Міжнародне регулювання здійснюється на наступними основними напрямками:

Е кономічне та промислове співробітництво			Співробітництво в галузі інвестицій
С півробітництво у сфері світової торгівлі			Співробітництво у сфері транспорту
Н ауково-технічне співробітництво			Співробітництво у сфері стандартизації й сертифікації продукції
С півробітництво у сфері інтелектуальної власності			Співробітництво в галузі міжнародної комерційної практики
	Співробітництво у валютно-фінансовій сфері

Цілі та функції міжнародних економічних організацій:

• вивчення та вживання заходів щодо найбільш важливих проблем міжнародних економічних відносин;

• забезпечення стабілізації валют;

• сприяння усуненню торговельних бар’єрів і забезпеченню широкого товарообміну між державами;

• виділення засобів на додаток до приватного капіталу для надання допомоги технологічному й економічному прогресу;

• стимулювання поліпшення умов праці і трудових відносин;

• прийняття резолюцій у сфері регулювання світових господарських зв’язків.

Чинники, що призводять до виникнення міжнародних організацій:

• Міжнародний поділ праці.

• Міжнародна економічна інтеграція.

• Політичні стосунки між країнами.

• Глобалізація міжнародних відносин.

2. Виникнення й етапи розвитку міжнародних організацій

 Умовно можна виокремити п’ять основ­них стадій виникнення та розвитку міжнародних організацій:

Епоха рабовласницьких держав. Ще в IV—VI ст. до н.е. у Стародавній Греції існувало два типи міжнародних Інститутів: сіммахії та амфіктіонії. Сіммахії – це союзи (коаліції) держав, які мали спільні військово-політичні цілі. Амфіктіонії були релі­гійно-політичними союзами племен і міст зі спільним святили­щем, скарбницею, правилами ведення війн.

Період феодальної роздробленості характеризується тим, що об'єднання постійно ворогуючих між собою держав формувалися передусім під час виникнення загрози з боку сильнішого спільного ворога (наприклад, половці та монголо-татари для феодальної Русі). Водночас на світовій арені почали з'являтися торговельні со­юзи. Прикладом такого торговельного об'єднання є один із найвідоміших союзів цього типу – Ганза, – що існував із XIV до XVII ст. Міста-члени союзу намагалися зосередити в себі всю посередницьку торгівлю між Західною, Північною та Східною Європою. Вони мали власне військо та флот, що дозволяло охороняти власні комерційні інтереси й навіть вести війни з іншими державами.

Епоха великих географічних відкриттів, промислових рево­люцій і формування світового ринку характеризується появою цілої низки організацій, яким уже були притаманні риси сучасних міжнарод­них установ: наявність узгоджених цілей, постійного органу, по­рядку роботи й інше.

Деякі західні автори ведуть історію міждержавних організацій від так званого Священного союзу 1815 р. Іноді спеціалісти віддають першість Центральній комісії судно­плавства Рейну, організована Віденським конгресом 1814 — 1815 рр., а на постійній основі почала працювати із 1831 р. Стабільне зростання кількості міжнародних організацій з сере­дини XIX ст. пов'язане з розвитком зв'язку, транспортної мережі, фінансів, міжнародної торгівлі. У цей час з'являються такі органі­зації, як Дунайська комісія (1856 р.), Всесвітній поштовий союз (1874) й інші.

Період між Першою та Другою світовими війнами ознаме­нований появою першої у світі міжнародної організації універ­сального типу з широкою компетенцією — Ліги Націй, створеної в 1919 р. з ініціативи американського пре­зидента Вільсона.

Сучасна стадія розвитку системи міжнародних організацій пройшла чотири етапи:

І етап (середина ХІХ ст. – середина 40 років ХХ ст.) – становлення системи міжнародних організацій. Основні події І етапу:

• Важливим спонукальним чинником утворення міжнародних організацій була промислова революція, яка завершилася в більшості європейських країн.

• Розпочався процес упорядкування й у сфері міжнародних валютних відносин.

• На тлі валютно-кредитних криз, що частішали, усе більше відчувалася відсутність наднаціональних постійно діючих організацій, які б координували політику національних банків і фінансових інститутів різних країн.

• Процес інтернаціоналізації економічної діяльності, що поступово набирав обертів, зумовив появу міжнародних регуляторів у сфері промисловості й торгівлі.

ІІ етап (середина 40-х років – кінець 50-х років ХХ ст.) – формування системи Об’єднаних Націй. Основні події ІІ етапу:

• Найголовніша з подій – поява Організації Об’єднаних Націй (ООН) – унікального міжнародного утворення, яке становить світовий форум народів, є органом, що регулює практично всі сфери міжнародної діяльності.

• Важливою подією було утворення в 1948 р. Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) – організації, що спричинила вплив на міжнародні відносини.

• На кінець 40-х – початок 50-х років припадає становлення системи регіональних організацій.

ІІІ етап (кінець 50-х років – кінець 80-х років) – активізація процесу утворення й поширення міжнародних регіональних організацій. Основні події ІІІ етапу:

• Початком цього етапу можна вважати його найважливішу подію – формування Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), яке згодом перетворилося на економічний союз.

• Розгортання діяльності Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ), яка сполучила майже всі соціалістичні країни.

• Третій етап розвитку системи міжнародних організацій характеризується винятковою інтенсивністю процесу регіональної інтеграції.

• Утворилася система регіональних банків розвитку, коли були засновані Міжамериканський банк розвитку (МаБР, 1959 р.); Центрально-американський банк економічної інтеграції (1960).

• Було утворено різні регіональні фонди і програми допомоги країнам, що розвиваються (Арабський фонд економічного і соціального розвитку, Африканський фонд розвитку).

• Активізація процесу розвитку інституційної структури міжнародного валютно-кредитного ринку.

• Піднесення процесу утворення й функціонування міждержавних організацій з експорту товарів.

• Триває удосконалення й розгалуження системи ООН.

ІV етап (початок 90-х років) – трансформація характеру діяльності міжнародних інституцій унаслідок розпаду світової соціалістичної системи. Основні події ІV етапу:

• Знаменною віхою у процесі зближення двох систем став Заключний акт Ради з безпеки і співробітництва в Європі, який було підписано в Гельсинках ще в 1975 р.

• 90-ті роки – епоха розпаду системи соціалістичних країн, а також зникнення найбільшої соціалістичної держави – СРСР.

• Ліквідуються великі блоки: Організація Варшавського договору та Рада економічної взаємодопомоги (РЕВ). Натомість утворюються організації, які сполучають як нові незалежні держави, так і колишні соціалістичні країни Європи.

• Переростання Європейського економічного співтовариства в Європейський Союз, що було підтверджено Маастріхтською угодою 1992 року.

• Перетворення ГАТТ на Світову торговельну організацію (СОТ) із істотним розширенням функцій.

• Значно активізується НАТО.

• Європейський Союз перетворюється на центр тяжіння в європейському інтеграційному процесі.

• Суттєво зростає вплив розвинених країн, у першу чергу, «Великої сімки», на функціонування найважливіших світових організацій.

• У межах СНД відокремлюються локальні угруповання з більш активною мірою співробітництва: Росія – Білорусь; Росія – Киргизія – Узбекистан – Таджикістан.

Сучасного етапу розвитку МЕВ характерні наступні риси:

• збільшення впливу міжнародних організацій на міжнародне життя, зокрема економічне;

• посилення ролі недержавних організацій у вирішенні світо­вих проблем (через систему консультацій);

• успішне функціонування уні­версальних організацій глобального типу: Організації Об'єдна­них Націй, Міжнародного валютного фонду, Світового банку, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Всесвітньої торговельної організації;

• формування мережі міжнародних організацій наднаціо­нального типу, які інституціонально забезпечують діяльність ре­гіональних інтеграційних угруповань;

• посилення позиції ООН завдяки створенню системи «спе­ціалізованих установ» у складі шістнадцяти міждержавних орга­нізацій;

• розширення сфери діяльності міжнародних організацій;

• значне збільшення кількості як міждержавних, так і недер­жавних міжнародних організацій.