3. Загальна характеристика філософії Стародавнього Китаю

При вивченні давньокитайської філософії слід звернути увагу на:

1) Характер давньокитайської мови:

Давньокитайська мова порівняно з західними менш схильна до вираження абстрактних понять. Кит. мова є моносилобічною, тобто складалась зі слів, що мають лише один корінь. Внаслідок цього одне й те ж саме слово може бути водночас і іменником, і прикметником, і дієсловом. Саме тому вважається, що саме кит. мова не пристосована для вираження абстрактних понять. Ця особливість мови спричинена саме тим, що назвати певну річ водночас означало її оцінити чи класифікувати і також передбачало точну вказівку щодо того, як слід поводитись в тій чи іншій ситуації. Тому в давньокитайські мові назвати щось – це водночас і впевнити і змусити до певної поведінки.Характер знання:Давньокитайські філософські школи – це не прості школи. Цзя – цим словом позначали сукупність прийомів яким володіє якийсь майстер, та цим же словом позначали певний тип поведінки якого дотримується той чи інший вчитель. І це є головним: давньокитайські філософські школи – це школи де знання досягались в наслідок тривалих тренувань, а допомагали у цьому певні тексти. Жоден з китайських філософів не прагнув висловити свої погляди, оскільки головним вважався певний стиль життя. Тому читаючи ці твори спочатку потрібно зрозуміти поведінку яка ними керувала, а потім стає зрозуміло що намагались пояснити ці вчені.

Особливості давньокитайської філософії: 1) Відповідно до цього слід чітко зрозуміти першу особливість давньокитайської філософії : вона не спрямована на теоретичне осягнення світу, не передбачає незацікавленого стороннього споглядання цього світу. Навпаки – вона спрямована на виховання певного стилю життя, і тому в цих творах слід шукати саме цього в приписі, вказівок щодо належної поведінки. 2)Полягає у наявності фундаментального погляду філософських шкіл за ознакою співвіднесеності їх ортодоксів, тобто сукупності поглядів, що домінують в наслідок звичаю або офіційного визнання. Інакше кажучи, філософія не була індивідуальною справою, а навпаки - ознакою належності певної людини до певного соціального інституту, який відповідав за збереження писемних документів.3)Всі давньокитайські філософи намагалися виглядати не як новатори, а як відновники старовини. Всі їхні твори – це тлумачення більш давніх творів, і їх думки ніби продовження більш давніх.4) Сам характер філософства. В творах давньокитайських філософських творах історичні аргументи мали перевагу перед логічними. Давньокитайська філософія не була схильна до високого ступеня абстракції. Тому література була дещо філософська.5) У давньокит. філос. притаманне панування натуралізму. Інакше кажучи вся давньокит. філос. Виходить з того що людина\суспільсво та природа це невід’ємні частини одне-одного, тому слід не протистояти природі, і не вивчати її з певної дистанції, а навпаки – впорядковувати життя суспільства за законами, які єдині і для природи, і для суспільства. Тому не було науки як соціального інституту, оскільки на перше місце вони поставили етикет життя, що дозволяє, осягнувши певні закони, впорядкувати і живе життя, і питання всесвіту.

6) Давньокит. філос. вкорінена в соціально-політичну практику, тобто вона спрямована не на осягнення проблематики буття, а на вирішення актуальних політичних завдань.