Розділ ііі соціоґенеза

Тема 4. Суспільства соціальних тварин.

* Морфо- і соціоґенеза. Соціальність і евсоціальність * Бджолиний суспільний устрій * Мурашині мегаполіси. Види господарської діяльності мурах * Драбина соціальної еволюції

* Ґенеза людського суспільства.

Морфо- і соціоґенеза. Соціальність і евсоціальність.

У широкому філософському сенсі під поняттям «суспільство» розуміється практично будь-яка сукупність історично складених форм спільної діяльності. Тому суспільство інколи називають «другою природою», підкреслюючи тим те, що суспільство знаходиться поза природним середовищем, не може вважатися логічним продовженням природи й не здатне функціонувати за її законами. Але така точка зору має своїх противників, які твердять, що людське суспільство якраз і є прямим продовженням біологічного співтовариства тварин і що в суспільстві немає нічого такого, чого не було б і не могло бути в світі тварин. На думку вчених, організація співтовариства тварин, яких називають соціальними, – зразок складної системи, яка відрізняється виключною міцністю й злаженістю функціонування. Науково доведено, що виведення з ладу (механічне видалення) до 40% елементів таких систем практично не позначається на функціонуванні всього соціуму.

Проте ще Герберт Спенсер попереджав проти спокуси ототожнювати людське суспільство з суспільством соціальних тварин. Людське суспільство є результатом еволюції природи, а не її органічною частиною. Мурахи живуть 65 млн. років і жоден з їх 10 тис. видів досі практично не змінився. Людина існує всього кілька млн. років (офіційна версія), але перетерпіла за такий короткий час величезні якісні зміни. В чому ж справа? Всі комахи – мурахи, бджоли чи гусінь – еволюціонують не як індивіди, а як рід. У тварин діє природний відбір, а в комах – грегарний (від grex /лат./ – стадо): вдосконалюється не окрема істота, а вся популяція. Ось чому об’єднання комах називають біологічними надорганізмами. Надорганізми подібні машині. Тварини й люди біологічно універсальні, вони почергово можуть виконувати різні функції (добування їжі, розмноження, будівництво, оборона тощо). До того ж вони одностатеві. А мурахи й бджоли біологічно спеціалізовані, в більшості своїй безстатеві. Одні особи здатні тільки до розмноження, інші можуть здобувати їжу, але позбавлені здатності до розмноження. В комах здатності до навчання мінімальні, а в людини – максимальні. Поведінка людей на 80% соціально набута й на 20% біологічно вроджена. Середину на уявному континуумі здатності до навчання займають високорозвинені тварини, зокрема, мавпи, які в навчанні досягають величезних успіхів. У них є своя індивідуальність. Комахи ж усі схожі одне на одного. Рівні індивідуального й суспільного розвитку тісно пов’язані між собою. Чим індивід розвиненіший – тим складніше суспільство. Вираз же «соціальні тварини» у відношенні до мурах і бджіл є скоріше метафорою, ніж дійсно науковим поняттям.

Хоча між людиною й тваринами є багато схожого, але серйозні різниці не можна відкидати на другий план. Тільки людина здатна з’єднувати два види природного відбору – індивідуальний і колективний (грегарний). У тварин вони розділені. Вовки підкорені індивідуальному відбору, а мурахи й бджоли – грегарному. Останні еволюціонують всім родом, але не здатні розвиватися поодиноко.

В еволюційній історії планети виділяється ще один вектор природного відбору, який антропологи назвали грегарно-індивідуальним відбором. Суть цієї концепції полягає в твердженні, що стадо з краще відпрацьованими навичками колективної взаємодії, соціальною солідарністю й разом з тим простором для розвитку індивідуальних рис, що забезпечує більшу їх різноманітність, отримувало стратегічну перевагу в боротьбі за виживання. Довгий період становлення соціальної структури ще біологічних суспільств, що тривав мільйони років, слід уважати найбільш підходящим часом для формування грегарно-індивідуального відбору. Ця фаза розвитку з’єднала в собі два протилежних початки:

1) колективну взаємодопомогу, колективну опіку над слабкими

особами;

2) індивідуальну ієрархію, боротьбу за панування найбільш сильних,

агресивних представників.

Завдяки дії першої тенденції шанс вижити й залишити потомство отримували особи з менш розвиненою мускулатурою, менш агресивні, але з більш розвиненим мисленням. Кращі перспективи розвитку отримали угрупування, де всі дорослі отримували доступ до мисливської здобичі та статевих контактів, де була краще організована взаємодопомога, слабкі від народження чи внаслідок поранень могли вижити, збагачуючи генофонд, накопичуючи й передаючи колективний досвід. Дія другої тенденції призвела до виникнення нерівності, ієрархії, системи влади й розвитку сильної особистості – винахідників, народних умільців, жерців, художників, вождів. Немалу роль в еволюції людського суспільства відіграли видатні вожаки, які володіли силою, здатністю до переконання й організації, які виконували потестарні, тобто владні функції.

Завдяки єдності двох початків, людський рід здатний був передавати досвід, інформацію й знання. Інакше справа обстоїть з тваринами, що живуть колективно, в яких індивідуальна пластичність поведінки не закріплюється в колективному досвіді, що спонукує нові покоління весь час починати з нуля. Щоправда, й тварини навчають одне одного, але кожне наступне покоління тварин не стає від того краще попереднього. Завдяки свідомості, людина не тільки навчилася вдосконалювати знаряддя праці, а й винайшла засоби позатілесної передачі інформації методом її кодування у знакових об’єктах (книжках, малюнках, кресленнях, ритуалах тощо) – носіях культури.

Соціальність і евсоціальність. Термін «соціальне» правильніше застосовувати тільки до людського суспільства. Для форм поведінки й типів організації, схожих на людські, але таких, що не є людськими, використовується термін евсоціальність (eusocial), що тлумачиться, як (дуже) суспільний, істинно суспільний. Застосовується він до колоній мурах, термітів, ос і бджіл. Приставка «ев» означає вищу ступінь чогось. І може скластися враження, що по відношенню до тваринного світу ми говоримо про якусь вищу соціальність, але це далеко не так. Евсоціальність описує дійсно вищу чи істинну соціальність, але лише в порівнянні з більш низькими формами соціальності тваринного світу. Взявши до уваги такі дані: а) 75% усієї біомаси комах складають соціальні комахи; б) в еволюційному плані соціальність зародилася 140 – 65 млн. рр. тому, можна зробити висновок, що соціальність – основна стратегія історії життя на Землі.

Евсоціальність учені називають ще анонімною характеристикою. Справа в тому, що комахи здатні формувати лише такі співтовариства, де особи визнають одне одного не як індивідуальності, а тільки як членів групи. Мінімальна кількість каст у евсоціальних комах – ТРИ: 1) королеви, цариці, матки (фертильні жіночі особи); 2) робоча (стерильні жіночі особи), головна функція – допомагати матці у вирощуванні й вихованні потомства; 3) трутні (бджолині самці), головна функція – запліднення самки й виробництво потомства. В деяких видів комах додатковими кастами виступають солдати, що захищають колонію. В інших вони входять у число основних каст.

Далеко не всі види комах можна назвати евсоціальними. Соціальні якості не закріплені в їхньому генетичному апараті чи в морфології. Вони збираються разом на дуже короткий час – заради продовження роду чи виконання інших функцій, а потім розпадаються, і вже нічого більше їх не зв’язує. Деякі комахи не потребують навіть партнера, оскільки є двостатевими.

Евоціальність характеризує лише ТРИ види комах: 1) деякі перепончатокрилі (мурахи бджоли й оси), 2) всі терміти, 3) тля рослинна. Евсоціальних комах (Eusocial insects) характеризують три основні риси:

• Колективна турбота про підростаюче покоління,

• Репродуктивний поділ праці, який передбачає наявність сервісних (обслуговуючих) каст, стерильних у статевому відношенні,

• Одночасне існування кількох поколінь осіб, допомога старшого покоління у вирощуванні молодих осіб.

Отож, у багатьох, але не у всіх, евсоціальних комах існують господарська диференціація (розподіл завдань і поділ праці), кастова диференціація (заснована на морфологічних різницях осіб) і вікова диференціація (співіснування в межах однієї сім’ї чи колонії молодих і старих осіб). Евсоціальні комахи на перше місце ставлять благополуччя роду, а не індивіда, тому продовження роду на індивідуальному рівні, рівно як і створення сім’ї в нашому розумінні, тут практично відсутнє. Учені розрізняють кілька ступенів (рівнів) організації групового життя:

Солітарність (solitary – відособленість) – відсутність репродуктивного поділу праці, співіснування покоління і виховання покоління;

Субсоціальність – батьківська турбота про молодих осіб;

Комунальність – представники одного покоління живуть в одному місці (рій, стадо, гніздо), але в них відсутня турбота про потомків;

Квазісоціальність – представники одного покоління живуть в одному місці (рій, стадо, гніздо) і в них є турбота про виводок;

Напівсоціальність – додатково до квазісоціальності існує репродуктивний поділ праці;

Евсоціальність – додатково до напівсоціальності присутнє спільне проживання кількох поколінь осіб.

Деякі вчені квазісоціальність і напівсоціальність вводять у якості підвидів у субсоціальність. Інші вводять термін «парасоціальність», куди включають комунальність та квазісоціальність. У будь-якому разі евсоціальність знаходиться на вершині еволюційної піраміди і включає в себе ТРИ головні ознаки: соціалізацію, багатопоколінність і поділ праці. Серед бджіл існують солітарні, евсоціальні, напівсоціальні і комунальні підвиди. Всі мурахи евсоціальні, тоді як у бджіл і ос зустрічаються різні рівні соціальної організації.

Бджолиний суспільний устрій.

Соціальна поведінка бджіл і форми їх суспільного устрою давно привертали увагу вчених. Ще давні єгиптяни вбачали в бджолиному гнізді державу на чолі з бджолою-фараоном, а Платон і Арістотель – рабовласницьке суспільство, що управляється аристократами-трутнями. Л.Фігьє в роботі «Життя комах» порівнював суспільний устрій бджіл з республікою, а бджолу-матку з її президентом.

Дослідників потрясає досконалість організації бджіл: десятки тисяч комах, наділених тільки рефлексами й інстинктами, працюють як єдине ціле, як один організм з множинністю виконавчих органів. Інстинкти й організація життя бджіл настільки досконалі, що ці комахи здаються розумними істотами. Бджоли – вегетаріанці: енергію, білки й вітаміни вони отримують виключно з рослин, запилюючи їх під час цвітіння й допомагаючи розвитку. Бджола – ідеальне біологічне створіння, що володіє унікальними здібностями. Вона використовує магнітні й електромагнітні поля Землі, використовує поляризоване сонячне світло, бачить світ в ультрафіолетовій частині спектру тощо. Вражаючою є пластичність її обміну речовин: поглинення кисню в польоті в 500 разів вище, ніж у стані спокою. Вона здатна перетягувати вантаж, більший від її ваги у 20 р. Вона – найчистіше створіння на планеті, на її лапках ніколи не буває ніяких бактерій. Термін життя бджоли – від 35 днів у літніх до 270 днів у осінніх бджіл.

Бджоли з’явилися 80 млн. років тому. В далекому минулому вони гніздилися в дуплах дерев чи прямо на деревах. На пасіках бджоли живуть у вуликах. Бджолиний сот складається з багатьох тисяч чашечок – геометрично правильних шестикутних призм певного розміру. Шестигранна форма чашечки дозволяє бджолі не тільки витрачати на її будівництво мінімум воску й часу, а й будувати соти виключно високої міцності й великої місткості. Сот – найдосконаліше втілення будівничого принципу. Ч.Дарвін називав бджолині соти верхом архітектурної досконалості з точки зору економії праці й воску. В світі нараховується більше 30 тис. видів бджолиних (Аpoidea), які об’єднані в 11 сімейств. Вони розрізняються морфологічним устроєм, зовнішнім видом, регіоном мешкання, соціальною організацією й способом життя. Їх розміри – від 2 мм до 4 см. Більшість видів бджіл – одиночні, деякі поселяються колоніями. Найбільш високоорганізовані представники бджолиних, які характеризуються високопрофесійним збиральництвом і суспільним способом життя, входять у сімейство Apidae, що об’єднує рід Psithyrus – джмелі-зозулі. Bombus – джмелі, Apis – медоносні бджоли.

Бджолина сім’я – блискуче організований, дуже гнучкий, простий у своїй природній досконалості й водночас безмежно складний світ. Співтовариства складаються з десятків тисяч осіб. Кожна особа розвивається з окремого яйця і є в певному відношенні самостійним організмом. Тим не менш жодна з них не в змозі жити окремо. Бджола дуже швидко, буквально за декілька годин помирає, якщо опиняється одна. Бджолина сім’я складається з одної матки, кількох десятків тисяч робочих бджіл і кількох сотень (рідко 1-2 тис.) трутнів, що живуть тільки в літній час. Функції суворо розділені, звідси – тісна й практично повна залежність бджіл як одне від одного, так і від співтовариства. Поділ такий:

• Репродуктивні касти – королева (голова сім’ї) й трутні: перша відкладає яйця, другі запліднюють її.

• Робоча каста – сестри; всі вони – доньки королеви-матері; обслуговують яйця (потомство), королеву, трутнів і гніздо.

Бджолина сім’я матріархальна. Те ж бачимо й у інших соціальних комах, зокрема, в мурах. Робочі бджоли – жіночі особи з недорозвиненими статевими органами. Трутні – особи чоловічої статі, вони з’являються в травні-червні, а виганяють їх наприкінці літа. Зимувати вони можуть тільки в безматочних сім’ях. Хто не знайшов притулку, гине. Трутні позбавлені можливості збору запасів їжі, оскільки органів для збору нектару в них немає. Тим не менш вони – невід’ємна частина співтовариства, оскільки під час спарювання з неплідною маткою вони передають їй чоловічі статеві клітини, після чого матка стає плідною. Якби їх не було, то не було б продовження бджолиного роду.

Як бачимо, у бджолиній сім’ї проявляється статева нерівність: тільки матка, яка має добре розвинені статеві органи, здатна вступати в шлюбний контакт з чоловічими особами й відкладати яйця. Бджоли-королеви – великі, товсті (хоча й не такі, як трутні), дуже аристократичного поводження. Вочевидь, вони – зразок бджолиної краси. Робочі бджоли набагато менші, мають недорозвинені статеві органи (у них закруглене, а не овальне брюшко), а тому не можуть спарюватися з трутнями. Королеві, більш щасливій і більш цінній для сім’ї, бджоли-жінки конкуренції не складають. Вони працюють весь час: годують личинки, обігрівають гніздо, збирають нектар і пил з квітів, носять у вулик воду, виробляють у своєму організмі віск для побудови сот. Вони захищають вулик від ворогів: мурах, метеликів, ос, від нападу інших бджіл, чистять, вентилюють вулик, підтримуючи в ньому необхідну температуру, заклеюють дірки в ньому бджолиним клеєм (прополісом). Трутні живуть недовго, після виконання спарювання їх відправляють у вигнання, зате ніякої роботи вони не виконують. Отже, на додаток до статевої нерівності існує ще й виробнича. Дехто з учених припускає, що не все так просто в бджолиному житті й навіть недорозвинені статеві органи теж працюють: бджола має статеве задоволення з квіткою, причому специфічне, доволі романтичне, хоча й безплідне, а тому її не цікавлять трутні. В природі працює все, навіть недорозвинене.

Бджоли не терплять чужаків, яких упізнають по запаху. Тих, хто випадково залетів у вулик, бджоли-воїни агресивно виганяють геть. Усю необхідну інформацію вулику робочі бджоли повідомляють засобом дивного, дуже загадкового танку. Отже, бджоли є ще й вельми романтичними створіннями.

Мурашині мегаполіси. Види господарської діяльності мурах.

Мураха – символ працелюбності майже в усіх народів. Поведінка мурах підкоряється дуже складним законам. Хоча зовнішньо це не проявляється. Цілий придворний штат зайнятий обслуговуванням і годуванням королеви. Всі входи-виходи з мурашника охороняють солдати, що мають страшні щелепи, є своя ієрархія й серед робітників. У мурашиних співтовариствах спостерігаються війни, грабунки, зрада й навіть пияцтво. Мурахи вирощують у підземних теплицях гриби і тлів, якими харчуються мурашині аристократи. Все життя в мурашиному співтоваристві крутиться навколо самки. Завдання цієї царюючої особи – відкладати яйця, виробляти потомство. Величній дітородній особі мурахами надається свита, яка повинна обслуговувати відкладені яйця й доставляти їм їжу. Решта мурашиного народу поділена на касти. З цієї точки зору мурашник являє собою практично повний аналог людського суспільства. Він, як і людське суспільство, складно організований, у ньому існує поділ праці, спеціалізація, своя мова, якою «розмовляють» мурахи тощо. Мурашник нагадує мегаполіси типу Лондона й Пекіна. Видатний російський філософ Володимир Соловйов уважав навіть, що можна говорити про мурашину цивілізацію.

Мірмекологи (зоологи, що спеціалізуються на вивченні мурах) підрозділяють мурах на 12 сучасних і вимерлих підсімейств, що об’єднують 197 родів. А всього відомо біля 15 тис. різновидів мурах. Довжина робочих мурах – 0,8 – 30 мм, самки крупніші. Вони бувають жовтого, червоного, коричневого, чорного і навіть металевого кольорів. Вони нерозбірливі в їжі, більшість їх видів – всеїдна. Мурахи є всюди на планеті, крім Антарктики, Ісландії, Гренландії й деяких віддалених від континенту островів. Їх називають ще маленькими будівничими, що заселили всю земну кулю. Так, мурахи складають 10% живої біомаси планети. Ще 10% біомаси приходиться на термітів. В лісах помірного поясу вони переміщують і аерують ґрунту не менше, а в тропічних лісах навіть більше, ніж земляні черви. В Західній Африці на 1 га припадає до 20 млн. мурах.

Еволюційно мурахи – близькі родичі ос, і деякі вчені навіть уважають їх свого роду високоспеціалізованими осами. У США в 60-х рр. ХХ ст. було знайдено два залишки «осомурах», тобто, як уважається, перехідної групи між цими двома групами комах. Цей вид існував приблизно 80 млн. рр. тому. Приблизно 65 млн. рр. тому мурахи відділилися від проформи й почали еволюціонувати самостійно. Мурахи – найбільш еволюційно продвигнуте сімейство комах з точки зору поведінки, екології й фізіології. Їх колонії являють собою складні соціальні створіння з поділом праці й системами комунікації, що дозволяють мурахам координувати свої дії при виконанні завдань, які не по силах одному індивіду. Співтовариство мурах складається головно з самок. Нечисленні самці не беруть участі в житті колонії. Вони залишаються у гнізді до шлюбного літа, а після того виявляються бездомними і не здатними турбуватися про себе. В принципі, їхня головна функція – спарювання, й виконавши її, вони швидко помирають. Життєвий цикл всіх мурах триває від 8 до 10 тижнів й включає 4 стадії: