Тема 12 Управління інвестиційними операціями у сфері міжнародного бізнесу

12.1. Основні завдання та функції міжнародного інвестиційного менеджменту

Процес інтеграції економіки України у світову систему розподілу праці вимагає від менеджерів поглиблення знань у галузі інвестиційних теорій, набуття навичок обґрунтованого вибору та реалізації стратегій інвестиційної діяльності в нових умовах господарювання, вирішення пи­тань інвестиційної безпеки підприємств, що є найважливішим фактором підвищення їх конкурентоспроможності. Інвестиції визначаються як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, внаслідок чого створюється прибуток або досягається соціальний ефект. Інвестиційну діяльність ви­значають як сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і дер­жави щодо інвестицій. Залежно від того, де вкладається капітал (в своїй країні чи її межами), виокремлюють внутрішні (вітчизняні) й зовнішні (іно­земні) інвестиції. Аналіз інвестиційних теорій підтверджує: національна економіка не є ідеальним об'єктом саморегулювання. Інвестиційні процеси не можуть ефективно розвиватися тільки за умов дії ринкових регулято­рів. Тому відповідальність всіх учасників цього процесу за розробку та здійснення ефективної інвестиційної політики в умовах розвитку економічної глобалізації значно зростає. В інвестиційній політиці суб'єктів господа­рювання важливо приймати обґрунтовані рішення щодо відтворювальної структури капітальних вкладень. Головна тенденція зміни цієї структури у теперішній час полягає в значному збільшенні частки витрат на технічне переозброєння та реконструкцію діючих підприємств у більшості галузей виробничої сфери. Основними учасниками інвестиційного процесу є держава в особі органів виконавчої влади, господарські організації та приватні особи. Від ефективності інвестиційної політики держави зале­жить стан виробництва, рівень технічної оснащеності підприємств, струк­турна перебудова економіки, розв'язання соціальних та економічних проблем. Відповідно до інвестиційної політики підприємства формується та виконується програма його інвестиційної діяльності. Сучасна теорія прийняття рішень в інвестиційному менеджменті пояснює, як забезпечи­ти отримання максимально можливого доходу від інвестицій і при цьому запобігти невиправданого ризику. Ця проблема вирішується шляхом ви­користання різноманітних світових активів. Значні резерви підвищення конкурентоспроможності суб'єкта господарської діяльності знаходяться у сфері міжнародних інвестицій.

Міжнародні інвестиції - це форма руху міжнародного фінансового капіталу, економічний зміст якого полягає у вкладанні вільних в даний час коштів в іноземні цінні папери або інші майнові цінності з метою отримання доходу у майбутньому. Вільними називають такі кошти, що залишаються після задоволення необхідних потреб учасників інвести­ційного процесу. Вільні міжнародні капітали спрямовуються в першу чергу у ті галузі та регіони світу, де очікується найбільша віддача; На світовому ринку міжнародні інвестиції можуть виконувати роль товару особливої властивості - міжнародного інвестиційного товару. У такому випадку міжнародного інвестора сприймають як продавця (експортера) цього то­вару, а того, хто отримує інвестиції, - як покупця (імпортера). Інвестицій­ний процес має сенс тільки тоді, коли він приносить доход учасникам цього процесу. Система міжнародного маркетингу може виконувати роль механізму, що має здатність урівноважувати інтереси всіх учасників між­народного інвестиційного процесу. Необхідною умовою успішного вирі­шення питань у сфері інвестиційної діяльності суб'єкта господарювання в умовах ускладнення міжнародних економічних зв'язків є ефективне фун­кціонування системи міжнародного інвестиційного менеджменту.

Міжнародний інвестиційний менеджмент (МІМ) - це система управління інвестиційним процесом у сфері міжнародної економічної ді­яльності підприємства (фірми). Об'єктом МІМ є інвестиційний процес у сфері міжнародної економічної діяльності підприємства. Предмет МІМ - відносини у сфері управління цим процесом. Основні функції МІМ: пла­нування, організація, мотивація та контроль міжнародної інвестиційної діяльності підприємства.

Проблемами, з якими стикаються міжнародні фінансові менеджери в умовах глобалізації економіки є: прискорення процесу розподілу акти­вів різного класу та зміни їх обсягів; необхідність всебічного обґрунту­вання вибору видів цінних паперів; ускладнення пошуку компетентних керівників інвестиційних програм. Тому першочерговим завданням МІМ є вироблення та реалізація обґрунтованої інвестиційної політики підпри­ємства, яка насамперед має враховувати особливості інвестиційної полі­тики своєї та інших держав, міжнародних фінансових організацій та фірм -конкурентів.

При вивченні даної теми треба пам'ятати, що розрізняють міжнародну міграцію позикового та підприємницького капіталу. Рух позикового капі­талу здійснюється у вигляді міжнародного кредиту, а підприємницького - шляхом здійснення зарубіжних інвестицій. За цільовим призначенням розрізняють прямі та портфельні інвестиції. Здійснення прямого інозем­ного інвестування - це процес перенесення господарської діяльності фірми за кордон. Прямі іноземні інвестиції є основою міжнародної господарської діяльності багатонаціональних фірм (багатонаціональних корпорацій), по суті є природою їх виникнення та існування. Портфельні іноземні інвес­тиції - це фінансові операції з придбання цінних паперів, емітованих іно­земною особою. Чинником, що дозволяє відрізнити даний тип інвестицій від прямих, є відсутність контролю за діяльністю фірми, яка приймає ін­вестиції.

Прямі іноземні інвестиції здійснюються різними способами, основ­ними серед яких є: створення фірмою свого філіалу за кордоном або придбання нею контрольного пакету акцій іноземної компанії, створення спільних підприємств, придбання вже існуючого іноземного підприємст­ва, внесення капіталу в іноземне підприємство, придбання нерухомості за кордоном. Інвестиції в реальні активи промислових підприємств озна­чають вкладання необхідних фінансових ресурсів для створення вироб­ничих потужностей, придбання обладнання та технологій, сировини та матеріалів, наймання робочої сили, організацію виробничого процесу. Джерелами прямих інвестицій можуть бути власні кошти акціонерів, вла­сників, пайщиків або позикові кошти (кредити банків, позики). Прийняття керівництвом фірми рішення про пряме іноземне інвестування залежить від того, чи зможуть переваги такого інвестування компенсувати недоліки, що супроводжують перенесення виробництва за кордон.

Портфельні інвестиції приводять до диверсифікації портфеля еко­номічного агента, знижують ризики іноземного інвестування. Викорис­тання механізму акцій дозволяє залучати міжнародні інвестиційні кошти від різних інвесторів. З іншого боку, інвестори отримують механізм надій­ного прибуткового та підконтрольного інвестування своїх коштів у всьому світі. Механізм акцій є таким засобом, який забезпечує рівновагу інтере­сів сторін у міжнародному інвестиційному процесі. Міжнародні інвестиції коштів в облігації, з точки зору отримання доходу, є більш вигідною фор­мою збереження, ніж укладення коштів на банківський рахунок. З одного боку, цей механізм надає споживачам капіталу широкі можливості для доступу до світових ринків позикового капіталу. З іншого боку - поста­чальники позикового капіталу отримують можливість знижувати ризики за рахунок інформаційної прозорості. Проблема полягає в тому, Щоб з усього набору цінних паперів визначити такі, які в більшій мірі відповіда­ють цілям інвестора.

Специфіка сучасного міжнародного інвестиційного процесу значною мірою визначається такими змінними, як велике зростання обсягів науко-во-дослідницьких та дослідно-конструкторських робіт, суттєве підвищення витрат на маркетингові дослідження, швидке оновлення та ускладнення продукції, зростання її диференціації. Ці змінні покладено в основу кон­цепції іноземної інвестиційної активності компаній, що базується на нематеріальних активах. Такі активи є специфічними для кожної окремої фірми (FSA, firm-specific assets). Вони є власними активами фірми і втілюються у гуманному капіталі, представленому найманими працівни­ками; патентах або інших ексклюзивних технічних знаннях; авторських правах: торговельних марках, управлінських навичках і репутації компанії. Існує дві причини, через які нематеріальні активи більшою мірою сприяють зростанню прямих іноземних інвестицій, ніж матеріальні активи: 1) нематеріальні активи - більш мобільні й завдяки цьому їх лег­ко перевести з однієї країни в іншу; 2) значна частина нематеріальних активів базується на знаннях, які часто мають характер суспільного бла­га (блага, доступного для всіх, за яке не треба сплачувати прямим шля­хом). Матеріальні активи, що базуються на фізичному капіталі (наприклад, об­ладнання), таких характеристик не мають. Фізичний капітал, зазвичай, не може надавати послуги в одному місці, не зменшивши обсягу послуг в іншому. Специфічну властивість нематеріальних активів покладено в ос­нову концепції "економіки мультизаводського виробництва" (economy of multi-plant production). Згідно з цією концепцією фірма з кількома вироб­ничими підрозділами може один раз інвестувати в науково-дослідні і до­слідно-конструкторські розробки, у той час як дві незалежні фірми мусять робити це кожна окремо. Тут постає проблема визначення оптимального співвідношення "інтернаціоналізації в межах галузі" та "інтернаціоналіза­ції в межах компанії" в процесі інвестиційної діяльності цієї компанії. Для інвестицій у матеріальні активи ця проблема не є актуальною. Внутрішньо-корпоративна інтернаціоналізація активів, що базуються на знаннях, - це основна причина переважної концентрації діяльності багатонаціональних фірм у галузях з великою часткою високих технологій. Таким чином, че­рез суспільну природу нематеріальних активів, яка полягає в тому, що вартість знань може бути легко "розподілена" між багатьма учасниками ринку, процес інтернаціоналізації відбувається саме на внутрішньокорпоративному рівні через пряме іноземне інвестування, яке є ефективним засобом зниження корпоративних витрат і підвищення конкурентоспро­можності багатонаціональних фірм через утримання і нерозповсюдження без власного контролю свого ноу-хау.