Система господарського законодавства

   Господарське законодавство складається з великого масиву взаємопов'язаних нормативно-правових актів різної юридичної сили, що регулюють господарські відносини. У своїй сукупності ці нормативно-правові акти складають систему господарського законодавства.    Система господарського законодавства — це розташування господарсько-правових актів з урахуванням їх зв'язків і властивостей.    Систематизацію господарського законодавства можна здійснювати за різними критеріями: а) за юридичною силою актів, в яких фіксуються господарсько-правові норми (вертикальна систематизація); б) за предметом правового регулювання: за видами і характером господарської діяльності, галузями і сферами народного господарства (економіки) тощо.    Критерій юридичної сили застосував законодавець у ст. 7 ГК -“Нормативно-правове регулювання господарської діяльності”. За юридичною силою нормативних актів система господарсько-правових актів складається з:    - положень Конституції України щодо забезпечення державою соціальної орієнтації економіки України (ст. 13), права громадян на підприємницьку діяльність (ст. 42), та приватну власність (ст. 41), щодо основних засад державного регулювання суспільних відносин у сфері вітчизняної економіки (ч. 4 ст. 13, статті 42, 92 та ін.);     - законів України, що регулюють господарські відносини, провідне місце серед яких посідають кодифіковані акти

   - постанов Верховної Ради України,;    - указів Президента України:;    - актів Уряду України,;      - відомчих нормативних актів, що видаються компетентними міністерствами та відомствами щодо регулювання діяльності певної галузі народного господарства, певної категорії суб'єктів або певної сфери економіки;    - регіональних нормативних актів,;    - локальних нормативних актів, що приймаються (укладаються) безпосередньо суб'єктами господарювання або їх засновниками (установчі та внутрішні правові документи суб'єктів господарювання).    Господарський кодекс України в ст. 38 визначає основні засади застосування правил професійної етики у конкуренції, що можуть використовуватися при укладенні договорів, розробці установчих та інших документів суб'єктів господарювання.    Отже, регулювання відносин у сфері господарювання може змінюватися і за допомогою правил професійної етики у сфері конкуренції.

Питання вдосконалення господарського законодавства

   Беручи до уваги вищенаведені ознаки сучасного господарського законодавства України, можна констатувати: в ньому чимало вад, у т. ч. застарілих, колізійних норм, а також прогалин, що зумовлено запровадженням в економіку України нових для неї ринкових відносин, які ще не зазнали відповідного законодавчого врегулювання. Одночасне прийняття, а також набуття чинності Господарським та Цивільним кодексами України породжує ще таку проблему, виникнення колізій між їх положеннями (щодо господарських товариств; правового режиму цінних паперів; форм власності та ін.). Зазначені обставини зумовлюють необхідність вдосконалення господарського законодавства, яке відбувається за чотирма основними напрямами:     - вдосконалення господарського законодавства щодо його змісту. Цей напрям передбачає необхідність врегулювання нових господарської системи України відносин (конфлікту інтересів у господарських організаціях корпоративного типу; правового становища холдингових компаній; господарських товариств публічних - державної та комунальної - форм власності) та врегулювання традиційних (наприклад, договірних) відносин на нових засадах шляхом прийняття нових або внесення відповідних змін до чинних нормативних актів; завданням цього напряму є також забезпечення адекватності правового регулювання відносин у сфері господарювання з врахуванням динаміки розвитку ринкових відносин і відповідно - прийняття нових редакцій законів, прийнятих на початку запровадження ринкових відносин (початок 90-х років XX століття);    - вдосконалення господарського законодавства щодо його правової форми. Цей напрям передбачає: а) істотне посилення ролі закону як основного джерела регулювання господарських відносин, що відповідає положенням Конституції України (ст. 92) та 5 Господарського кодексу України щодо регулювання на рівні закону відносин власності, визначення правових засад та гарантій підприємництва, правил конкуренції в економічній сфері та норм антимонопольного регулювання; б) зменшення ролі відомчих нормативних актів і обмеження відомчої нормотворчості, що забезпечується контролем з боку Міністерства юстиції України у формі державної реєстрації таких актів та набуття ними чинності за умови такої реєстрації (Постанова Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 p. № 731 “Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади”); в) підвищення ролі локальних нормативних актів (установчих і внутрішніх правових документів суб'єктів господарювання), які самостійно (але в межах, не заборонених законом) визначають напрями своєї діяльності, внутрішню структуру, порядок використання прибутку та інші питання;     - вдосконалення господарського законодавства щодо його системи. Цей напрям передбачає: а) вирішення проблем, пов'язаних з прийняттям Господарського та нового Цивільного кодексів; в) консолідацію господарського законодавства (прийняття замість кількох нормативно-правових актів, що регулюють певний вид господарських відносин, - одного, який дозволяє усунути колізії в регулюванні певної категорії господарських відносин

   - гармонізація законодавства України з найдосконалішими міжнародними стандартами регулювання відносин у сферу господарювання, законодавством міжнародних економічних союзів, до складу яких входить чи планує увійти Україна

   На вдосконалення господарського законодавства спрямована державна регуляторна політика, що має здійснюватися у відповідності до Закону України від 11.09.2003 р. “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”.   Хоча офіційно судові рішення не є джерелом права, проте вони фактично виконують таку роль у певних випадках (зокрема, у разі наявності прогалин у нормативних актах, що регулюються господарські відносини). Йдеться про рішення вищих судових інстанцій щодо певних категорій справ та вищезгаданих роз'яснень, які враховуються судами нижчих ланок та суб'єктами господарювання в разі виникнення спорів з таких категорій справ. Крім того, використання в деяких нормативно-правових актах господарського законодавства оціночних категорій (добра совість, добропорядність, розумність, бездоганна ділова репутація тощо) без чіткого визначення змісту цих понять в законі зумовлює підвищення ролі судових рішень, що ґрунтуються на таких поняттях.

Предмет, метод і типи правового регулювання

Предмет правового регулювання — це сукуп­ність суспільних відносин, урегульованих правом. Властивості предмета правового регулювання: вольовий («ідеологічний») характер суспіль­них відносин; здатність суспільних відносин бути об'єктом зовнішнього контролю; істотне значення суспільних відносин для функціонування і розвитку держави.

Метод правового регулювання — це специфіч­ний спосіб владного впливу держави на суспільні відносини, котрий здійснюється за допомогою юри­дичних засобів. Метод правового регулювання характеризується:

• колом суб'єктів, яких держава визнає право­здатними і дієздатними;

• змістом та обсягом правового статусу суб'єк­тів певних відносин;

• порядком формування, встановлення юри­дичних прав і обов'язків суб'єктів;

• ступенем визначеності змісту юридичних прав і обов'язків;

• співвідношенням основних регулятивних за­собів впливу на поведінку — повноважень (дозво­лів), обов'язків та заборон;

• порядком (процедурою) здійснення юридич­них прав та обов'язків;

• способами примусового забезпечення прав і обов'язків.

Господарське право як навчальна дисципліна - це сукупність знань і навичок правового регулювання господарської діяльності і використання відповідних правових норм у практиці господарювання при здійсненні професійної юридичної діяльності. Навчальна дисципліна «Господарське право» ґрунтується на надбаннях господарсько-правової науки (щодо історії становлення, правових засобів функціонування господарського права, тенденцій його розвитку та вдосконалення тощо), передбачає аналіз та вивчення основних засад правового регулювання господарських відносин та практики застосування актів господарського законодавства. Обсяг і зміст господарського права як навчальної дисципліни залежить від профілю підготовки (для нотаріусів, суддів, слідчих -в загальному вигляді, для юрисконсультів, адвокатів-господарни-ків, суддів господарських судів - максимально широко).

Господарське право як галузь права слід відрізняти від науки господарського права - за предметом, методами та завданнями.    Наука господарського права вивчає історію становлення та розвитку системи правового регулювання господарських відносин в Україні та за кордоном, виявляє закономірності, тенденції, прогалини правового регулювання господарських відносин та напрацьовує рекомендації щодо вдосконалення як правового регулювання, так і правозастосовної практики, використовуючи різноманітні наукові методи: аналіз, синтез, історичний, порівняльно-правовий, евристичний, синергетичний та ін.    Теоретичними напрямами (елементами) науки господарського права є:    - виявлення та аналіз нормативно-правових актів та правових норм господарського законодавства;    - визначення правових засобів функціонування господарського права (в т. ч. дослідження механізму дії певних груп норм, виявлення з наукових позицій їх зв'язків та залежностей між ними), характеру методів правового регулювання, а також виявлення прогалин, колізій, інших вад в системі правового регулювання господарських відносин);    - розробка способів вдосконалення господарсько-правової практики.    Завданнями науки господарського права є:    - забезпечення обґрунтованості та ефективності нормотворчого процесу;    - визначення критеріїв оцінки відповідності господарського права (як галузі права) закономірностям і принципам правового регулювання;    - розробка найбільш оптимальних механізмів реалізації норм господарського права;    - створення єдиного понятійного апарату господарського права;    - пояснення правотворчих та правозастосовних рішень та прогнозування наслідків порушення закономірностей правового регулювання.    Для наукового забезпечення нормотворчого процесу в Україні створені наукові заклади при Верховній Раді (Інститут законодавства) та Кабінеті Міністрів України (Інститут нормотворчої діяльності).