інтересах нанесення поразки противнику на всю глибину його оперативного розміщення та розгрому його по частинах.

Важливими принципами, які відображають суть повітряно-наземних бойових дій, є ініціатива, глибина, швидкість та узгодженість.

Прообразом повітряно-наземної операції є операція, яка була спланована і проведена багатонаціональними силами (БНС) в збройному конфлікті в районі Перської затоки (серпень 1990 р.- лютий 1991 р.)

Збройний конфлікт у зоні Перської затоки є одним з самих значних збройних зіткнень після закінчення другої світової війни.

Зона конфлікту залучала території Іраку, Кувейту, Саудівської Аравії, а з початком бойових дій Бахрейну і Ізраїлю.

У зоні конфлікту були залучені збройні сили 35 держав - Ірак і 34 держави анти іракської коаліції (для порівняння - в першій світовій війні приймало участь 38, а в другій - 61 держава), які в своєму складі мали більше 1,5 млн. чол., 80 дивізій, 82 бригади, 4 полки, 25 окремих батальйонів. З обох сторін у складі їх угруповань було більше 10,5 тис. танків, 12,5 тис. гармат і мінометів, більш 3 тис. бойових літаків, майже 200 бойових кораблів. З них безпосередню участь у бойових діях приймали 1,2 млн. чол., 58 дивізій, 45 бригад, 8,5 тис. танків, більше 5 тис. гармат і мінометів, 1850 бойових вертольотів, вся бойова авіація й флоти.

У ході збройного конфлікту БНС застосовували сучасні засоби збройної боротьби, на практиці перевірили деякі положення національних воєнних доктрин, існуючих статутів і настанов, особливо з питань організації і ведення операцій значного масштабу за участю всіх видів збройних сил і родів військ.

Було застосовано ряд нових прийомів і нестандартних способів дій, які набули свій розвиток у зоні колишньої Югославії (нанесення прицільних ударів авіацією НАТО по об’єктах боснійських сербів).

Згідно теорії повітряно-наземної операції була спланована й проведена на зразок операції в зоні конфлікту в Перській затоці повітряна операція ОВПС НАТО "Випереджена сила" в Боснії і Герцеговині (30.08 - 14.09.95 р.) в ході якої були відпрацьовані наступні етапи:

перекидання (міжконтинентальне й тактичне) сил і засобів в Боснію;

нанесення ракетно-бомбових ударів по військових об’єктах боснійських сербів;

надання безпосередньої авіаційної підтримки щодо знищення артилерійських позицій боснійських сербів.

Згідно з думкою зарубіжних військових фахівців повітряно-наземна операція ділиться на три етапи: перший етап - розгортання сил і засобів для проведення операції; другий - проведення повітряної наступальної операції; третій - проведення повітряно-наземної наступальної операції.

Провідна роль здійснення вторгнення на територію супротивних держав відводиться засобам повітряно-космічного нападу, які на сучасному етапі здатні вирішувати не тільки оперативні, а й стратегічні задачі.

Під терміном засоби повітряно-космічного нападу розуміють засоби збройної боротьби, які призначені для нанесення ударів по наземних і морських об’єктах з повітряного чи космічного простору.

У сучасній війні на сили ПКН покладаються такі завдання:

а) підрив військово-економічного потенціалу шляхом нанесення ударів по найбільш важливим військовим та промисловим об’єктам;

б) порушення системи державного та військового управління шляхом нанесення ударів по найбільш важливим адміністративно-політичним центрам, командним пунктам та вузлам зв’язку;

в) завоювання ядерної переваги та переваги у повітрі шляхом нанесення ударів по стартовим позиціям ракет стратегічного призначення та знищення літаків у повітрі і на аеродромах;

г) ізоляція районів бойових дій;

д) безпосередня авіаційна підтримка сухопутних військ та ВМС;

е) ведення радіоелектронної боротьби.

ж) повітряна розвідка.

Засоби повпряно-космічного нападу пройшли складний процес еволюційного розвитку вдосконалення зразків озброєння: від аеростатів і дирижаблів до сучасних винищувачів та бомбардувальників, які розроблені за технологією зниження їх помітності (наприклад, "Стелс"); від ракет "V-1" ("ФАУ-1") та "V-2" ("ФАУ-2") до балістичних ракет (БР) та крилатих ракет повітряного і морського базування (КРПБ, КРМБ

В залежності від масштабу завдань, які вирішують ЗПКН, вони підрозділяються на :

стратегічні;

оперативно-тактичні.

До стратегічних засобів відносяться:

міжконтинентальні балістичні ракети (МБР);

балістичні ракети середньої дальності (БРСД);

стратегічна авіація.

До оперативно-тактичних засобів відносяться літаки та гелікоптери тактичної авіації ВПС, авіації ВМС, літаки та гелікоптери армійської авіації, а також балістичні ракети оперативно-тактичного призначення.

За конструктивними схемами та фізичними принципами польоту всі ЗПКН розділяються на:

балістичні ракети;

аеродинамічні літальні апарати (літаки і гелікоптери усіх типів та призначень, а також керовані ракети класу “повітря - земля”);

аеростатичні засобі (автоматичні дрейфуючи аеростати (АДА) та вільно плаваючі повітряні шари);

космічні літальні апарати (штучні супутники Землі та космічні станції військового призначення, в наступному – бойові космічні кораблі й повітряно – космічні літаки).

За способом управління ЗКПН розділяються:

пілотовані (літальні апарати, які мають на борту людину для керування польотом);

безпілотні керовані літальні апарати, які мають систему управління для зміни траєкторії польоту, та некеровані – не мають системи управління, що здійснюють політ по прицільній траєкторії.

Об’єктами радіолокаційної розвідки для радіотехнічних військ є, передусім, літальні апарати, які здійснюють політ у щільних шарах атмосфери та призначені для здійснення або забезпечення наступальних дій – засоби повітряного нападу (ЗПН).

До аеродинамічних засобів повітряного нападу відносяться засоби нападу, що виконують польоти на висотах до 40000 м.

У залежності від призначення та підпорядкованості тому чи іншому командуванню пілотовані АЗПН у більшості країн підрозділяють:

на стратегічну (далеку) авіацію – важкі та середні стратегічні бомбардувальники, стратегічні літаки-розвідники;

на тактичну (фронтову) авіацію – багатоцільові тактичні винищувачі, винищувачі-бомбардувальники, винищувачі ППО, штурмовики;

на авіацію військово-морських сил – палубну (штурмову, винищувальну, протичовневу, розвідувальну), базову, а також морську піхоту;

на військово-транспортну авіацію;

на армійську (військову) авіацію – бойові вертольоти, багатоцільові вертольоти, транспортно-десантні вертольоти, вертольоти розвідки й радіоелектронної боротьби, літаки армійської авіації;

на спеціалізовані літаки – літаки далекого радіолокаційного виявлення й управління, літаки – повітряні командні пункти, літаки-розвідники, літаки радіоелектронної боротьби, літаки-заправники.

Безпілотні АЗПН підрозділяють:

на безпілотні літаки з програмним управлінням чи дистанційно пілотовані (багаторазового й одноразового застосування);

на керовану ракетну зброю;

на крилаті ракети;

на планеруючі бомби й бомбові касети.

Сучасні доктринальні настанови та основні концепції бойового застосування військово-повітряних сил і авіації військово-морських сил різних держав орієнтовані в основному на застосування звичайних засобів ураження при нанесенні ударів по об’єктах і військах. Тому при оцінці характеру дій повітряного противника головна увага повинна бути приділена глибокому й всебічному аналізу бойових можливостей кожного типу аеродинамічних засобів нападу.