270

Міністерство осіти і науки України

Луганський національний університет

імені Тараса Шевченка

Кафедра історії України

Борисова Ольга

СОЦІАЛЬНО-ІСТОРИЧНА АНТРОПОЛОГІЯ

Електронний навчальний посібник

Луганськ

2009

ББК 87. 216 я 73

УДК 572 : 94 (075. 8)

Рецензенти:

Добров П.В. – доктор історичних наук, професор, завідувач

кафедри історії України Донецького

національного університету, заслужений

працівник освіти України.

Михайлюк В.П. – доктор історичних наук, професор, завідувач

кафедри всесвітньої історії. Східноукраїнського

національного університету ім. Володимира Даля.

Ротенфельд Ю.О – доктор філософських наук. професор,

завідувач кафедри політології і соціології

Луганського аграрного університету.

Борисова О.В. Соціально-історична антропологія: Електронний навчальний посібник. – Луганськ 2009. – 270 с.

У навчальному посібнику з урахуванням світового досвіду викладаються базові положення соціально-історичної антропології, показується місце антропології в системі наукового знання, розкривається предмет і завдання науки, методи дослідження, школи й напрямки, теорії антропоґенези (походження людини) та соціоґенези (еволюція доісторичного суспільства), типологія суспільств, теорії походження мови, культури й мистецтва, ґенеза світогляду та історичного мислення. Кожна тема супроводжується набором ключових понять, а кожен розділ дисципліни – контрольними запитаннями. До курсу лекцій додаються: словник персоналій і термінів та список рекомендованої літератури

Навчальний посібник розрахований на викладачів та студентів вузів гуманітарних спеціальностей, а також тих, хто цікавиться проблемами сучасної науки про людину та суспільство.

Борисова О.В., 2009

К У Р С Л Е К Ц І Й

Розділ і теоретико-методологічні та історичні засади курсу

Вступна лекція

* Предмет і завдання антропології * Антропологізація» сучасної історичної науки * Методи антропології.

Предмет і завдання антропології.

Людський рід, витоки якого лежать у далекому минулому (близько 6 млн. років тому, як уважає сучасна наука), якимось чином¹ 40 тис. рр. тому, за космічним часом – протягом кількох секунд, здійснив раптовий стрибок, перестав еволюціонувати біологічно, як роблять усі нормальні мешканці планети, набув навичок абстрактного мислення, розвинув у собі вміння говорити, читати й писати, побудував матеріальну й духовну культуру й нарешті об’явив сам себе хазяїном природи. Хоча все-одно досі так і не вияснив заледве не головного: звідки ж він сам узявся?

То ж, хіба не загадковою є ця двонога істота й хіба вона не потребує нашої уваги? Вже хоча б для того, щоб виявити причини її тотальної, нахабної, потрясаючої НЕПРИРОДНОСТІ. Виникнувши, людина одразу почала будувати житла, приручати стихію вогню, створювати незрозумілі прилади, якими на відстані вцілювала в нічого не підозрюючих тварин, замість того, щоб змиритися й стати їхньою природною жертвою, одягатися в шкіри забитих нею тварин, спілкуватися словами, виховувати саму себе й своїх дітей, вірити в якісь надприродні сили. Вона витворяла таке, що жодному мешканцю планети не могло б наснитися й у найстрашнішому сні. Вона йшла ВСУПЕРЕЧ природі, чого не посміє зробити жодна з тварин, бо буде нещадно знищена тією ж природою, яка не терпить жодного непідкорення. Людина ставила на собі грандіозний експеримент. І він завершився повним тріумфом людства. Правда, не дуже безпечним для тієї ж природи самої планети. І все зазначене повинно бути предметом антропології. А тепер – докладніше.

АНТРОПОЛОГІЯ – наука, що стоїть на стику біологічних і гуманітарних дисциплін. Термін грецького походження і означає науку про людину (anthropos – людина; logos – наука). Вперше цей термін ужив «батько всіх наук» Арістотель стосовно духовної природи людини. Вже з моменту свого виникнення антропологія сприймалася й трактувалася подвійно – як наука про людське тіло (1) і про людську душу (2).

З положенням (1) пов’язані такі науки:

– з галузі загальної морфології людини

~ анатомія

~ фізіологія

~ ембріологія

~ екологія;

– з расознавства

~ археологія

~ генетика

~ біохімія

~ географія;

– з самостійної галузі антропології – еволюційної антропології

~ зоологія

~ систематика

~ палеонтологія

~ геологія

~ геофізика.

З положенням (2) пов’язані такі науки:

– з галузі загальної морфології людини

~ психологія

~ психіатрія

~ педагогіка

~ нові напрямки екології, що стикаються з проблемами людської свідомості;

– з расознавства

~ історія

~ етнологія

~ лінгвістика

~ етнопсихологія (психологічна антропологія);

– з самостійної галузі антропології – еволюційної антропології

~ палеопсихологія

~ філософія.

Сучасна антропологія, як наука, сформувалась як розділ загальної біології, що включав у себе природну історію людства, расознавство, генетику популяцій людини, різноманітність морфологічних типів, вікові особливості, екологію та еволюцію поведінки людини в природі й соціумі.

Завдання антропології сформувалися такі: прослідкувати процес переходу від біологічних закономірностей у житті людини до соціальних. У зв’язку з цим антропологія посіла особливе місце в системі наук. Вона стала біологічною наукою, біологією виду Homo sapiens sapiens, але водночас стикається з соціальними дисциплінами – історією первісного суспільства, соціальною психологією, етнологією, етнографією, археологією та іншими. Таким є класичне розуміння антропології як науки.

Однак саме через те, що вона одразу розумілася не тільки як наука про тіло людини, а й про її духовний світ, антропологія й розвивалася по-різному в різних країнах, й зачепила багато більше об’єктів до вивчення, ніж суто біологічні. У ній з самого початку сформувались окремі галузі, які, як по-різному називали одну й ту ж дисципліну («соціальна антропологія» в англомовних країнах і «культурна антропологія» в європейських; «історична антропологія» сильно збігалася з етнографією, етнологією; а всі разом пересікалися з расознавством; сьогодні ж те, що російська наука зве «історичною антропологією» значною мірою збігається з українською філософською антропологією), так і розвивалися за напрямками, що виходили за межі класичного визначення антропології. Остання, як біологічна наука, більше зосередилася на розвитку галузей, що вивчали людське тіло (напрям 1 – див. вище), й недостатньо приділила уваги напрямку вивчення природних засад духовності (напрям 2). А з початком розвитку матеріалістичної науки антропологія почала розумітись як наука про походження й еволюцію фізичної організації людини та різних рас, не включаючи соціальні й культурні характеристики. Проте сучасні антропологи прагнуть встановити схожість і різне в соціальних формах життя й культури, релігійних вірувань та економічних систем найрізноманітніших типів суспільств, давніх і сучасних. Після розширення тематичного поля антропології таке її визначення, як: „наука, що вивчає виникнення людських рас, нормальні варіації фізичної побудови людини усередині цих рас, у тому числі в зв’язку з особливостями навколишнього середовища”, відноситься тепер ТІЛЬКИ до загальної (біологічної, фізичної) антропології.

Сам термін „антропологія” був уведений у науковий обіг головним чином в англомовних країнах. У Німеччині його заміщує поняття „етнографія”, у Франції – „етнологія”. На сьогодні термін „антропологія” трактується у вузькому й широкому сенсі. У вузькому сенсі антропологія розуміється як виключно вчення про людину (взаємодія тіла й мозку, анатомії й фізіології). В СРСР термін „антропологія” використовувався для означення ФІЗИЧНОЇ АНТРОПОЛОГІЇ. В широкому ж сенсі антропологія трактується як наука про людство в єдності його культурних і соціальних аспектів. Вона вивчає знаряддя праці, техніку й технологію, традиції й звичаї, вірування й цінності, соціальні інститути, сім’ю, родовід, економічні механізми, еволюцію мистецтва, боротьбу за престиж у соціумі тощо. В розширеному трактуванні антропологія охоплює як гуманітарні, так і соціальні науки. У такому вигляді вона включає власне антропологію (або природну історію людства); палеоетнологію, чи передісторію; етнологію – науку про розселення людини на планеті, її поведінку й звичаї; соціологію, яка розглядає стосунки людей між собою; лінгвістику; міфологію; соціальну географію, що вивчає вплив клімату й природних ландшафтів на людину; демографію, що надає статистичні дані про склад і розподіл людських популяцій; медичну антропологію (психологію людини, генетику людини); екологію людини тощо. В Україні нині активно розвивається валеологія, яка має тісний зв’язок з антропологією.

Сьогодні в численних монографіях, статтях, підручниках, посібниках можна зустріти великий і непостійний список дисциплін та напрямків, що включаються в антропологію:

філософська антропологія, теологічна антропологія, психологічна антропологія, соціальна антропологія педагогічна антропологія, культурна антропологія, історична антропологія, міська антропологія, антропологія релігії, символічна антропологія, когнітивна антропологія, політична антропологія, економічна антропологія, прикладна антропологія, лінгвістична антропологія тощо.

Отже, можна констатувати, що в науці досі ще не склалося єдиної типології дисциплін і напрямків антропології. Традиція радянської науки полягає в більшому тяжінні до фізичної антропології, західної – до соціальної, але нині все починає перемішуватися і взаємно впливати одне на одне. Серед соціальних наук антропологія посідає особливе місце, оскільки простежує становлення людського роду протягом кількох мільйонів років. Жодна інша дисципліна не забиралася так далеко в історичні часи людства! Зокрема, накопичений соціологією фактичний матеріал стосується невеликого відрізку історичного часу – всього лише останніх 100 – 150 років. Антропологи ж вивчають еволюцію економічної, соціальної, політичної й духовної сфери людського суспільства з найдавніших часів.

Антропологія має не тільки найширший часовий діапазон дослідження людського роду, а й найрізноманітнішу тематичну гаму. І все – заради головного: щоб відповісти на питання ХТО МИ, ЗВІДКИ ПРИЙШЛИ, ЧОМУ МИ ЖИВЕМО, ПРАЦЮЄМО, ГОВОРИМО, ВІРУЄМО САМЕ ТАК, А НЕ ІНАКШЕ? Саме антропологи змусили соціологів ширше поглянути на людське суспільство, не обмежуватися його індустріальними формами, більшу увагу приділити традиційним формам суспільного життя. Антропологія виконує важливу моральну функцію – вчить вивчати, знати й поважати як власну культуру, так і культури інших народів. Широка порівняльно-культурна перспектива, що використовується антропологією, допомагає глибше зрозуміти наше власне суспільство, поглянути на нього інакше, ніж було прийнято раніше.

У ХХ ст. відбувся справжній «бум» антропології в світі, вона проникла буквально в усі сфери природи, соціуму, історії, філософії та ін., де тільки присутня й з чим стикається людина. Розвинулися й розширилися такі її школи й напрямки: антропологічний в культурології; історичний у фольклористиці; компаративістика; культурно-історична, культурно-еволюційна, расово-антропологічна школи; структуралізм; теорія культурних кіл; теорія культурних міграцій; функціоналістика; школа «Анналів» та «нова школа «Анналів»» та інші. І сьогодні ПЕРША гілка антропології (загальна та фізична антропологія) аналізує по залишках, знайдених археологами, еволюцію кістяка та зміни у фізичних характеристиках людського мозку; ДРУГА – відслідковує лінгвістичне минуле мови; ТРЕТЯ – еволюцію психіки; ЧЕТВЕРТА – становлення соціальної організації; П’ЯТА – зародження традицій, ритуалів і культурних норм. З’явилися й активно розвиваються й інші її гілки. Тіло сучасної антропології величезне, в ній багато чого ще не устійнилося, а нове все-одно з’являється. Все свідчить про те, що ця наука все ж таки ще молода, і в ній ще не відбулася необхідна структуралізація. З іншого боку, найбільшою таємницею для науки була й залишається ЛЮДИНА, а тому, чим більше наука проникає в цю таємницю, тим більший відкривається простір для розвитку нових антропологічних напрямків. Сама ж антропологія – наука вельми активна, а тому не тільки забирає «під себе» все нове, а й втручається в усталені вже наукові галузі, здійснюючи їх «антропологізацію».

Усе сказане дає можливість ученим стверджувати, що антропологія перестала бути вузьким тематичним напрямком, як було раніше. За межі біологічної науки вона вже давно вийшла, й нині являє собою вже не просто більше гуманітарну, ніж природничу науку, а ОСОБЛИВУ ФІЛОСОФІЮ, особливий погляд на світ, якому підлягає буквально все – не обов’язково існуюче в минулому, а й існуюче нині, бо всі ми невидимими нитками міцно пов’язані з минулим людства. Ось чому ми можемо зустріти антропологію насилля, візуальну антропологію, кіберантропологію тощо. Антропологія зросла як сніговий ком. Сучасні американські вчені зазначають, що антропологія – це наука про всі умови, в яких існував, існує й буде існувати людський рід, вона заглядає в минуле й майбутнє, і в той же час розкриває таємниці сьогодення.

Видно, що сучасна західна антропологія пересунула акцент з вивчення біології, психології та інших характеристик людського роду як такого на дослідження умов, в яких той проживав, проживає й проживати буде. Тому можна говорити, що при вивченні людського тіла /галузі напрямку (1) – див. вище/ антропологія розвивалася вглиб (чому вона довго й була вузьким напрямком біологічної науки); розпочавши ж вивчення всього, що стосується людської душі /галузі напрямку (2)/, антропологія пішла в розвитку максимально вшир і здійснила вторгнення в гуманітарну сферу, захопивши при тому навіть філософію. Не можна оцінювати таке явище однозначно позитивно, бо за таких умов вона не може чітко визначити остаточно свій предмет і завдання, що рано чи пізно позначиться негативно на її власному розвитку. Але й становище слід визнати таким, що є об’єктивним, адже, вивчаючи людську душу, слід спочатку визначитися з тим, що то таке. Такого визначення й досі немає, тому можна зрозуміти антропологів: вони намагаються ввійти в наукові галузі якнайширшим полем, щоб потім, при конкретизації об’єкту пізнання, втримати за собою всі необхідні напрямки.

«Антропологізація» сучасної науки.

Усією своєю величезною масою сьогодні антропологія тисне на всі науки про людину й змушує їх змінюватися. Вона, дійсно, стала філософією, бо впливає на світогляд науковців, ламає старі парадигми й змушує науки розривати усталені стереотипи. Цей процес проявив, насамперед, великі недоліки самої філософії, бо вона, виходить, не справляється зі своїм головним призначенням – давати світоглядні орієнтири наукам, формувати парадигми, визначати розвиток наук у певній перспективі. Філософія явно відстала від динамічного процесу розвитку самої наукової думки. Сформувалася прогалина в методології наукового пізнання, яку тут же заповнила собою антропологія. Але рано чи пізно на ній самій позначиться те ж, що загальмувало розвиток тієї ж філософії, а саме: вивчаючи людину, наука досі не спромоглася дати визначення тому, ЩО ТАКЕ ЛЮДИНА. Гарантія ж правильного й динамічного розвитку будь-якої науки – чітке визначення засадових понять і категорій.

Наукова експансія антропології позначається й на історичній науці. Антропологія більше не замикається в межах історичної антропології, яка раніше практично збігалася з етнографією та етнологією, вона здійснила інтервенцію в саму історичну науку, все більш устійнюючи в ній історико-антропологічний підхід до вивчення історичної дійсності. Історична антропологія добре вже розвинула методи вивчення історії ментальностей (ядра історичної антропології), й пішла далі, виявляючи й вивчаючи особливості світосприйняття й культурно-поведінських норм, духовного устрою різних епох і цивілізацій. У тому вона все більше стає дисципліною філософською, що розвивається як у межах культурології, розширюючи та доповнюючи її, так і філософії (філософська антропологія, релігієзнавство; теорія пізнання, латентна «картина світу» тощо), й історії (принцип історизму; символізм, міфологічна свідомість, історія цивілізацій, парадигмальна та цивілізаційна моделі історичного процесу тощо).

Антропологія змінює навіть уже сам зміст історичної науки. Оскільки в історичної антропології з самого початку був відсутній специфічний предмет дослідження, вона змушена була якби «розташовуватися» на етнографії, етнології й історії. Перспективу вона мала тільки в країнах, які володіли колоніями, бо в країнах, створених корінним населенням, розвивалися етнографія, етнологія й культурна антропологія. З розвалом колоніального світу в другій половині ХХ ст. історична антропологія, замість того, щоб зникнути, розчинившись у інших науках, зчинила вторгнення в історичну науку, все більш змінюючи її власний предмет дослідження, роблячи її все більш «олюдяною».

І такий гуманітарний прорив історичної антропології слід оцінювати як явище позитивне. На сьогодні можна констатувати, що провідною тенденцією сучасної світової історичної науки є її «антропологізація», тобто перетворення її з історії соціально-економічних та політичних систем в ІСТОРІЮ ЛЮДИНИ. Явище гуманістичне, прогресивне, перспективне, яке повертає історичну науку від традиційних контактів з економічними науками та політологією до пошуків нових зв’язків з філософією, психологією, теологією, культурологією, а також з природознавством.

«Антропологізація» історичної науки змінює навіть розуміння самого предмету історичної антропології. Вона все більш трактується як міждисциплінарна галузь, в якій про історію говорять як про процес становлення людини й намагаються зрозуміти та обґрунтувати, що сталося з «людською природою» за тисячоліття історичного розвитку. Але передові антропологи йдуть далі (зокрема, К.Гірц, Ж.Ле Гофф, В.Феллер та ін.), твердячи, що головною метою історичної антропології повинно стати дослідження шляхів розвитку історичної свідомості людини, віднайдення її когнітивних джерел. Адже тільки роздуми про ґенезу історичної свідомості здатні наповнити структури й форми історичної антропології матерією, змістом і самим життям.

То ж не випадково, що сьогодні на стику соціальної й культурної антропології та антропології історичної формується інтердисциплінарна галузь – СОЦІАЛЬНО-ІСТОРИЧНА АНТРОПОЛОГІЯ, в якій поєднуються власне антропологія, соціологія, історія й філософія – як «рідні сестри». Все більше антропологів світу працюють одночасно в цих «чотирьох вимірах». Філософія допомагає об’єднати науки, побачити загальне, надати мисленню необхідну системність; міждисціплінарність же в науковому підході на сьогодні, як ніколи, є замовленою – всі найзначніші наукові відкриття нині робляться саме в режимі інтердисциплінарності, а в історичній науці системний підхід до вивчення історичної дійсності є вимогою часу.

Методи антропології.

В основі всіх антропологічних методик лежить метод антропометрії – вимірювання розмірів людського тіла. Розрізняються: соматометрія – вимірювання живої людини, остеометрія – вимірювання кістяка й краніометрія – вимірювання кісток черепа. Крім кількісних вимірів, оцінюються також якісні характеристики: м’які частини обличчя, особливості побудови тіла. Маються шкали, де в балах відображені пігментація очей, волосся, шкіри, проводяться описання форм носа і черепа.

Засади сучасної антропометрії розроблені французьким антропологом Полем Броком (1824 – 1880), який випрацював докладні програми проведення досліджень і запропонував низку приладів та інструментів для вимірювання. Він також створив таблиці визначення пігментації. Над удосконаленням методик антропології працювали особливо плідно Р.Мартін (1864 – 1925), В.В.Бунак та інші. В антропології використовуються методи наукової фотографії, пластичної реконструкції, дерматогліфіки – отримання відбитків пальців, долоні, стопи, виготовлення мазків крові тощо.

Антропологія користується й методами суміжних наук (популяційної генетики, етології, психології, екології та ін.). Є й прекрасні зразки практичного використання антропологічних методів – так, уся світова криміналістика виникла на ґрунті саме використання антропологічного підходу та методик французькими слідчими. Спочатку – антропологічні вимірювання, а згодом світова криміналістика розробила метод дактилоскопії. Сьогодні валеологія все більш настійно ставить питання щодо вивчення й використання даних щодо тонких тіл людини (польових структур), безпосередньо пов’язаних з людським мозком. Залучення методів валеології антропологією дозволить поглибити її розвиток як філософської науки, посилить об’єктивну базу як історичної антропології (вивчення ментальностей як явищ, зв’язаних з психологією людини та історією людських цивілізацій), так і дасть поштовх розвитку методів власне соціально-історичної антропології.

Методи антропологічних досліджень: антропоскопія (описова методика), антропометрія (вимірювальна методика), краніологія (вивчення черепу), остеологія (вивчення кістяка), одонтологія (вивчення зубної системи), дерматогліфіка (вивчення шкіряного рельєфу), пластична реконструкція (відновлення обличчя людини по черепу), мікроанатомія, антропологічна фотографія, методи рентгенології, посімейного вивчення, довгочасового і разового вивчення груп, картографування расових ознак, включене спостереження аборигенних культур тощо.

У свій час видатний антрополог Клод Леві-Стросс пропонував розрізняти предмети антропології й соціології за таким критерієм: соціологія вивчає свідомі дії, антропологія – безсвідомі. Пропозиція цікава, якщо враховувати пораду Макса Вебера щодо того, що соціології краще братися за вивчення ціле- й цінніснораціональних дій, а афективну й традиційну дію віддати іншим наукам. Афективні дії за традицією, що склалася, вивчає психологія, а ось ТРАДИЦІЙНІ ДІЇ – вповні по силах антропології. Але, оскільки сьогодні уявлення про предмет антропології змінилося, вважається, що вона володіє набагато більш широким гуманітарним поглядом на світ.

Ключові поняття: антропологія, «антропологізація» сучасної науки, соціальна антропологія, культурна антропологія, історична антропологія, соціально-історична антропологія, методи антропології, метод антропометрії, соматометрія, остеометрія, краніометрія, антропоскопія, краніологія, остеологія, одонтологія, дерматогліфіка, пластична реконструкція, мікроанатомія, антропологічна фотографія, рентгенологія.